16.03.20

22-ц/812/348/20

Єдиний унікальний номер справи 2-2630/10

Провадження № 22-ц/812/348/20 Доповідач у апеляційної інстанції Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменемУкраїни

16 березня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Колосовського С.Ю. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі:

представника скаржника- ОСОБА_6

представника Інгульського ВДВС м. Миколаїв - Долини Д.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, яка постановлена 17 грудня 2019 року о 14 годині 20 хвилин, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Румянцевої Н.О., у справі за скаргою ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Долини Дмитра Володимировича,

в с т а н о в и л а :

07 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною скаргою, яку обґрунтовував наступним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 року та додатковим рішенням від 22 грудня 2010 року, залишеними без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2011 року, розірвано кредитний договір №014/08-112/71751, укладений 18 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», заборгованість за кредитним договором в розмірі 243 922 гривні 59 копійок.

Зазначене рішення набрало законної сили і перейшло на стадію примусового виконання, яке на підставі виконавчого листа № 2-2630 виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 20 березня 2011 року, здійснював Інгульський відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

04 квітня 2019 року, державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Долиною Д.В. винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника, підставою чого названо наявність рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що він не знав про наявність відкритого виконавчого провадження, оскільки не отримував копії постанов Інгульського ВДВС, державним виконавцем порушено його право на заробітну плату, що погіршує фінансовий стан родини, та у зв`язку з тим, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» пропустив строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання, просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Долини Д.В. про відкриття виконавчого провадження №55209378 від 23 листопада 2017 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Долини Д.В. про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 392 гривні 25 копійок та витрат виконавчого провадження по виконавчому провадженню № 55209378;

- зобов`язати старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Долини Д.В. зняти арешт з рухомого та нерухомого майна та повернути стягнуті з нього грошові кошти.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року в задоволені скарги відмовлено.

Не погодившись в зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу і, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та задовольнити його скаргу в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені скарги ОСОБА_2 , суд І інстанції виходив з того, що державний виконавець при прийнятті оскаржених постанов, у повній мірі дотримався вимог чинних цивільного та виконавчого законодавств.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими судом 1 інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, в силу статей 1 - 4, 11, 20, 24, 25, 31, 32, 68 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі Закон) виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) і являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у названому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених згаданим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до нього, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюються за заявою стягувача або його представника, на підставі виконавчих документів, визначених Законом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами, державними виконавцями відповідних структурних підрозділів Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, обласних управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з`ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

При цьому, державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом; неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Для цього він надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання, у тому числі і щодо зміни підвідомчості виконавчих проваджень.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Саме так діяв і державний виконавець при здійснені виконавчих дій.

Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2010 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» пред`явив позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про дострокове розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 3-9).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 року, заяву представника ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про відмову від позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено та закрито провадження в цій частині (т.1 а.с. 30, 31).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 року, розірвано кредитний договір №014/08-112/71751, укладений 18 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 243 922 гривні 59 копійок. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відшкодування судового збору в сумі 850 гривень і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60 гривень, та такуж суму судових витрат стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (т. 1 а.с. 94).

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2010 року, вирішено стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проводити в солідарному порядку (а.с. 88).

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2011 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 року залишено без змін.

Оскільки зазначені рішення набрали законної сили та в касаційному порядку не оскаржувались, 29 березня 2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видані виконавчі листи.

Відповідно до довідки Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області, виконавчі листи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» неодноразово пред`являв до виконання (а.с. 170-171).

Відповідно до відміток на виконавчому листі (т.1 а.с. 111), в останнє він був повернутий стягувачу 22 грудня 2015 року.

20 листопада 2017 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» знову пред`явив його до виконання та 23 листопада 2017 року державним виконавцем Інгульського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-2630 (т. 1 а.с. 174).

Стосовно доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався і подаючи черговий раз заяву про відкриття виконавчого провадження 20 листопада 2017 року, стягувачем пропущено строк на звернення з такою заявою на 10 місяців 28 днів, оскільки в виконавчому листі строк пред`явлення становить 1 рік, то вони є помилковим тлумаченням саме скаржником норм діючого законодавства.

Так, дійсно, станом на дату видачі виконавчого листа, тобто, на 2011 рік, Законом України "Про виконавче провадження" передбачено, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання становить один рік.

Проте, у вищевказаному Законі відбулися зміни, а саме, набрала чинності нова редакція Закону України "Про виконавче провадження", яким встановлено строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання протягом трьох років, а тому державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, згідно статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років).

Частиною 5 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

За такого, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не пропущено строк для пред`явлення до виконання названого вище виконавчого документу.

При вчиненні, виконавчих дій державним виконавцем було з`ясовано, що у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше майно, крім житлового будинку, який переданий боржником в іпотеку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Тобто, реалізувати статтю 38 Закону України «Про іпотеку» на момент чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - не можна. Зазначений висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року № 726/1538/16-ц.

А тому, державним виконавцем Інгульського ВДВС 04 квітня 2019 року було вірно винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника в рахунок погашення заборгованості (т. 1 а.с. - 179) та направлено для виконання за місцем роботи ОСОБА_2 , до Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку.

Колегія вважає, що дії державного виконавця в частині застосування іншого заходу примусового виконання є законними та обґрунтованими і повністю відповідають ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та законом.

В той же час, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок особи, що вчиняє виконавчу дію, здійснювати її з дотриманням принципів законності, додержанням інтересів усіх учасників виконавчого провадження, у тому числі, і щодо визначення розміру грошових сум, належних до стягнення.

Приймаючи оскаржений процесуальний документ, державний виконавець Долина Д.В., постановив проводити відрахування з доходів боржника у відповідності до чинного законодавства у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 269 617 гривень 84 копійки. Зазначена сума вказана вже з врахування виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Стосовно вимоги скаржника про скасування постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 392 гривні 25 копійок та витрат виконавчого провадження № 55209378, то суд І інстанції відмовив у їх задоволені, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Таким чином, державний виконавець Інгульського ВДВС Долина Д.В. при примусовому виконанні рішення суду, діяв згідно норм чинного законодавства, а тому оскаржені постанови винесені правомірно.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: С.Ю. Колосовський

Т.В.Серебрякова

____________________________________________________________

Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року