Номер провадження: 22-ц/813/4533/20

Номер справи місцевого суду: 511/588/19

Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 27 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Буцинівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

встановив:

28.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Буцинівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, в якому просив визначити додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 9,59 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Буцинівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області. За життя ОСОБА_2 заповіту не складено. Позивач зазначав, що він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом, йому було відмовлено, оскільки мав місце пропуск строку для прийняття спадщини. Він вважав, що пропустив строк на прийняття спадщини з поважних причин, оскільки він є єдиним спадкоємцем та фактично прийняв спадщину, так як мати проживала до дня смерті з ним, він користується спадковим майном, отримує з нього орендну плату. На теперішній час він не має можливості реалізувати своє право на спадкове майно після смерті матері в позасудовому порядку, тому просив встановити йому додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.05.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Буцинівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на неправильне застосування судом норм цивільного права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 27.05.2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

За змістом ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судове засідання, призначене на 19 лютого 2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Буцинівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області на підставі актового запису №17 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При житті ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 9,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Буцинівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серії Р1 №467324, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №48.

При житті ОСОБА_2 не залишила заповіт, а тому має місце спадкування за законом.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є син померлої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Роздільнянським РВ УМВС України в Одеській області 24.03.1997року.

Крім позивача спадкоємцем першої черги до майна померлої був її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкав в АДРЕСА_2 , який видавав довіреність позивачу на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 та на ведення спадкових справ від його імені, тобто ОСОБА_2 від спадщини після смерті матері не відмовлявся. Зі слів позивача останній помер та похований у м.Обнінськ Калужської області, тому він не залучив його до участі у даній справі.

З листа приватного нотаріуса Л.М. Патраманської Роздільнянського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області №208/01-16 від 25.03.2019 року встановлено, що позивач звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , але йому було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері у зв`язку з тим, що ним пропущений шестимісячний термін для прийняття спадщини, передбачений ст.1270 ЦК України. У зв`язку з зазначеними вище обставинами, він має право звернутись до суду з заявою про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З повідомлення приватного нотаріуса Патраманської Л.М. на виконання ухвали суду від 06.05.2019 року про витребування інформації щодо наявності заповіту до майна померлої ОСОБА_2 , вбачається, що надати відомості про посвідчення заповіту, складеного від імені ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає можливості, оскільки такі відомості у спадковому реєстрі відсутні.

Відповідно до ст.1216 ЦК Україні спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців).

Виходячи із змісту статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частинами 1 та 2 ст.1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1270 ЦК України)

Як вбачається з матеріалів справи, у визначений законом строк позивач не прийняв спадщину.

Частиною першою статті 1272 ЦК України передбачено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно з частиною третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 14 вересня 2016 року у справі №6-1215цс16.

Зокрема, додатковий строк може бути визначений у випадку пропуску спадкоємцем строку звернення до нотаріуса з поважних причин.

Пунктом п.24 постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» звернуто увагу на те, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Таким чином, відповідно до наведених вище положень ЦК України для набуття прав щодо вступу в спадщину, на спадкоємця покладається вимога подати відповідну заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що встановлений ч.1 ст.1270 ЦК України строк для звернення із заявою про прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки після смерті матері, він з липня 2006 року по лютий 2007 року знаходився у відрядженні за межами Роздільнянського району, з 08.09.2004 року по 13.07.2009 року працював трактористом в ПП ОСОБА_3 , приїздив додому тільки на вихідні, тобто через складні умови праці не зміг прийняти спадщину у встановлений законом строк.

Суд правильно зазначив, що жодних достовірних, належних та допустимих доказів наявності цих непереборних обставин суду не було надано.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд обґрунтовано вважав їх такими, що об`єктивно не вплинули на можливість вираження позивачем як спадкоємця волі та волевиявленню щодо вступу у спадщину, оскільки позивач не вчинив протягом шестимісячного строку для подання відповідної заяви жодних дій, які б свідчили про його намір для прийняття спадщини.

Доказів на підтвердження безспірності поважності причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з часу відкриття спадщини 21 липня 2006 року по 20 січня 2007 року (моменту звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини) позивач не надав. Таким чином, суд правильно вважав, що спадкоємець своєчасно спадщину не прийняв, тобто свідомо, за відсутності будь-яких перешкод, не вчиняв дії з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття.

Суд вірно зазначав, що подання заяви про прийняття спадщини нескладна юридична дія, яка не потребує ні значного часу, ні великих затрат, відтак, причини пропуску встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини мають бути настільки суттєвими, щоб обставини, які обумовлювали б ці причини, унеможливлювали подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи із змісту ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у позивача перешкод для подання заяви не було, і він не скористався правом на прийняття спадщини без поважних причин, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, вони зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що аргументи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки судом під час розгляду справи всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 27 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.02.2020 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерец ький