ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р. Справа№ 910/24323/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Грека Б.М.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання - Халько В.А.,

за участю представників:

від позивача (апелянта): не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року

по справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 293 174,54 грн.

в межах справи № 910/24323/16

за заявою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (надалі по тексту ПАТ "Мостобуд", боржник, відповідач) на користь ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 42 791, 62 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Видано наказ.

21.11.2019 року господарським судом міста Києва, з посланням на ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, з підстав не вирішення питання про розподіл судових витрат прийнято додаткову ухвалу, якою присуджено до стягнення з ОСОБА_1 2 278,96 грн. та з ПАТ «Мостобуд» 1 762 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Не погоджуючись із вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 21.12.2019 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.

Ухвалою від 27.12.2019 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 05.02.2020 року.

11.01.2020 року на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доданням клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі № 910/24323/16 в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг призначено на 05.02.2020 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 09.10.2019 року скаржник, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 13 від 24.12.1999 року вказує, що суд, встановивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення або на наступний день після пред`явлення вимог про розрахунок на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.

Крім того позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-18/2013 зазначає, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Згідно з ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. На думку позивача, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з пп 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати і є складовими частинами заробітної плати.

При цьому позивач зазначає, що в оскаржуваній ухвалі судом жодним чином не обґрунтовано підстав зменшення розміру заборгованості на розмір компенсації службових відряджень.

Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду зробленого при аналізі ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо залежності здійснення належних звільненому працівникові виплат від його звернення з окремою вимогою про такі виплати до роботодавця, вважає його таким, що суперечить висновкам Верховного Суду України та усталеній судовій практиці.

Підсумовуючи апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року апелянт просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року, апелянт вказує, що вказана ухвала є похідною від ухвали від 09.10.2019 року та лише здійснює розподіл судових витрат, в зв`язку з чим просить об`єднати апеляційні скарги в одне апеляційне провадження. При цьому скаржник наголошує, що він звільнений від сплати судового збору, оскільки є учасником бойових дій на підтвердження чого надає посвідчення серії НОМЕР_1 .

Скаржник просить додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким судові витрати покласти на відповідача.

04.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому відповідач вказує, що згідно з пп. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати №5 від 13.01.2004 року, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові ( у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення. Враховуючи те, що витрати на відрядження не включаються до фонду оплати праці, то позивач мав би звернутися до суду з вимогою про стягнення витрат на відрядження в тримісячний строк з моменту звільнення, але звернувся до суду майже через три роки після звільнення. Таким чином, трьохмісячний строк для стягнення витрат на відрядження вже минув, в зв`язку з чим відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідач не погоджується з розрахунком позивача щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та вказує, що позивач всупереч вимогам п. 4 розділу IІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 незаконно при обчислення середньої заробітної плати включив компенсацію за відпустку в сумі 7 690, 8 грн., відпускні в сумі 79,26 грн., що призвело до значного завищення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також відповідач зазначає, що позивачем взагалі невірно здійснений розрахунок суми середнього заробітку, так в поданому розрахунку в період з 01.08.2015 року по 30.11.2018 року позивач вказує фіксовану суму - 3 446,7 грн. за кожний місяць затримки, що протирічить вимогам п.5,8 розділу IY Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року.

Також на думку відповідача, позивач незаконно нараховує компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строку її виплати в розмірі 26 091,49 грн. на суми відряджень та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.08.2015 року по 30.11.2018 року. Відповідач вважає, що оскільки законодавством про працю строки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначені, немає правових підстав для нарахування на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та не є заробітною платою визначеною як періодичний платіж.

Також відповідач заперечує проти стягнення 3 % річних та зазначає, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальність не поширюється на трудові відносини і відповідно в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Законною відповідач вважає і додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року та вказує, що оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги і при постановленні оскаржуваної ухвали не було вирішено питання про розподіл судових витрат, то суд правомірно прийняв додаткову ухвалу про стягнення судового збору і відповідно відсутні правові підстави для її скасування.

Підсумовуючи відзив, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі, а оскаржувані ухвали господарського суду міста Києва залишити без змін.

В судове засідання 05.02.2020 року представники сторін не з`явились, розпорядником майна подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості надати суду всі розрахунки. Крім того, від представника відповідача також надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг, в зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 року розгляд справи відкладено на 11.03.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки. Також викликано в судове засідання головного бухгалтера ПАТ "Мостобуд" для надання пояснень.

11.03.20120 року представники сторін в судове засідання вдруге не з`явились. Представником боржника подано клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг, з підстав неможливості брати участь в судовому засіданні в зв`язку із зайнятістю в інших справах.

Також, 11.03.2020 року розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" надані до суду ОСОБА_2 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_2 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ "Мостобуд".

Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

11.03.2020 року, в судовому засіданні, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. По-друге, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.

Також суд відмовив представнику відповідача в задоволенні клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг. Розгляд апеляційних скарг вже відкладався за клопотанням представника відповідача про що 05.02.2010 року було прийнято відповідну ухвалу, а згідно наявних матеріалів справи, під час судового розгляду справи в суді першої інстанції брали участь і інші представники відповідача, які були не позбавлені можливості з`явитись в судове засідання апеляційного суду та надати пояснення по суті спору.

В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відмовою в клопотанні відповідача про відкладення розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 11.03.2020 року прийнято постанову.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи, що станом на день прийняття ухвали 09.10.2019, прийнятої по суті спору, діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" про банкрутство ПАТ "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.

ОСОБА_1 в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків на загальну суму 293 174,54 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що до липня 2015 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №12 ПАТ "Мостобуд", що підтверджується записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та має перед позивачем непогашену заборгованість за період з 31.12.2012 року по 31.07.2015 року 58 121,62 грн., яку позивач і просив суд стягнути на його користь. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 137 868грн., компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в розмірі 83 122,05 грн., а також 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 14062,87 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 42 791,62 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення.

Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ "Мостобуд" за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини задоволенню не підлягають. При цьому жодних обґрунтувань щодо підстав відмови в частині вимог про стягнення витрат на відрядження в сумі 15 330 грн. не наведено.

Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні вимог про стягнення відсотків річних в розмірі 14 062,87 грн. з підстав того, що застосування статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки порушення зобов`язання до трудових відносин не передбачено чинним трудовим законодавством.

Додатковою ухвалою від 21.11.2019 року господарським судом міста Києва здійснено розподіл судових витрат та присуджено до стягнення на користь державного бюджету України 2 278, 96 грн. судового збору з позивача та 1 762 грн. з відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.11.2007 року по 02.07.2015 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №12 ПАТ "Мостобуд" на посаді водія автотранспортних засобів 2 класу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

При цьому, за період з грудня 2012 року по липень 2015 року заробітна плата йому в повному обсязі не виплачувалась.

Згідно довідки відповідача № 79 від 06.11.2017 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 58 121,62 грн., 42791,62 грн. - заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2012 року по липень 2015 року та 15 330 грн. - витрати на відрядження.

Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 42791,62 грн. боржником визнається та не заперечується, решта суми заборгованості не визнається. В частині стягнення витрат на відрядження відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. 1Закону України "Про оплату праці", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".

Конституційний Суд України в рішенні 1-18/2013 від 15.10.2013 року зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Відповідно до положень ст. 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем в повному обсязі станом на дату прийняття судом рішення. Не надано таких доказів і на дату прийняття постанови апеляційним судом.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 42791,62 грн. є законними і обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.

Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.

В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").

Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період серпень 2015 року по листопад 2018 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 446,70 грн.

Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону).

Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати.

Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.

Крім того, вказаний вид відповідальності взагалі не має встановлених строків виплати від яких можливо б було відраховувати компенсаційні нарахування та відповідно казати про затримку вказаного платежу, носить разовий характер та відповідно нарахування компенсації на вказані суми є безпідставним.

Також безпідставним суд вважає нарахування компенсації на заборгованість по витратам на відрядження. Вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком суду.

Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за грудень 2012 року (2426,17 грн.) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =2426,17грн.*146,7 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з січня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 3 559,19 грн.

Враховуючи той факт, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена не була суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову, а саме грудень 2018 року. Позивачем обраний період по листопад 2018 року, що є його правом та не суперечить діючому законодавству.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 50 729,93 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 15 330 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно, до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Оскільки витрати на відрядження не включаються до фонду оплати праці, то позивач повинен був звернутися до суду за їх стягненням в тримісячний строк з моменту звільнення або з моменту коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, позивача було звільнено 02.07.2015 року, з позовом до місцевого суду позивач звернувся в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто поза межами тримісячного строку встановленого законом.

При цьому, вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду, колегія суддів виходить з того коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що в день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався. Доказів того, що відповідачем позивачу були надані відомості про розмір заборгованості перед ним станом на день звільнення відповідачем не надано.

Однак, і позивач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не зазначає коли саме він довідався про розмір заборгованості з витрат на відрядження.

При цьому, до позовної заяви позивачем в підтвердження розміру заборгованості надано довідку № 79 від 06.11.2017 року, в зв`язку з чим колегія суддів вважає, що про розмір заборгованості з витрат на відрядження позивач повинен був дізнатися 06.11.2017 року.

Як встановлено вище, з позовом до суду позивач звернувся в грудні 2018 року, тобто з пропуском трьох місяців визначених законом і відповідно строк встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України позивачем пропущений.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 15 330 грн. Згідно наявних матеріалів справи позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності не подавалось.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 137 868 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений відповідачем 02.07.2015 року за згодою сторін. Згідно довідки № 79 від 06.11.2017 року відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з грудня 2012 року по липень 2015 року, тобто по дату звільнення. Позивач стверджує, що працював весь період і в день звільнення також, однак відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідачем жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов`язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення, як і не доведено відсутність вини відповідача в невиконанні розрахунку з позивачем. Не містять матеріали справи доказів про повідомлення позивача про розмір заборгованості перед ним станом на дату звільнення.

Розрахунок сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні проводиться за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (надалі по тексту - Порядок).

Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ вказаної вище постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем визначено розмір середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу без дотримання абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, оскільки вказаний розрахунок позивач здійснює із розрахунку за період заборгованості червень-липень 2015 року.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було звільнено 02.07.2015 року, отже останні два календарні місяці роботи, що передували вказаній події - травень та червень 2015 року.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки № 79 від 06.11.2017 року ПАТ «Мостобуд» «Мостобудівельний загін № 12» про заборгованість по заробітній платі та відрядженнях станом на 06.11.2017 року ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень 2015 року складає 912,98 грн., за травень 2015 року 533,84 грн., а всього 1 446,82 грн., тобто виходячи з наявних у суду відомостей середньомісячна заробітна ОСОБА_1 за червень, травень 2015 року становить 723,41 грн. (1 446,82 : 2).

Відповідно до п. 8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладене, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за травень-червень 2015 року становить 38,07 грн. (1446,82 грн. : 38 роб. днів у вказаний період).

За таких обставин, виходячи із розміру встановленої судом середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів у заявленому позивачем періоді (836) позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню на суму 31 826,52 грн.

Щодо стягнення 3 відсотків річних в розмірі 14 062,87 грн. слід зазначити наступне.

Звертаючись з зазначеними вимогами позивач просить стягнути з відповідача 3 відсотки річних з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням останнім строків виплати заробітної плати.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому слід зазначити, що відповідна норма міститься в главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» і відповідно регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки їх порушення визначені Цивільним кодексом України і не застосовуються до трудових правовідносин.

В даному випадку колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для відмови позивачу в задоволенні зазначених вимог.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п. 2 ч. ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 31 826,52 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи, в іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як убачається з матеріалів справи розподіл судових витрат було здійснено господарським судом міста Києва відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України в додатковій ухвалі від 21.11.2019 року наступним чином 2 278,96 грн. присуджено до стягнення на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 та 1 762 грн. з відповідача.

Враховуючи той факт, що апеляційним судом ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року частково скасовано і відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні пропорційно присуджених до стягнення апеляційних судом сум.

В зв`язку з чим ухвала господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року підлягає зміні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до п. 13 ч.1 зазначеної статті від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Згідно посвідчення серія НОМЕР_1 вданого 21.04.2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових і відповідно звільнений від сплати судового збору.

Зазначених обставин не врахував місцевий суд при прийнятті додаткової ухвали від 21.11.2019 року.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 82 556,45 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" 82 556,45 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн., середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн. задовольнити.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 82 556 (вісімдесят дві тисячі п`ятсот п`ятдесят шість тисяч) грн. 45 коп., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729 (п`ятдесят тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн. 93 коп. середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні.

5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.

6. Додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі № 910/243232/16 змінити, виклавши резолютивну частину наступним чином: « Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 1 880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн. 22 коп.».

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 2 820 (дві тисячі вісімсот двадцять) грн. коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

8. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.

Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.03.2020 року.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді Б.М. Грек

О.М. Остапенко