2-888/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2 березня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1,

при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання дій незаконними і визнання права на складання проекту відведення земельної ділянки із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на землю,

встановив:

    позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що її звернення про вибір місця розташування земельної ділянки в передбаченому статтями 118 і 151 ЗК України порядку відповідачем не розглянуто, відповідне рішення без законних підстав не прийнято, а тому уточнивши позовні вимоги, порушила питання про визнання дій відповідача незаконними і визнання за нею права на складання проекту відведення земельної ділянки із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на землю загальною площею 0, 2226 га на масиві «Вишгородський» в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

    В судовому засіданні позивачка та її представник просили позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

    Ствердили, що звернення позивачки з приводу вибору місця розташування земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідачем не розглянуто. Посилаючись на вимоги Постанови Кабінету Міністрів № 677 від 26 травня 2004 року Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, просили визнати право на складання проекту відведення земельної ділянки із землеустрою.

    Представник відповідача проти позову заперечила. Зазначила, що згідно чинного земельного законодавства надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється органом місцевого самоврядування і не є правом сторони, яке може бути визнаним згідно ст. 152 ЗК України.

    Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    Як убачається з матеріалів справи, 28 квітня, 20 травня, 18 серпня і 27 жовтня 2009 року позивачка зверталася до відповідача із заявою про вибір місця розташування земельної ділянки площею 0, 2226 га на масиві «Вишгородський» в с. Нові Петрівці Вишгородського району для ведення особистого селянського господарства в порядку передбаченому чинною на той час ч. 4 ст. 151 ЗК України(в редакції від 16 вересня 2008 року).

    Згідно листа відповідача від 10 вересня 2009 року вбачається, що 24 липня 2009 року на сесії Новопетрівської сільської ради рішення про надання позивачці дозволу на вибір місця розташування земельної ділянки не прийнято.

    Рішення про відмову в цьому відповідачем також не приймалося.

    Встановлено судом і те, що вимоги чинних на той час ч. 7 і ч. 10 ст. 151 ЗК України щодо звернень позивачки відповідачем не дотримано.

      Разом з тим рішення про надання дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову в цьому згідно ч. 10 ст. 151 ЗК України (в редакції від 16 вересня 2008 року) за наслідками розгляду звернень позивачки також не приймалося.

    У повторному розгляді заяв позивачці відмовлено на підставі ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», з огляду на те, що її заяви вирішено по суті.

    Як пояснила представник відповідача, спірна земельна ділянка, право щодо якої заявлено позивачкою, знаходиться у власності територіальної громади Новопетрівської сільської ради Вишгородського району.

    Чинним рішенням сільської ради від 11 липня 2008 року дозвіл на розробку проекту відведення із землеустрою на цю ж земельну ділянку надано ОСОБА_4

    Наступна стадія передачі цієї земельної ділянки вказаній особі не настала, а річний строк дії дозволу згідно ч. 11 ст. 151 ЗК України (в редакції від 16 вересня 2008 року) сплив.

    Вирішуючи справу, суд зазначає наступне.

    На час виникнення спірних правовідносин та звернення позивачки до суду порядок вибору земельної ділянки і розроблення проекту відведення регламентувався ст. 151 ЗК України (в редакції від 16 вересня 2008 року).

    Згідно ст. 116 ЗК України в редакції від 16 вересня 2008 року громадяни набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

    Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції від 16 вересня 2008 року) громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської ради за місцем знаходження земельної ділянки.

    Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому ст. 151 ЗК України.

    Згідно ч. 4 ст. 151 ЗК України (в редакції від 16 вересня 2008 року) особи зацікавлені у вилученні земельних ділянок звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської ради.

    Такі заяви позивачкою подано відповідачеві 28 квітня, 20 травня, 18 серпня і 27 жовтня 2009 року.

    Відповідно до ч. 7 тієї ж статті відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування згідно зі своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури тощо.

    Зазначені органи протягом трьох тижнів з дня реєстрації заяви (клопотання) надають відповідній сільській раді висновок про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки.

    Як убачається з матеріалів справи такі дії відповідачем не вчинювалися.

    При розгляді справи суд виходить з конституційного принципу верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 8 і 19 Конституції України).

    Згідно ст. 12 ЗК України та п. 34 ст. 26 і ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належить до виключної компетенції сільської ради, що вирішуються на її пленарних засіданнях.

      Судом установлено, що заяви позивачки у спосіб встановлений законом відповідачем по суті не розглянуто.

    Таким чином дії відповідача на вимогах статей 8 і 19 Конституції України, статей 12, 118 і 151 ЗК України не ґрунтуються й призвели до порушення прав позивачки, які підлягають захистові.

    З цих підстав дії відповідача щодо розгляду заяв позивачки слід визнати незаконними.

    У той же час у своєму позові позивачка просить визнати її право на складання проекту відведення земельної ділянки із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на землю.

    В цій частині позов не може бути задоволений, виходячи з такого.

    Можливість визнання права на складання згаданого проекту за громадянином чинним ЗК України не передбачено і не є правом у змісті вжитому в ст. 152 ЗК України, яке може бути визнано судом.

    Складання проекту відведення земельної ділянки із землеустрою відбувається внаслідок надання дозволу на це відповідним повноважним органом місцевого самоврядування згідно ЗК України.

    Разом з тим при вирішенні зазначеного суд неповноважний приймати рішення дозвільного характеру в сфері земельних правовідносин, що за чинним законодавством і вимогами Конституції України належить до виключної компетенції відповідної сільської ради за місцем розташування земельної ділянки.

    Згідно цивільно-процесуального закону й вимог ЗК України суд не вправі прийняти рішення по суті за зверненням особи, підмінивши собою орган місцевого самоврядування і перейняти його повноваження щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян.

      Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що земля належить відповідній територіальній громаді на праві комунальної власності, а передача об’єктів такої власності іншим суб’єктам власності від імені громади на підставі Конституції та законів України здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування.

    З цих же підстав судом не можуть бути застосовані й вимоги підзаконного нормативного акту – Постанови Кабінету Міністрів № 677 від 26 травня 2004 року, оскільки вищу юридичну силу має чинний ЗК України.

    Під час розгляду справи судом набрала чинності ст. 118 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року, згідно з якою змінено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

    Так, відповідно до ч. 6 цієї норми громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають (про це) клопотання (а не заяву про вибір місця розташування земельної ділянки в редакції ЗК України від 16 вересня 2008 року) до відповідної сільської ради за місцем знаходження земельної ділянки.

    Тобто законодавцем в цій частині порядок приватизації земельних ділянок спрощено.

    Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року орган місцевого самоврядування за таким клопотанням громадянина у місячний строк повинен прийняти одне з таких рішень: дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову в його наданні.

    Суд вважає, що спірні правовідносини сторін хоча і виникли, коли діяв ЗК в редакції від 16 вересня 2008 року, однак на даний час не припинилися, оскільки звернення позивачки щодо приватизації земельної ділянки відповідачем у передбаченому законом порядку по суті не розглянуто, а тому згідно ст. 12 ЦК України до спірних правовідносин належить застосувати норми ЗК України, які є чинними і регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (ст. 118 ЗК України).

    Разом з тим виявлене порушене право позивачки підлягає захистові, а тому згідно ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України відповідача належить зобов’язати розглянути звернення позивачки і прийняти рішення по суті в порядку передбаченому статями 12 і 118 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року та п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

    За таких обставин пред’явлений позов слід задовольнити частково.

    Ухвала про забезпечення позову в цій справі підлягає скасуванню згідно ст. 154 ЦПК України.

    Керуючись статтями 154, 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    позов задовольнити частково.

    Визнати дії Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області щодо розгляду заяв ОСОБА_3 від 28 квітня, 20 травня, 18 серпня і 27 жовтня 2009 року незаконними.

    Зобов’язати Новопетрівську сільську раду Вишгородського району Київської області розглянути звернення ОСОБА_3 від 28 квітня, 20 травня, 18 серпня і 27 жовтня 2009 року про вибір місця розташування земельної ділянки і прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0, 2226 га на масиві «Вишгородський» в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області або про мотивовану відмову в наданні такого дозволу відповідно до вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року та п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

    В задоволені позову в іншій частині відмовити.

    Ухвалу цього ж суду від 18 січня 2010 року про забезпечення позову в цій справі про заборону Новопетрівській сільській раді Вишгородського району Київської області вчиняти будь-які дії і приймати будь-які рішення щодо спірної земельної ділянки скасувати.

    Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

Ў