ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р. Справа№ 910/16418/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.03.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Держвуглепостач"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 13.12.2019

у справі № 910/16418/19 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Державного підприємства "Держвуглепостач"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 252 445 165,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Держвуглепостач" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - відповідач) про стягнення 252 445 165,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство "Держвуглепостач" вказує, що у Публічного акціонерного товариства "Центренерго" наявна заборгованість з оплати поставленого позивачем за Договором поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019 вугілля у розмірі 235 905 419,57 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 11 676 321,87 грн., 3% річних у розмірі 2 134 765,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 728 658,51 грн.

Також, Державне підприємство "Держвуглепостач" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на кошти у розмірі 252 445 165,60 грн., що містяться на рахунках відповідача. Крім того, у своїй заяві про забезпечення позову Державного підприємства "Держвуглепостач" просить суд витребувати письмові докази у відповідача та призначити розгляд цієї заяви у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у задоволенні заяви Державного підприємства "Держвуглепостач" про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Державне підприємство "Держвуглепостач" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу про відмову у забезпеченні позову від 13.12.2019 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Забезпечити позов шляхом накладання арешту на кошти у розмірі 252 445 165,60 грн., що містяться на рахунках відповідача.

Витребувати у відповідача копії Договору поставки вугілля від 30.07.2019 № 111/23 з "Нафта Форс" та Договору поставки вугілля від 03.09.2019 № 111/46 з ТОВ "Сантрейд Компані".

Витребувати у відповідача знеособлену інформацію, щодо кількості договорів поставки вугілля укладених з 29.07.2019 до дати розгляду цієї заяви та розміру коштів, сплачених за цими договорами.

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що оскаржувану ухвалу прийнято при невідповідності висновків суду обставинам справи, неповному з`ясуванні обставин справи, а також з порушенням норм процесуального права. Водночас скаржник зазначає, що позивач замість того щоб розрахуватися з позивачем і продовжити тривалі добропорядні взаємовідносини, уклав з новими контрагентами договори, що в майбутньому в сукупності з поганим фінансовим станом відповідача, дозволить вивести кошти відповідача з обороту та ускладнить виконання рішення суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Держвуглепостач" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Держвуглепостач" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

06.02.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 задоволено клопотання Державного підприємства "Держвуглепостач" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19. Відновлено Державному підприємству "Держвуглепостач" строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Держвуглепостач" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19. Призначено справу до розгляду на 04.03.2020.

02.03.2020 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначаючи при цьому, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову, за змістом є тотожними задоволенню заявлених вимог в повному обсязі, що не допускається згідно ч. 11 ст. 136 ГПК України, при цьому позовні вимоги ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» не є доведеними, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Держвуглепостач" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі № 910/16418/19 на 11.03.2020.

В судовому засіданні 11.03.2020 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скасувати ухвалу про відмову у забезпеченні позову від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

В судовому засіданні 11.03.2020 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 залишити без змін.

В судовому засіданні 11.03.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, в обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову Державне підприємство "Держвуглепостач" вказує, що Публічне акціонерне товариство "Центренерго", маючи заборгованість перед позивачем, укладає договори поставки з іншими контрагентами та оплачує їм товар, в той час як невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем має вкрай негативні фінансові наслідки для Державного підприємства "Держвуглепостач". З огляду на наведене позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі 252 445 165,60 грн., що містяться на рахунках відповідача. Крім того, у своїй заяві про забезпечення позову Державне підприємство "Держвуглепостач" просить суд витребувати письмові докази у відповідача та призначити розгляд цієї заяви у судовому засіданні з викликом сторін.

Відмовляючи у задоволенні заяви Державного підприємства "Держвуглепостач" про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що наявність у підприємства заборгованості перед одним із контрагентів не може бути підставою для припинення ведення таким підприємством господарської діяльності в цілому, оскільки у такому разі виникає загроза неплатоспроможності боржника. Більше того, продовження ведення боржником господарської діяльності з більшою вірогідністю свідчать про те, що у боржника наявні або будуть наявні кошти для проведення розрахунків із кредитором у разі прийняття рішення суду не на користь боржника.

Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Держвуглепостач", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому Суд відзначає, що заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду. При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Тобто, з метою збалансування інтересів сторін у справі законодавцем визначено умови, за яких постановлення ухвали про забезпечення позову є правомірним, а саме - наявність обставин, які прямо свідчать, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. А тому відсутність доказів на підтвердження таких умов та вжиття заходів до забезпечення позову на підставі лише припущень матиме наслідком порушення прав та інтересів особи, щодо якої вжиті такі заходи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що підставою, якою позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, є посилання на укладення відповідачем договорів поставки вугільної продукції з іншими контрагентами та здійснення із ними розрахунків, в той час як заборгованість перед Державним підприємством "Держвуглепостач" залишається непогашеною.

В свою чергу, суд критично ставиться до таких доводів позивача, оскільки наявність у підприємства заборгованості перед одним із контрагентів не може бути підставою для припинення ведення таким підприємством господарської діяльності в цілому, оскільки у такому разі виникає загроза неплатоспроможності боржника. Більше того, продовження ведення боржником господарської діяльності з більшою вірогідністю свідчать про те, що у боржника наявні або будуть наявні кошти для проведення розрахунків із кредитором у разі прийняття рішення суду не на користь боржника.

Водночас на переконання колегії суддів, заявлені заходи забезпечення позову не призведуть до ефективного захисту порушених прав заявника, а навпаки можуть призвести до негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, арешти рахунків відповідача можуть призвести до зупинення поточної господарської діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд зобов`язаний взяти до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

При цьому суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтриманняquo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Поряд з цим, за приписами частини четвертої та одинадцятої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 ГПК України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті. Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та від 25.11.2019 у справі 910/9530/19.

Суд враховує, що позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках відповідача у розмірі 252 445 165,60 грн. а предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги про стягнення 252 445 165,60 грн.

Судова колегія не погоджується з твердженнями відповідача, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову всупереч вимогам пункту 11 частини п`ятої статті 137 ГПК України є тотожними задоволенню позовних вимог. Судова колегія звертає увагу на те, що заходи із забезпечення позову у цій справі мають тимчасовий характер, спрямовані на забезпечення збереження status quo до остаточного вирішення спору.

Проте, здійснення відповідачем господарської діяльності та укладення правочинів з контрагентами, на переконання судової колегії, жодним чином не свідчить про наявність підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, прийнятого на користь позивача.

У зв`язку із тим, що судова колегія дійшла до переконання, що наявність у підприємства заборгованості перед одним із контрагентів не може бути підставою для припинення ведення таким підприємством господарської діяльності в цілому, оскільки у такому разі виникає загроза неплатоспроможності боржника, клопотання скаржника про витребування у відповідача копії Договору поставки вугілля від 30.07.2019 № 111/23 з "Нафта Форс" та Договору поставки вугілля від 03.09.2019 № 111/46 з ТОВ "Сантрейд Компані" задоволенню не підлягає.

Водночас, судова колегія дійшла висновку, що скрутне фінансове становище позивача, навіть у разі, якщо воно зумовлене невиконання відповідачем своїх зобов`язань, не може бути підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки не є обставиною, яка б свідчила про ухилення відповідача від виконання рішення суду в майбутньому. Значна ціна позову не може слугувати самостійною та достатньою підставою для втручання судом у право власності відповідача.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наразі відсутні підстави вважати, що у разі задоволення позову виникнуть обставини, які істотно ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Державного підприємства "Держвуглепостач".

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Держвуглепостач" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 28Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Держвуглепостач" - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 - залишити без змін.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 у справі №910/16418/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.03.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв