Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 190/171/17-ц

провадження № 61-41844св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , П`ятихатська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, відділ Держгеокадастру у П`ятихатському районі Дніпропетровської області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон України № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відділу Держгеокадастру у П`ятихатському районі Дніпропетровської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який до дня своєї смерті проживав разом з позивачем та її матір`ю у будинку АДРЕСА_1 .

На момент смерті батька позивач була малолітньою особою (

ІНФОРМАЦІЯ_2 ), їй виповнилось лише вісім років.

Після смерті батька залишилось спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться на території Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

У вересні 2016 року позивач від матері дізналась про існування спадкового майна, у зв`язку з чим звернулась до П`ятихатської державної нотаріальної контори, де отримала відмову з посиланням на те, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини, а спадщину після смерті батька ОСОБА_3 прийняв його брат - ОСОБА_2 .

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд поновити їй строк звернення до суду; встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2799, виданого на ім`я ОСОБА_2 у спадковій справі № 617/2000; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю площею 19,860 га серії II-ДП № 070928 від 28 грудня 2000 року, виданого Комісарівською сільською радою П`ятихатського району Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати запис в розділі Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1 про державну реєстрацію державного акта на право приватної власності на землю серії II-ДП № 070928

від 28 грудня 2000 року; визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектарів у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 01 листопада 2017 року (у складі судді Легкошерст Ю. В.) позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2799, видане П`ятихатською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_2 у спадковій справі № 617/2000.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 28 грудня 2000 року на землю площею 19,860 га, що розташована на території Комісаріської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, що виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром

6,46 умовних кадастрових гектарів у порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 31 травня 1997 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року (у складі судді Фирси Ю. В.) вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на час відкриття спадщини була спадкоємицею першої черги на підставі положень ЦК Української РСР (у редакції Закону 1963 року), фактично прийняла спадщину після смерті батька, проте, була неповнолітньою особою, яка не мала права самостійно вчиняти дії щодо оформлення спадщини, та дізналася про наявність спадкового майна лише у вересні 2016 року. Мати позивача не скористалася правом на спадщину, проте, заяву про відмову від спадщини ані позивач, ані її матір не подали, тому заявлені позовні вимоги про визнання за позивачем права власності у порядку спадкування після померлого ОСОБА_3 за законом підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про визнання правочину недійсним є підставою для внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, які особа набула за цим правочином, тому підстави для задоволення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію державного акта про право приватної власності на землю відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду

від 19 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час відкриття спадщини батька позивач була неповнолітньою, проте, що з часу досягнення позивачем повноліття, тобто з 26 червня 2009 року, почався перебіг трирічного строку позовної давності, однак ОСОБА_1 з даним позовом звернулась до суду з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, чим позбавив ОСОБА_1 права на спадщину.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектарах у землях, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства імені Котовського (далі - КСП імені Котовського), на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0223176 .

Відповідно до спадкової справи № 617/2000 рік, заведеної П`ятихатської державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом 09 серпня

2000 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 - рідний брат померлого.

09 серпня 2000 року П`ятихатською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що спадкоємцем права на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектарів є ОСОБА_2 .

28 грудня 2000 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), що відкрилася після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного нотаріуса П`ятихатської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на земельну часту (пай) після смерті її батька ОСОБА_3 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Також судами встановлено, що відповідно до записів погосподарської книги № 1 Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області за 1991-1995 роки головою домогосподарства АДРЕСА_1 вказана ОСОБА_4 (мати ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (як співмешканець), ОСОБА_1 (як донька).

Згідно із записами погосподарської книги № 2 Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області за 1996-2000 роки головою домогосподарства АДРЕСА_1 вказана ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (як співмешканець, вибув у лютому 1997 року в члени господарства НОМЕР_2), ОСОБА_1 (як донька).

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про застосування стоків позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу свої позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 .

Отже, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК Української РСР

(у редакції Закону 1963 року), оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР (у редакції Закону

1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, виходив з того, що на час прийняття спадщини позивач була неповнолітньою. Однак, фактично вона прийняла спадщину, бо сертифікат на спірну земельну ділянку знаходився у неї після смерті батька, а її мати, як законний представник, не відмовилась від спадщини.

Спадщину на спірне майно отримав ОСОБА_2 у вигляді свідоцтва про право на спадщину від 09 серпня 2000 року.

Однак, з часу досягнення позивачем повноліття, тобто з 26 червня

2009 року почався перебіг трирічного строку позовної давності за звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом. Однак

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом лише 13 лютого

2017 року, тобто з суттєвим порушенням строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Строк позовної давності є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд установив, що позов є обґрунтованим, однак, право на звернення з позовом у позивача виникло з часу досягнення останньою повноліття, тобто з 26 червня 2009 року.

Врахувавши, що із указаної дати у позивача виникло право на подання позову про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись до суду із даним позовом 13 лютого 2017 року, ОСОБА_1 пропустила установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові у даній справі.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не пропустила трирічний строк позовної давності за вищевказаними вимогами, є безпідставними з огляду на наступне.

Суди встановили, що з 26 червня 2009 року ОСОБА_1 набула повної цивільної дієздатності.

З матеріалів справи вбачається, що з 30 листопада 2007 року позивач зареєстрована та проживає у селі Комісарівка П`ятихатського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією паспорта

(а. с. 9-10, т. 1). Позивач та відповідач ОСОБА_2 є родичами, проживають у селі Комісарівка П`ятихатського району Дніпропетровської області, що не перешкоджало обізнаності позивача про факт успадкування відповідачем права на спірну земельну частку (пай). Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено й інші обставини, які свідчать про обізнаність позивача про те, що земельна ділянка з 2000 року належить рідному брату покійного батька.

Разом з тим, позивачем відповідно до статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) та статей 12, 81 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції) на надано належних та допустимих доказів на спростування вищезазначених обставин та на підтвердження факту необізнаності та неможливості довідатися про порушення свого права на спадкування протягом трьох років з часу досягнення повноліття; клопотань про витребування відповідних доказів, які б свідчили б про її необізнаність, позивач не заявляла, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, покладається на позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження

№ 12-128гс19).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк