2-1256/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    18 лютого 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1,

при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

    позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов’язань по сплаті коштів за наданий йому кредит, а тому згідно статей 12, 38 і 39 Закону України «Про іпотеку» просить звернути стягнення на предмет іпотеки – АДРЕСА_1, разом із виселенням відповідача та зняттям його з реєстраційного обліку.

    Уточнивши позовні вимоги, просив звернути стягнення на згаданий предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 8 червня 2007 року в сумі 212 281 грн. 53 коп., що складається з суми заборгованості по кредиту в розмірі 204 913 грн. 17 коп., суми простроченого кредиту в розмірі 1 463 грн. 97 коп., суми нарахованих відсотків у розмірі 2 398 грн. 65 коп., суми прострочених відсотків в розмірі 3 132 грн. 56 коп., суми простроченої комісії 261 грн. 73 коп. та суми нарахованої пені в розмірі 111 грн. 46 коп.

    У судовому засіданні представник позивача просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

    Відповідач повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не прибув, з огляду на що за згодою позивача справу розглянуто на підставі наявних доказів у відсутність відповідача в загальному порядку.

    Заслухавши представника позивача і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    Як убачається з матеріалів справи, 8 червня 2007 року сторони уклали кредитний договір на суму 21 840 доларів США для купівлі відповідачем квартири, а також на суму 6 595 доларів США для сплати страхових платежів строком до 7 червня 2034 року.

    За умовами договору відповідач зобов’язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

    Так, згідно п. 7.1 Договору відповідач зобов’язаний в період з 5 по 10 число щомісяця сплачувати відсотки в розмірі 1% від суми заборгованості.

      В забезпечення виконання кредитного зобов’язання сторони уклали договір іпотеки квартири від 11 червня 2007 року. Предметом іпотеки стала АДРЕСА_2, в якій згідно довідки Литвинівської сільської ради від 23 січня 2009 року проживає відповідач.

    Згідно заявки на видачу готівки кредит на суму 21 840 доларів США перераховано на відповідний рахунок для відповідача 11 червня 2007 року.

Виходячи з меморіальних валютних ордерів від 6 червня 2008 року та 5 червня 2009 року позивачем перераховано відповідні кошти для оплати страхових платежів згідно умов договору.

    Звертаючись до суду, позивач стверджує, що відповідач зобов’язання за кредитним договором виконує частково й станом на 30 жовтня 2008 року мав прострочену заборгованість, яка складалася з основної суми боргу – 21 898, 24 доларів США, відсотків – 865, 23 доларів США, комісії – 145, 02 доларів США та пені 60, 64 доларів США.

      Станом на 4 серпня 2009 року заборгованість відповідача становить 27 617, 45 доларів США, що еквівалентно 212 281 грн. 53 коп. і складається з основаної суми боргу 26 658, 84 доларів США, що еквівалентно 204 913 грн. 17 коп., суми простроченого кредиту – 190, 46 доларів США, що еквівалентно 1 463 грн. 97 коп., суми нарахованих відсотків – 312, 06 доларів США, що еквівалентно 2 398 грн. 65 коп., суми прострочених відсотків – 407, 54 доларів США, що еквівалентно 3 123 грн. 56 коп., суми простроченої комісії – 34, 05 доларів США, що еквівалентно 261 грн. 73 коп. та суми нарахованої пені – 14, 50 доларів США, що еквівалентно 111 грн. 46 коп.

    Посилаючись на ці обставини, представник позивача вважав доведеним факт неналежного виконання боржником основного зобов’язання, як підставу для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором згідно ст. 1048 ЦК України.

    За цим кредитним договором порядок нарахування і одержання процентів банком встановлено п. 7.1 та розділом № 3 договору.

    Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

    Разом з тим у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» зазначаються:

      загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

      опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

      заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

      спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

      пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

      початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

      Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

      Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

    Отже за змістом цих норм підставою для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не може бути один лише факт наявності заборгованості боржника за кредитним договором.

    Саме на цей лише факт посилається позивач.

    Проте наряду з цим з’ясуванню також підлягають обставини, які характеризують наявні правовідносини сторін, дії кожного з них та їх наслідки, наявність збитків та зміна обсягу прав, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    У той же час, аналізуючи правовідносини сторін й правові норми, що їх врегулюють, судом встановлено наступне.

    З поданих розрахунків убачається, що відповідач з часу отримання кредиту вживав заходів щодо його повернення, а також продовжує повертати кредит й під час розгляду справи в суді.

    Проте в якому розмірі і за який період і в який час ним внесено грошові кошти з матеріалів позову достовірно і чітко не вбачається.

    Розрахунок заборгованості відповідача від 4 серпня 2009 року із таким же розрахунком від 30 жовтня 2008 року не узгоджується, зокрема дати здійснення боржником платежів, кількість днів прострочення та розрахунки заборгованості, що на цьому ґрунтуються згідно п. 7.1 і розділу № 3 договору.

    За таких обставин у якій період, в якому розмірі і в якій частині виникла зазначена заборгованість відповідача з поданих доказів не вбачається.

      Долучений до справи розрахунок містить лише підсумовуючі, узагальнюючі дані заборгованості, які в судовому засіданні перевірені бути не можуть.

      З урахуванням спірних правовідносин, обставини розрахунку заборгованості боржника за кредитним договором не можуть підтверджуватися самими лише поясненнями сторін й одним лише узагальнюючим розрахунком, який методики нарахування всіх його складових згідно умов договору не містить.

    Розрахунок всіх складових заборгованості, нарахування яких відповідало б вимогам п. 7.1 і розділу № 3 кредитного договору, суду не подано.

    Відповідні фінансові і бухгалтерські документи на підтвердження проведених боржником виплат й розрахунків кредитора про заборгованість боржника, що на цьому ґрунтуються, суду також не представлено.

    Разом з тим на підтвердження зазначеного складені згідно вимог Постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» графік погашення заборгованості, детальний розпис сукупної вартості валютного кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, тип процентної ставки, інформацію про платежі відповідача з обов’язковим зазначенням бази їх розрахунку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з обслуговуванням і погашенням кредиту, реальну процентну ставку, методику, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, суду також не представлено.

      Однак саме ці обставини є невід’ємною частиною кредитних договорів згідно вказаних Правил та відповідно до вимог статей 47, 49 і 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

    Між тим подані розрахунки строковості договору (п. 7.1 з 5 по 10 число щомісяця) не відповідають й містять інші нарахування, порядок здійснення яких у судовому засіданні не обґрунтовано і його відповідність вимогам законів не доведено.

    Однак саме ці обставини підлягають доказуванню в цій справі належними й допустимими засобами.

    Відтак суд не в змозі перевірити й переконатися у правильності представленого розрахунку заборгованості, в тому числі на відповідність умовам договору, закону та фактичним обставинам, що сталися. Обґрунтованість розрахунку в судовому засіданні не доведена.

    Без з’ясування цих обставин суд не вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не буде вважатися законним і обґрунтованим.

    При цьому суд не повинен мати ініціативу у витребуванні доказів, оскільки це призведе до порушення принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства.

    Судом вжито всіх заходів для сприяння сторонам у використанні їхніх прав у судовому засіданні й доведеності своїх вимог перед судом.

    Натомість представник позивача своїм правом подати докази не скористався.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

    Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Не подано суду доказів й не представлено будь-яких даних стосовно початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що є недотриманням вимог ст. 39 Закону України і може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки без цих даних вимогам Закону не відповідатиме.

    Поряд із цим звертає суд увагу й на те, що позивачем у судовому засіданні не подано даних про дотримання ним вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання відповідачеві письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання.

    Суд вважає, що надсилання письмової вимоги із змістом порушених зобов'язань мало б істотне значення для правильного вирішення справи, коли боржник регулярно сплачує кредитну заборгованість.

    Крім того, не встановлено в судовому засіданні й те, що часткове виконання відповідачем договірних зобов’язань завдає збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав, а зазначене згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» є підставою для відмови в задоволенні позову про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Враховує суд і те, що з часу укладання договору (8 червня 2007 року) строком на 27 років до дня звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки минуло (14 листопада 2008 року) 1 рік 6 місяців і 6 днів.

    За цей час позивач проживає в квартирі, яка є предметом іпотеки, та регулярно вживає заходів до погашення кредиту.

    Таким чином у судовому засіданні не доведено, що вимоги позивача стосовно погашення заборгованості мають бути задоволенні шляхом дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки.

      Виходячи із зазначеного вище, достатні правові підстави для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки в цій справі відсутні, а позов про це в судовому засіданні не доведений й задоволенню не підлягає.

    На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    в задоволенні позову відмовити.

    Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

Ў