Справа № 2-190-1/09
2009 p.
РІШЕННЯ
Іменем України
01 квітня 2009 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Мягкохода Ю.В.
при секретарі - Бензюрі І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Венбест», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивачі звернулись до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що внаслідок нещасного випадку на виробництві, що трапився з позивачем ОСОБА_1 при виконанні ним трудових обов'язків перед відповідачем ТОВ «Венбест», а також внаслідок зволікання останнім у вчиненні дій по належному оформленню зазначеного нещасного випадку, позивачам було завдано значної моральної шкоди, яка має бути відшкодована на їх користь за рахунок відповідача.
У судове засідання з'явились сторони.
Позивачі позов підтримали та просять суд його задовольнити повному обсязі з підстав наведених у ньому.
Представник відповідача проти позову категорично заперечив, посилаючись на те, що обов'язок відшкодування моральної шкоди заданої внаслідок нещасного випадку на виробництві покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві відповідно до положень ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з врахуванням рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування).
Суд, погоджуючись з зазначеним запереченнями представника відповідача залучив у справі в якості співвідповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві (далі - Фонд), проте виходячи з того, що позивачі у судовому засіданні відмовились від будь-яких претензій до Фонду та наполягли на задоволенні клопотання останнього про виключення Фонду з числа відповідачів, суд залучив останнього в справі в якості третьої особи.
Представник третьої особи просить вирішити спір у відповідності до діючого законодавства.
Суд, заслухавши пояснення та доводи сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши зібрані матеріали та докази в справі, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що дійсно 21.03.2006 р. з позивачем ОСОБА_1 трапився нещасний випадок на виробництві при виконанні останнім своїх трудових обов'язків покладених на нього відповідачем, як роботодавцем - ТОВ «Венбест».
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
З огляду на наведене та те, що факт настання нещасного випадку з позивачем ОСОБА_1 на виробництві ТОВ «Венбест» визнаний всім сторонами в справі, суд його вважає встановленим та таким, що додатковому доказуванню не підлягає.
Внаслідок нещасного випадку позивач ОСОБА_1 отримав травми у вигляді перелому правої стегнової кістки і звих правої плечової кістки, що спричинило тривалу втрату працездатності, яка відповідно до наданих листків непрацездатності (а. с. 54-61) склала період з березня 2006 р. по листопад 2006 р. включно. Отримані травми зумовили тривалий фізичний біль та потребу в сторонній допомозі, що природно спричинило і моральні страждання, які виразились в моральній шкоді.
Таким чином, моральна шкода отримана потерпілим внаслідок нещасного випадку є безумовною, а тому має бути відшкодовано особою, яка відповідно до діючого законодавства на момент її завдання мала її відшкодувати.
Відповідно до ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з врахуванням рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), станом на день завдання шкоди - настання нещасного випадку з позивачем на виробництві, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві покладений на Фонд, проте позивачі відмовились від претензій до останнього, що не зумовлює обов'язку відповідача, як роботодавця, відшкодовувати таку шкоду своєму потерпілому працівникові.
З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач ТОВ «Венбест» не має відшкодовувати моральну шкоду завдану працівникові або члену його сім’ї, внаслідок нещасного випадку на виробництві, оскільки це не було його обов'язком на момент завдання такої шкоди.
Проте, відповідач ТОВ «Венбест» має відшкодувати моральну шкоду завдану позивачам внаслідок неправомірних дій в загальному порядку, що виразились у халатному, несумлінному та несвоєчасному оформленні нещасного випадку, що спричинило психічні переживання та страждання позивачів, необхідність шукати і витрачати особистий час на виправлення помилок відповідача при оформлення документації щодо нещасного випадку.
Так, відповідно до п. 10 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1112 (далі - Порядок), роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім випадків, передбачених пунктом 41 цього Порядку), зобов'язаний негайно утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку (далі - комісія) у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування.
Згідно з п. 13 цього ж Положення, комісія зобов'язана протягом трьох діб скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 згідно з додатком 2 у трьох примірниках (далі - акт форми Н-5), а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 3 у шести примірниках (далі - акт форми Н-1), якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, тощо.
Судом встановлено, що вперше Акт розслідування нещасного випадку, що стався 21.03.2006 р. о 16:00 год. (форма Н-5 (а. с. 21-24) та Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1 (а. с. 25-26) були складені 06.06.2006 p.. що дає суду підстави вважати, що відповідач не вжив негайних заходів передбачених Положенням та бездіяв більше, як два місці.
Крім цього, відповідно до листа Державної інспекції охорони праці в енергетиці від 14.08.2006 р. № 09-108 (а. с. 29), було встановлено, що внаслідок допущення комісією підприємства з розслідування нещасного випадку великої кількості помилок, в тому числі і тих на які звернула увагу позивачка ОСОБА_2 в своїх неодноразових заявах, нещасний випадок був повторно розслідуваний спеціальною комісією призначеною наказом № 233 від 08.08.2006 p., складено та затверджено нові акти форми Н-5 та Н-1.
Відповідно до наявних в матеріалах справи актів, Акт розслідування нещасного випадку, що стався 21.03.2006 р. о 16:00 год. (форма Н-5 (а. с. 31-35) та Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1 (а. с. 26-40) були складені 14.08.2006 р. та затверджені 21.08.2006 p., тобто через п'ять місяців з дня настання нещасного випадку, що свідчить про довготривалу протиправну бездіяльність відповідача, безвідповідальне та байдуже ставлення до своїх обов'язків, як роботодавця позивача ОСОБА_1, що перешкоджало останньому на протязі майже п'яти місяців звернутись до третьої особи для отримання страхового відшкодування та змусило позивачку ОСОБА_2, як дружину та представника позивача ОСОБА_1, оскільки останній фізично не був здатний діяти самостійно, неодноразово звертатись до відповідача з проханням своєчасно оплатити лікарняні ОСОБА_1, своєчасно та належно оформили нещасний випадок на виробництві.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на наведене та те, що суд встановив протиправність діянь відповідача по відношенню до позивача ОСОБА_1, як працівника постраждалого від нещасного випадку на виробництві та позивачки ОСОБА_2, як члена сім’ї постраждалого працівника, яка була змушена захищати інтереси свого чоловіка, а також те, що внаслідок таких протиправних дій позивачі дійсно зазнали моральної шкоди, остання підлягає відшкодуванню винною особою, тобто відповідачем.
Проте, суд вважає, що розмір відшкодування, який просять позивачі є завищеним, де слід врахувати, що від заявленого відшкодування позивачів слід відрахувати розмір відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок нещасного випадку, який відповідач не має відшкодовувати та враховуючи ненавмисну форму вини відповідача, розумним та справедливим розміром відшкодування маральної шкоди завданої позивачу ОСОБА_1 є 5000 грн., а позивачці ОСОБА_2 - 2500 грн.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 217 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Венбест», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ «Венбест» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Стягнути з ТОВ «Венбест» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.