Справа № 22ц-2949/2008 р.

Головуючий у 1-й інстанції Орел А.С.

Доповідач у 2-й інстанції Коцюрба О.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Хопти С.Ф.

Суддів - Коцюрби О.П., Мережко М.В.

При секретарі - Приходько Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства «Комерційне підприємство «АТАСС» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

встановила:

В Славутицький міський суд Київської області звернулася ОСОБА_2 з позовними вимогами до дочірнього підприємства «Комерційне підприємство «АТАСС» в яких просила змінити формулювання причини звільнення зі статті 38 КЗпП України на частину З статі 38 КЗпП України, скасувати наказ про звільнення з роботи № 11 від 02 лютого 2009 року, стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2009 року, і по день, фактичного розрахунку, стягнути вихідну допомогу на суму 3 815.85 грн., відшкодувати моральну шкоду на суму 500 грн. Позовні вимоги позивачка обгрунтувала посиланнями на порушення відповідачем законодавства про працю, а саме несвоєчасною виплатою заробітної плати, несвоєчасним розрахунком при звільненні, заподіянням моральної шкоди, внаслідок порушення її трудових прав.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просила рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення яким змінити формулювання причин звільнення з роботи зі ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, скасувати наказ про звільнення №11 від 02 лютого 2009 року, стягнути на її користь з дочірнього підприємства «Комерційне підприємство «АТАСС» вихідну допомогу в сумі 3815.85 грн.

В апеляційній скрзі зазначила, що рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушеннями норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, ОСОБА_2, згідно наказу №4 від 05 березня 2007 року була прийнята на посаду товарознавця у дочірнє підприємство «Комерційне підприємство «АТАСС».

02 лютого 2009 року вона подала заяву про звільнення з роботи з 02 лютого 2009 року за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно частини 3 ст. 38 КЗпП України, виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, повідомити про нараховані суми, які належать виплаті в день звільнення.

Наказом №11 від 02 лютого 2009 року, на підставі заяви, ОСОБА_2 була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Згідно частини 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Оцінюючи факти порушення підприємством положень ст. 115 КЗпП України, які зобов'язують виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді даного позову правильно врахував характер таких порушень відповідачем, пояснення свідків, про те, ще аванс виплачувався не завжди у зв'язку з відсутністю необхідних коштів через скорочення обсягів замовлень та несвоєчасні розрахунки замовників та прийшов до правильного висновку про те, що у зазначених порушеннях немає вини підприємства.. Крім того, за своїм характером ці порушення самі по собі є формальними і їх не можна вважати невиконанням відповідачем законодавства про працю у розумінні положень частини 3 ст. 38 КЗпП України, тобто таким, що можуть бути причиною розірвання трудового договору за власним бажанням.

Відповідно до частини 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як видно з досліджених Славутицьким міським судом Київської області по справі доказів - табелів обліку робочого часу за січень та лютий 2009 року, у день звільнення -02 лютого 2009 року, позивачка не працювала, 04 лютого 2009 року вона подала на підприємство заяву, копія якої долучена до справи, у якій міститься вимога про розрахунок, 05 лютого 2009 року підприємство повідомило ОСОБА_2 телеграмою про необхідність одержати трудову книжку та розрахунок, 06 лютого 2009 року позивачка з»явилась на підприємство, де ознайомилась з наказом про звільнення та одержала за видатковим касовим ордером розрахункові гроші на суму 635.29 грн. по безспірній виплаті, що підтверджується його копією, 09 лютого 2009 року після усунення ОСОБА_2 недоліків у оформленні листка непрацездатності, вона одержала у касі підприємства по видатковому касовому ордеру залишок розрахунку при звільнені з роботи на суму 682.91 грн., що підтверджується його копією.

За встановлених обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що немає підстав для застосування до підприємства відповідальності, передбаченої ст.. 117 КЗпП України у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується посилання позивачки на порушення умов колективного договору, то як вбачається з долученого до справи листа підприємства, раніше укладений колективний договір втратив свою чинність, а нового колективного договору укладено не було.

Посилання ОСОБА_2 на невиконання відповідачем умов трудового договору дослідженими доказами не підтверджується.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено порушення відповідачем трудових прав позивачки, то суд першої інстанції на законних підставах відмовив їй у задоволенні позовних вимог і в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи є безпідставними, так як спростовуються доказами, які є в справі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.