Справа № 2-85/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 березня 2010 Кагарлицький районний суд Київської області  

в складі: головуючого - судді                       Шевченко І.І.

                     при секретарі                             Камхі А.Д.

    з участю представника                    ОСОБА_1

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, процентів за користування грошовими коштами та інфляційних витрат, -

в с т а н о в и в:

представник позивача в судовому засіданні уточнила позовні вимоги позивача та просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача борг в сумі 250 000 грн. 00 коп., втрати від інфляції в сумі 102 600 грн., проценти в сумі 120 278,91 грн. за період з 2004 р. по 30.06.2009 р., витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 252 грн., посилаючись на те, що 18 червня 2004 року   ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позичили у позивача грошові кошти в сумі 500 000 гривень , на підтвердження чого останнім була видана відповідна розписка, копію якої додано. Відповідачі зобов'язалися повернути зазначену суму протягом року  до 18 червня 2006 року. 12 червня 2007 року   відповідачами була видана розписка, в якій вони визнавали за собою борг по розпискам від 18.06.2004 року на 250 000 гривень та 29.03.206 року на 85 000 гривень, і зобов'язувалися повернути позивачу вказані суми до 30 вересня 2007 року.

Однак, відповідачі не виконали свої зобов'язання, що виникли по зазначеним договорам позики. Це підтверджується наявними у позивача оригіналами розписок.

Враховуючи порушення відповідачами своїх зобов'язань, позивач вимушений звернутись із цим позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові)   грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій само сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні ставки Національного банку України.

Оскільки договорами позики, укладеними між позивачем та відповідачами, не передбачалось останніх від сплати процентів і не визначався їх розмір, необхідно виходити із положень ч. 1 статті 1048 ЦК України і стягнути з відповідачів на користь позивача не тільки основну суму боргу, а й проценти за користування грошовими коштами, отриманими в борг.

    Так, за користування грошовими коштами в сумі 250 000 гривень, які були отримані відповідачем 18.06.2004 року як складова частина вищезгаданої позики на загальну суму 500000 гривень та не повернуті в строк, зазначений в розписках (а також і в теперішній час), з 19.06.2004 року по 30.06.2009 року, проценти становлять 120 278,91 грн. 91 коп.

    Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

    Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість  виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, крім основного боргу на загальну суму 250 000 грн. та процентів за користування наданими позивачем в борг грошовими коштами на загальну суму 147 587 грн. 72 коп., з відповідача необхідно стягнути понесені позивачем внаслідок невиконання ним умов договору позики втрати від інфляції.

Втрати від інфляції становлять 102 600 гривень і загальна сума стягнення становить 500 187 грн. 72 коп.

    Представник позивача уточнені позовні вимоги позивача підтримала.

    Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги позивача не визнали в повному обсязі та пояснили, що позивач надав їм позику в сумі 50 000 доларів США у 2004 році, які вони віддали, про що позивачем була дана розписка про їх отримання.  Окрім того ними позивачу були оплачені проценти, а тому вони вважають, що підстав у позивача для звернення з даним позовом про стягнення з них на користь позивача борг в сумі 250 000 грн., втрати від інфляції в сумі 102 600 грн., проценти в сумі 120 278,91 грн. за період з 2004 р. по 30.06.2009 р.,  не має, а тому просять суд відмовити позивачу у задоволенні його уточнених позовних вимогах в повному обсязі.  

Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи,  суд вважає за необхідне уточнені позовні вимоги позивача задовольнити частково.

В судовому засіданні суд  встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

18 червня 2004 року позивачем ОСОБА_2 було надано позику відповідачам  - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 500 000 гривень , на підтвердження чого останніми була видана відповідна розписка. Відповідачі зобов'язалися повернути зазначену суму до 18 червня 2006 року.

12 червня 2007 року   відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була видана розписка, в якій вони визнавали за собою борг по розписці від 18.06.2004 року на 250 000 гривень і зобов'язувалися повернути позивачу вказану суму до 30 вересня 2007 року.

Однак, відповідачі не виконали свої зобов'язання, що виникли по зазначеним договорам позики. Це підтверджується наявними у позивача оригіналами розписок.

Враховуючи порушення відповідачами своїх зобов'язань, позивач вимушений звернутись із цим позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові)   грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій само сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст.. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідачі видали позивачеві  розписку про позичені гроші.  Така форма надана договору за бажанням сторін.

До цього часу позичальники не повернули позикодавцеві позику.

У зв‘язку із цим, за правилами  ч. 1 ст. 1050 ЦК України, наступають наслідки порушення договору позичальниками відповідно до вимог ст.. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

    Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість  виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

    Позичальники мають право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові  кошти або речі насправді не були одержані ними від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлені договором.

    За змістом ч. 2 ст. 1046 ЦК України при укладанні договору позики в письмовій формі, не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

    Надання відповідачами розписки є доказом отримання грошей від позивача.

    Твердження відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що вони не мають боргу перед позивачем, оскільки грошей в сумі 500 000 грн. у борг вони не брали, судом не може взятися до уваги, так як згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.. ст.. 57-60 ЦПК України.

    Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не  підлягають доказуванню.

Таким чином, уточнені позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на загальну суму 250 000 грн. та понесені позивачем внаслідок невиконання ним умов договору позики втрати від інфляції в сумі 102 600 грн. підлягають до задоволення в повному обсязі, а тому суд стягує солідарно з відповідачів на користь позивача  борг в сумі 250 000 грн. 00 коп. та втрати від інфляції в сумі 102 600 грн.

Пунктом 5 розділу VІІ прикінцевих  положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно – правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»  фінансовий кредит – кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Відповідно до положень зазначеного Закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п. 6 ст. 4); фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами – суб‘єктами  підприємницької діяльності, якщо це прямо не передбачено законом.

На підставі ч. 2 ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснення діяльності з надання фінансових кредитів дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Отже, в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається, а тому уточнені позовні вимоги в частині стягнення проценти за період  з 19.06.2004 року по 30.06.2009 року в сумі 120 278 грн. 91 коп. за користування грошовими коштами в сумі 250 000 гривень, які були отримані відповідачем 18.06.2004 року як складова частина вищезгаданої позики на загальну суму 500000 гривень та не повернуті в строк  не підлягають до задоволення, а тому суд відмовляє позивачу у задоволенні у цій частині вимог до відповідачів у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому суд стягує солідарно із відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4  на користь позивача  витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн., а всього 1730 грн.. 00 коп.

Стосовно витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 222 грн., то у задоволенні їх позивачу суд відмовляє, оскільки позивачем не надано документального підтвердження про їх сплату у вказаній сумі.

На підставі викладеного та керуючись  ст.. 99 Конституції України, ст.. ст.. 533, 526,  1046, 1047, 1048 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 10, 60, 61, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

    Уточнені позовні вимоги  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, процентів за користування грошовими коштами та інфляційних витрат – задовольнити частково.

    Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 250 000 грн. 00 коп. та втрати від інфляції в сумі  102 600 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн., а всього 354 330 (триста п’ятдесят чотири тисячі  триста тридцять ) грн.. 00 коп.

        У решті уточнених позовних вимогах відмовити.

    Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.  

Заява про апеляційне оскарження рішення  суду може бути подана до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Київської області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя                                       І.І. Шевченко