ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.2020 Справа №905/142/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Куксіна Юрія Миколайовича, с.Піски, Ясинуватський район, Донецька область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська», м.Мирноград, Донецька область

про стягнення 125127,79грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Фізична особа-підприємець Куксін Юрій Миколайович, с.Піски, Ясинуватський район, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Мирноградська", м.Мирноград, Донецька область про стягнення 125127,79грн., з яких: 123459,57грн. - основний борг; 1112,99грн. - інфляційне збільшення; 555,23грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №01/09У-2015 від 01.09.15р. в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою господарського суду від 05.02.20р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/142/20; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 03.03.20р.

24.02.20р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У поданому відзиві відповідач зазначає про неможливість сплачувати передбачені умовами договору кошти, посилаючись на проведення бойових дій на території Донецької області, погіршення свого фінансово-економічного стану, обумовленого, зокрема, відсутністю державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції, що негативно вплинуло на господарську діяльність відповідача.

Разом з тим, відповідач зазначає про відсутність правових підстав для здійснення платежів за договором №01/09У-2015 від 01.09.15р. у зв`язку з відсутністю у договорі інформації про наявність ліцензії для здійснення перевезень та ненаданням позивачем документів, передбачених ч.1 ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

16.03.20р. на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та надано додаткові докази.

У судове засідання 18.03.20р. представники сторін не з`явились, про місце, час та дату судового засідання сторони були повідомлені належним чином та своєчасно.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи неявку представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.15р. між Фізичною особою-підприємцем Куксіним Ю.Н. (позивач, перевізник) та Приватним акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська» (відповідач, замовник, нині - ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська») укладено договір №01/09У-2015 на перевезення людей (далі - договір), за умовами якого перевізником надаються послуги з перевезення працівників ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська».

Згідно п.2.1 розділу 2 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 11.01.19р., вартість послуг, що надаються, з перевезень визначається за договірними тарифами (Додаток №1, №2, №3, №4, №5). Договірні тарифи можуть змінюватися за письмовим узгодженням сторін при зміні рівня вартості автомобільного палива, умов оплати праці згідно чинного законодавства.

Відповідно до п.2 розділу 2 договору, оплата вартості послуг перевезення пасажирів по даному договору здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника щодекадно з 1 по 10, з 11 по 20, з 21 по 31 число кожного місяця на підставі рахунків перевізника та підписаного замовником акту приймання-передачі наданих послуг.

Даний договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.15р., а в частині невиконання зобов`язань сторін - до повного їх виконання. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не висловить бажання розірвати даний договір, то його дія автоматично пролонговується на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п.1 та п.2 розділу 5 договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

За твердженнями позивача на виконання умов договору №01/09У-2015 від 01.09.15р. відповідачу надані послуги з перевезення пасажирів автотранспортом (автобусом) в період жовтень - листопад 2019р. на загальну суму 173459,57грн., в підтвердження чого до матеріалів позовної заяви додані підписані сторонами акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 20.10.19р. на суму 35284,63грн., від 31.10.19р. на суму 57998,44грн., від 10.11.19р. на суму 45746,36грн., від 17.11.19р. на суму 34430,14грн.

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, сплативши заборгованість у сумі 50000,00грн.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати послуг за договором №01/09У-2015 від 01.09.15р. та наявністю непогашеної заборгованості за вказаним договором, позивач звернувся з позовом у цій справі про стягнення з ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» заборгованості в розмірі 123459,57грн., з якої:

43283,07грн. - залишок несплаченої сими за зобов`язаннями за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.10.19р.;

45746,36грн. - заборгованість за зобов`язаннями за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 10.11.19р.;

34430,14грн. - заборгованість за зобов`язаннями за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17.11.19р.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних в сумі 555,23грн. та інфляційні втрати в сумі 1112,99грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №01/09У-2015 від 01.09.15р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України «Про автомобільний транспорт».

Закон України «Про автомобільний транспорт» регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст.3 Закону).

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України, визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, за умовами договору №01/09У-2015 від 01.09.15р. позивач взяв на себе зобов`язання надавати відповідачу оплатні послуги з перевезення пасажирів (працівників Товариства відповідача).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору виконавцем (позивачем) виконано, узгоджені із замовником (відповідачем) послуги, а останній прийняв такі послуги, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 20.10.19р., 31.10.19р., від 10.11.19р., від 17.11.19р. на загальну суму 173459,57грн.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписано представниками замовника та виконавця без зауважень та скріплені печатками.

Надані позивачем послуги, на підтвердження яких позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідають послугам, визначеним договором №01/09У-2015 від 01.09.15р.

Вказані акти, що містять опис наданих послуг з одночасним визначенням вартості наданих послуг, є достатніми доказами настання у відповідача зобов`язання по сплаті цих послуг.

Враховуючи визначений сторонами договору порядок розрахунків, який за умовами п.2 розділу 2 договору проводиться щодекадно з 1 по 10, з 11 по 20, з 21 по 31 число кожного місяця на підставі рахунків та акту приймання-передачі наданих послуг, відповідач мав сплатити вартість послуг.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми з оплати наданих послуг, судом встановлено, що при визначенні граничних строків оплати, позивачем не були враховані вимоги ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, граничний строк оплати наданих послуг з урахуванням вимоги ч.5 ст.254 ЦК України становить:

за актом від 31.10.19р. протягом 01.11.19р. - 11.11.19р. (включно), враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України, оскільки 10.11.19р. є вихідним днем, відповідно прострочка починається з 12.11.19р;

за актом від 10.11.19р. протягом 11.11.19р. - 20.11.19р. (включно), відповідно прострочка починається з 21.11.19р.;

за актом від 17.11.19р. протягом 21.11.19р. - 02.12.19р. (включно), враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України, оскільки 30.11.19р. та наступний день є вихідними днями, відповідно прострочка починається з 03.12.19р.

Одночасно з матеріалів справи вбачається, що між сторонами договору підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.10.19р.-17.11.19р., в якому сторони засвідчили наявність у ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» перед ФОП Куксіним Ю.М., з урахуванням часткової оплати в сумі 50000,00грн., заборгованості у розмірі 123459,57грн., що свідчить про те, що відповідач своїми діями шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків визнав наявність у нього заборгованості за договором №01/09У-2015 від 01.09.15р.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.19р. у справі №904/6726/17.

Акт звірки, підписаний генеральним директором відповідача та містить відбиток печатки відповідача.

Доказів підписання акту від імені відповідача неуповноваженою особою суду не надано.

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про втрату або викрадення печатки відповідача або інше її неправомірне використання.

Слід звернути увагу, що акт звірки взаєморозрахунків хоча і не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні ст.264 Цивільного кодексу України є дією, яка свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу.

Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Даний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 24.10.18р. у справі №905/3062/17, від 17.10.18р. у справі №905/3063/17.

Відповідач не заперечує щодо наявної у нього перед позивачем заборгованості за надані послуги з перевезення, однак, зазначає, що такі обставини виникли у зв`язку з погіршенням фінансово-економічного стану, внаслідок проведення бойових дій на території Донецької області та відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції, що негативно вплинуло на господарську діяльність відповідача.

Такі, твердження відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву про неможливість сплачувати передбачені умовами договору кошти, не беруться до уваги судом з огляду на таке.

Укладаючи 01.09.15р. договір №01/09У-2015, відповідач усвідомлював всі ті ризики, з якими він може зіткнутися під час його виконання, оскільки на цей час на частині території Донецької області вже відбувалися події про які зазначає відповідач у відзиві.

Разом з тим, проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство, яким здійснюється їх правове регулювання, суд зазначає, сама по собі відсутність коштів, в тому числі обумовлена відсутністю державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Щодо посилання відповідача на відсутність ліцензії та ненаданням позивачем документів, передбачених ч.1 ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд зазначає, що предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем послуг перевезення за договором, отже, в предмет доказування у даній справі не входять обставини щодо наявності/відсутності порушення позивачем (виконавцем послуг з перевезення) законодавства в сфері перевезень.

Отже, вказані посилання відповідача, можуть бути предметом дослідження іншого позовного провадження, оскільки не входить у коло тих доказів, які підлягають дослідженню у межах заявленого позову, предметом якого є стягнення вартості послуг перевезення за договором.

Враховуючи вказані обставини, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності підстав для оплати ним наданих позивачем послуг.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, невиконане відповідачем зобов`язання за вказаним договором у сумі 123459,57грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 123459,57грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання свого зобов`язання з оплати послуг, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наданого розрахунку позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у розмірі 555,23грн. Вказані нарахування здійснено позивачем окремо на суму заборгованості по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений початок періоду таких нарахувань, а тому наданий розрахунок є арифметично не вірним.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України, судом встановлено, що стягненню підлягають 3% річних в загальній сумі 347,29грн.

3% відсотки річних розраховані судом наступним чином:

1) по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.10.19р., останнім днем оплати за яким є 11.11.19р. (враховуючи, що 10.11.19р. є вихідним днем), прострочка виникла з 12.11.19р., враховуючи часткову оплату,

- за період з 12.11.19р. по 03.01.20р. на суму боргу 43283,07грн. 3% річних складають 88,52грн.;

2) по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 10.11.19р., останнім днем оплати за яким є 20.11.19р., прострочка виникла з 21.11.19р., враховуючи відсутність погашення боргу,

- за період з 21.11.19р. по 03.01.20р. на суму боргу 45746,36грн. 3% річних складають 165,41грн.;

3) по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17.11.19р., останнім днем оплати за яким є 02.12.19р. (враховуючи, що 30.11.19р. та наступний за ним є вихідним днем), прострочка виникла з 03.12.19р., враховуючи відсутність погашення боргу,

- за період з 03.12.19р. по 03.01.20р. на суму боргу 34430,14грн. 3% річних складають 93,36грн.;

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 347,29грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. При цьому, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч.2 ст.625 ЦК України стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.19р. у справі №910/5625/18, від 13.02.19р. у справі №924/312/18, від 22.01.19р. у справі №905/305/18, від 30.01.19р. у справі №922/175/18.

Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1112,99грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу в розмірі 123459,57грн. за період жовтень-грудень 2019 року, як свідчать вихідні дані, наведені у таблиці розрахунку.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений початок періоду таких нарахувань на загальну суму боргу в розмірі 123459,57грн., оскільки позивачем не враховані вищевказані положення, а тому наданий розрахунок є арифметично невірним.

При цьому судом встановлено, що у листопаді та грудні 2019 року преволюють дефляційні процеси.

Таким чином вимога позивача про стягнення інфляційних витрат за вказаний період задоволенню не підлягають.

Розрахунок 3% річних та інфляційних витрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Куксіна Юрія Миколайовича, с.Піски, Ясинуватський район, Донецька область до Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Мирноградська", м. Мирноград, Донецька область про стягнення 125127,79грн., з яких: 123459,57грн. - основний борг; 1112,99грн. - інфляційне збільшення; 555,23грн. - 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (85327, Донецька область, м.Мирноград, вул. Шосейна, буд. 2, ЄДРПОУ 24820699) на користь Фізичної особи-підприємця Куксіна Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму основного боргу у розмірі 123459,57грн., 3% річних в сумі 347,29грн., судовий збір в розмірі 2079,81грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 18.03.20р.

Суддя М.О. Лейба