2-1259/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    24 лютого 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1,

при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортного банку» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортного банку» про розірвання договору,

встановив:

    позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов’язань по сплаті коштів за наданий йому кредит, а тому порушує питання про стягнення заборгованості в розмірі 248 301 грн. 26 коп., що виникла станом на 29 жовтня 2009 року.

    Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 і ст. 229 ЦК України.

    Змінивши позовні вимоги, порушив питання про розірвання кредитного договору від 11 березня 2008 року на підставі ч. 1 ст. 652 ЦК України, посилаючись на настання економічної кризи, збільшення курсу долара та розміру кредитних зобов’язань, як істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору.

    В судовому засіданні представник позивача просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Із зустрічним позов не погодився і вважав його необґрунтованим.

    Відповідач, заперечуючи проти первісного позову, із розрахунком суми заборгованості не погодився. Зустрічний позов підтримав і просив кредитний договір розірвати з підстав зазначених у позові.

    Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    Як убачається з матеріалів справи, 11 березня 2008 року сторони уклали кредитний договір, згідно якого позивач надав відповідачеві грошові кошти (кредит) у розмірі 32 862 доларів США строком на 84 місяці – з 11 березня 2008 року до 10 березня 2015 року зі сплатою 11,68 % річних (п.п. 1.1 і 1.4.1).

    При цьому відповідач повинен повертати кредит щомісячно до 15 числа місяця наступного за розрахунковим згідно графіка погашення заборгованості.

    Відповідно до п. 3.3.2 відповідач повинен погашати суму кредиту у строки згідно умов цього договору та сплачувати нараховані проценти згідно умов п. 1.4.1 договору й у строки передбачені п. 2.4.  

    Згідно платіжного доручення № 1 від 11 березня 2008 року, грошові кошти на суму 165 958 грн. перераховано ЗАТ «Маяк авто» на купівлю автомобіля «Сеат Ліон» (п. 1.2 договору).

    Звертаючись до суду, позивач стверджує, що відповідач не дотримався вимог п. 3.3.2 договору й має прострочену заборгованість в сумі 2 515 доларів США 38 центів, що еквівалентно 20 142 грн. 16 коп.

    Стверджується в позові й проте, що станом на 29 жовтня 2009 року загальний розмір заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором становить 31 008 доларів США 20 центів, що є еквівалентом 248 301 грн. 26 коп.

    Посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 1050 ЦК України, позивач порушує питання про дострокове повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів, належних йому згідно умов договору й ст. 1048 ЦК України.

    Разом з тим у тому ж позові стверджується й про те, що відповідач одержує і повертає кредит згідно графіку на умовах укладеного договору (п. 1.1).

    В судовому засіданні встановлено, що відповідач з часу отримання кредиту вживав заходів щодо його повернення. Проте в якому розмірі і за який період і в який час ним внесено грошові кошти з матеріалів позову не вбачається.

    З позову вбачається, що сума заборгованості відповідача в сумі 248 301 грн. 26 коп. складається з поточної заборгованості по кредиту – 220 342 грн. 65 коп., простроченої заборгованості по кредиту – 20 142 грн. 16 коп., поточної процентної винагороди – 2 340 грн. 70 коп., простроченої процентної винагороди – 4 851 грн. 72 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентної та комісійної винагороди – 624 грн. 03 коп.

    Разом з тим у якій період, в якому розмірі і в якій частині виникла зазначена заборгованість з поданих доказів не вбачається.

    Долучений до справи розрахунок містить лише підсумовуючі, узагальнюючі дані заборгованості, які при оспорюванні відповідачем перевірені бути не можуть.

    Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором згідно ст. 1048 ЦК України.

    За цим кредитним договором порядок нарахування і одержання процентів банком встановлено п. 1.4.1 та додатком № 2 до договору.

    Право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, виникає у позикодавця (кредитора) лише в разі прострочення повернення чергової частини позичальником (боржником) згідно вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

    Представник позивача в судовому засіданні відмовився скористатися своїм правом подання доказів на підтвердження обставин позову і вважав наявні в справі докази, долучені до позову, достатніми для правильного вирішення справи.

    Вирішуючи цю справу, з урахуванням позиції представника позивача, суд зазначає наступне.

    Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

    Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

    Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

    Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

    Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень згідно ч. 2 ст. 58 ЦПК України.

    Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

    Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

    Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

    Підстав для звільнення від доказування обставин цієї справи згідно вимог ст. 61 ЦПК України не встановлено.

    З урахуванням спірних правовідносин, обставини розрахунку заборгованості боржника за кредитним договором не можуть підтверджуватися самими лише поясненнями сторін й одним лише узагальнюючим розрахунком, який методики нарахування всіх його складових згідно умов договору не містить.

    Розрахунок всіх складових заборгованості, нарахування яких відповідало б вимогам додатку № 2 кредитного договору, суду не подано.

    Відповідні фінансові і бухгалтерські документи на підтвердження проведених боржником виплат й розрахунків кредитора про заборгованість боржника, що на цьому ґрунтуються, суду також не представлено.

    Однак саме ці обставини в цій справі є спірними і підлягають доказуванню належними й допустимими засобами.

    Відтак суд не в змозі перевірити й переконатися у правильності представленого розрахунку заборгованості, в тому числі на відповідність умовам договору, закону та фактичним обставинам, що сталися. Обґрунтованість розрахунку в судовому засіданні не доведена.

    Без з’ясування цих обставин суд не вправі прийняти рішення про стягнення заборгованості, яке не буде вважатися законним і обґрунтованим.

    При цьому суд не повинен мати ініціативу у витребуванні доказів, оскільки це призведе до порушення принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства.

    Судом вжито всіх заходів для сприяння сторонам у використанні їхніх прав у судовому засіданні й доведеності своїх вимог перед судом.

    Натомість представник позивача своїм правом подати докази не скористався.

    Звертає суд увагу і на те, що згідно роз’яснень даних у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. У зв’язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України – гривні.

    Разом з тим розрахунки переведення іноземної валюти в українську здійснено без підтвердження відповідного курсу встановленого Національним банком України на певну дату.

    Таким чином позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 248 301 грн. 26 коп., яка виникла станом на 29 жовтня 2009 року за кредитним договором від 11 березня 2008 року в судовому засіданні не доведений й задоволенню не підлягає.

    Що стосується зустрічного позову, то підстави до розірвання договору, на які посилається відповідач передбачено вимогами ст. 652 ЦК України.

    Так, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

    Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

    Разом з тим відповідачем крім посилань на настання економічної кризи, збільшення курсу долара та розміру кредитних зобов’язань, не подано жодного доказу на підтвердження істотної зміни обставин за умов передбачених ст. 652 ЦК України.

    Один лише факт посилання на згадані відповідачем обставини настання умов передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, як підстав до розірвання договору, не доводить.

    Зокрема, згідно ч. 2 ст. 652 ЦК України такими умовами одночасно мають бути:

1.   в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2.   зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3.   виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбивало б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4.   із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

    Наявність всіх цих обставин у судовому засіданні відповідачем не обґрунтовано.

    Подібні твердження відповідача підлягають доказуванню в судовому засіданні, доказів про що на розгляду суду не подано, а тому вимоги відповідача про розірвання кредитного договору згідно ст. 625 ЦК України є недоведеними й задоволенню не підлягають.

    Таким чином судом не встановлено порушених прав відповідача (як позивача за зустрічним позовом), які б підлягали захистові в цій справі.

    На підставі викладеного, керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортного банку» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 248 301 грн. 26 коп., яка виникла станом на 29 жовтня 2009 року за кредитним договором від 11 березня 2008 року, відмовити.

    В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору від 11 березня 2008 року відмовити.

    Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

Ў