№ 2-146/09

 РІШЕННЯ

 ІМЕНІ УКРАЇНИ

 «4» червня 2009 р. Кіровський райсуд м. Донецька в складі судді Юр'євої Т.І. при секретарі Власенко Н.М. за участю адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до ДП «Шахта імені ОСОБА_3», ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька і ВВД ФСНВВ Київського району м. Донецька про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та стягнення недоотриманих страхових виплат, суд

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що з 1990 р. він працював гірником на шахті імені ОСОБА_3. У травні 1993 р. на цій шахті він одержав трудове каліцтво зі стійкою втратою працездатності. Комісією шахти по розслідуванню нещасного випадку була встановлена як вина шахти так і його вина в цьому нещасному випадку. У зв'язку з цим шахтою йому було знижена одноразова допомога і щомісячні страхові виплати на 40%, що було передбачене чинним законодавством на той час. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1994 р. № 494 була відмінена норма закону, яка зменшувала щомісячні виплати постраждалому на відсоток його вини в травмі. У липні 2002 р. його особиста справа була передана до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань Київського району м. Донецька Підставою для продовження страхових виплат була довідка шахти про втрачений заробіток. Довідка про втрачений ним заробіток для продовження страхових виплат із зменшенням на 40% суперечить закону. До теперішнього часу він одержує страхові виплати із зменшенням на 40%. У квітні 2008 р. він вперше звернувся на шахту і у ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька із заявами про роз'яснення йому правильності страхових виплат. Він також звернувся до Територіальної державної інспекції праці. Після перевірки йому була дана відповідь, що шахта невірно встановила суму втраченого ним заробітку, і було винесене Припис № 05-01-051/0022-0012 від 27 червня 2008 р. про приведення розміру відшкодування шкоди на виробництві ОСОБА_4 до вимог чинного законодавства, про надання ОСОБА_4 нової довідки з перерахованим розміром відшкодування шкоди, передання цієї довідки до Фонду для проведення відповідних перерахунків. Така довідка була видана, проте вона Фондом не була прийнята.

Позивач просить стягнути з ДП «Шахта імені ОСОБА_3» суму недоотриманихщомісячних виплат за період з 1994 року по 2002 р. з урахуванням компенсації'.

Зобов'язати шахту надати пакет документів до ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька для проведення перерахунку і продовження страхових виплат.

У додатковому позові позивач вказує, що 6 травня 1993 р. на шахті імені ОСОБА_3 відбувся нещасний випадок, при якому він був травмований. Був складений акт за формою Н-1 № 112 від 7 травня 1993 року. ОСОБА_5 висновком МСЕК від 12 жовтня 1993 року він був визнаний інвалідом 1 групи зі втратою професійної працездатності на 90%. Наказом № 1611 від 7.11.1993 р. він був звільнений з шахти за станом здоров'я. Відповідачем було призначено виплатить одноразову допомогу і призначені щомісячні регресні виплати.

Позивач вважає, що йому невірно було нарахована одноразова допомога і щомісячні регресні виплати, оскільки невірно була встановлена його середня заробітна платня. Позивач вважає, що шахта повинна була узяти його заробіток за 3 або 12 останніх календарних місяців роботи. Позивач вважає, що треба було узяти його заробіток за 12 місяців його роботи перед травмою і зробити корегування його середнього заробітку з урахуванням підвищення тарифних ставок на шахті. Йому виплатили одноразову допомогу в сумі 1145800 крб., з урахуванням його вини 40%, виходячи з середнього заробітку ГРВ на грудень 1993 р. Він не згодний з цією сумою, оскільки вважає, що невірно обчислений його середній заробіток і не було підстав для обліку в розрахунках його вини 40%.

У акті комісії по розслідуванню нещасного випадку не вказано, в чому його вина в цьому нещасному випадку. Крім того, незаконно були понижені на 40% щомісячні регресні виплати втраченого їм заробітку. Проте зробити розрахунок втрачених сум він не може, оскільки шахта не видає йому довідку про його заробітну платню. Про те, що йому невірно виплачують страхові виплати, він взнав в квітні 2008 року.

Позивач просить визнати 100% вину шахти в нещасному випадку, що відбувся з ним 6 травня 1993 року, стягнути з шахти не доотриману ним суму одноразової допомоги і щомісячних регресних виплат, і стягнути з ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька недоотриману їм суму щомісячних страхових виплат за весь час виплат.

У додатковій позовній заяві позивач вказує, що він просить застосувати індексацію до недоотриманих сум, починаючи з жовтня 1993 року. Розрахована ним сума недоотриманих щомісячних регресних виплат складає 41262 гр.21 коп., яку він просить стягнути з шахти імені ОСОБА_3 на його користь. Сума недоотриманої одноразової допомоги складає -8706 гр. 69 коп, яку він просить стягнути з шахти на його користь. У квітні 2002 р. його особиста справа була передана у ВВД ФССНВВ Київського району м. Донецька, де йому щомісячні страхові виплати платили по листопад 2005 року. З грудня 2005 р. і по теперішній час страхові виплати йому платить ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька Він вважає, що ВВД ФССНВВ Київського району м. Донецька повинен виплатити йому недоотриману суму страхових виплат у розмірі - 19909 гр. 12 коп. ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька з грудня 2005 р. і по грудень 2008 р. включно повинне йому доплатити 18560 гр. 93 коп., цю суму він просить стягнути на його користь.

Крім того, позивач вважає, що відповідач (шахта) своїми неправомірними діями, а саме невірним розрахунком одноразової допомоги і регресних щомісячних виплат, заподіяла йому моральну шкоду. Він вимушений був купувати неякісні ліки через недолік в грошових коштах, від чого випробовував моральні страждання. У зв'язку з цим він просить стягнути з шахти моральну шкоду у розмірі - 10 000 гр.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги повністю, суду дав пояснення, аналогічні вище викладеному.

Представник шахта імені ОСОБА_3 позови не визнала, суду пояснила, що позивачу правильно було нараховане і виплачена одноразова допомога з урахуванням 40% вини постраждалого. Вина постраждалого комісією по розслідуванню нещасного випадку на шахті встановлена на 40% вірно. Дійсно, щомісячні регресні виплати, починаючи з 1994 р. позивачу виплачувалися з урахуванням 40% його вини в нещасному випадку, що суперечить прийнятому в 1994 році закону. Проте зробивши розрахунок щомісячних регресних виплат по середньому заробітку позивача за 3 і 12 місяців перед травмою, і суми, які були сплачені позивачу, виходячи з середнього заробітку по його професії на шахті, було встановлено, що позивачу переплачено відшкодування шкоди на 8889 гр. 15 коп. Позивач на шахту за перерахунком сум регресу не звертався. На шахту в липні 2008 р. прийшов Припис Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про перерахунок сум, ОСОБА_4 Наказ про перерахунок страхових сум позивачу на шахті не складався. ОСОБА_6 Фонду в липні 2008 року шахта позивачу видала нову довідку, згідно якої на 1.04.2001 р. сума втраченого позивачем заробітку складала 358 гр. 93 коп. ОСОБА_6 цього розрахунку була врахована середня заробітна платня на шахті по професії позивача - 598, 23 гр. ОСОБА_6 трудових спорів існує 3-х місячний термін позовної давності, тому представник просить позивачу в позові відмовити. У частині моральної шкоди представник також просить відмовити, оскільки на шахту позивач із заявою про відшкодування моральної шкоди не звертався. їм також пропущений строк позовної давності про відшкодування моральної шкоди.

Представник ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька позов не визнала, суду пояснила, що даний спір відноситься до трудового спору, для якого існує 3-х місячний строк звернення до суду з позовом. Позивач цей строк пропустив і поважних причин пропуску строку суду не надав. Особиста справа позивача була передана у ВВД ФССНВВ Київського району м. Донецька в липні 2002 р. Відповідно до довідки шахти щомісячний розмір втраченого заробітку позивача склав на 1.04.2001 р. 215 гр. 36 коп. 3 урахуванням 60% втрати працездатності. У цьому ж розмірі фонд Кіровського району м. Донецька продовжив страхові виплати позивачу. Починаючи з 2002 р. щорічно, в березні, позивачу вироблялися перерахунки сум щомісячних страхових виплат. Страхові виплати виплачувалися своєчасно. Після перевірки, проведеної Територіальною державною інспекцією праці в Донецькій області, шахтою імені ОСОБА_3 позивачу була видана довідка від 18.07.2008 р., в якій вказана середньомісячна заробітна платня гірника по ремонту гірничих виїмок - в сумі 598 гр. 23 коп. ОСОБА_6 перерахунку страхових сум необхідно, щоб на шахті був виданий наказ про перерахунок розміру щомісячного відшкодування шкоди ОСОБА_4 і сформований пакет документів для передачі Фонду. Цього зроблено не було, а Фонд не наділений правом повторної перевірки і перерахунку виплат, призначених підприємством на 1.04.2001 року. Представник вважає, що при правильному визначенні розміру втраченого позивачем заробітку, сума виплати ОСОБА_4 з грудня 2005 р. по грудень 2009 р. за рахунок фонду може бути стягнута сума 14587 гр. 67 коп. Позовні вимоги позивача до Фонду про компенсацію страхових сум незаконні, і представник Фонду Кіровського району м. Донецька просить позивачу в задоволенні його позовних вимог відмовити.

Представник ВВД ФССНВВ Київського району м. Донецька позовні вимоги позивача не визнала, суду пояснила, що страхові виплати позивачу відділення фонду робила з липня 2002 і по квітень 2005 р. згідно представленою шахтою довідки про втрачений позивачем заробіток з подальшими коефіцієнтами. У квітні 2005 г особисту справу позивача було передано для подальших страхових виплат у ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька за місцем проживання позивача згідно його заяви. Позивач ніколи не звертався до них із заявою про перерахунок страхових сум. Представник фонду вважає, що позовні вимоги позивача до фонду необгрунтовані, давно закінчився строк позовної давності на перерахунок сум.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали даної справи, матеріали МСЕК враховує, що позов підлягає частковому задоволенню по наступних підставах::

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 знаходився в трудових відносинах з шахтою імені ОСОБА_3, був прийнятий на роботу 16.10. 1990 р. З 1.06.1991 г працював гірничим робітникам по ремонту гірничих виїмок 3 розряду. 6 травня 1993 р. позивач, працюючи гірникам по ремонту гірничих виїмок 3 розряду на шахті імені ОСОБА_3, одержав виробничу травму, про що був складений акт за формою Н-1 № 112 від 7 травня 1993 р.

По висновку МСЕК від 12.10.1993 р. ОСОБА_4 було вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності -90%. Наказом № 1611 від 7.11.1993 р., ОСОБА_4 був звільнений з роботи за станом здоров'я на підставі ст. 40 п.2 КЗпП України.

В період отримання позивачем трудового каліцтва діяли ОСОБА_7 відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим їм органом шкоди, заподіяної працівнику, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. № 472. (ОСОБА_7)

Відповідно до п. 22 ОСОБА_7 встановлено, що середньомісячний заробіток для рахунку розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку визначається за бажанням потерпілого виходячи з 12 або 3 останніх повних календарних місяців роботи, які передували каліцтву або профзахворюванню - стійкої втрати професійної працездатності.

З пояснень представника шахти в судовому засіданні встановлено, що відшкодування шкоди ОСОБА_4 вироблялося на підставі Угоди за тарифами, трудовими і соціальними гарантіями, прийнятого 12.12.1992 p., тобто виходячи з середньої заробітної платні гірника ГРВ на шахті на січень 1994 року.

Наказом по шахті № 111 від 7.02.1994 р. ОСОБА_4 була призначена одноразова допомога і щомісячне відшкодування збитку виходячи з середньої заробітної платні гірника ГРВ, яка склалася в грудні 1993 р. - 2122600 крб., з урахуванням вини потерпілого: 2122600 х 90% х60% =1145800 крб.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону праці» в редакції 1992 р. тільки одноразова допомога нараховувалася з урахуванням вини постраждалого, у випадках, передбачених колективним договором.

П.20 ОСОБА_7 передбачав, що у разі вини потерпілого за умов колективного договору зменшується розмір відшкодування збитку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1994 р. № 494 був виключений п.20 ОСОБА_7, який виключав розрахунок щомісячних виплат потерпілому на відсоток його вини в травмі.

Відповідно до п. 9 ОСОБА_7, розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середнього заробітку, який він мав до пошкодження здоров'я.

Підставою для зниження розміру одноразової допомоги і щомісячних сум відшкодування збитку ОСОБА_4 з'явилася Виписка з Протоколу засідання комісії по охороні праці при профспілковому комітеті шахти від 7.12.1993 року.

На той період діяло Типове Положення про комісію по охороні праці підприємства, затверджене Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3.08.1993 р. № 73, зареєстроване в Мінюсті України 30.09.1993 р. за № 141.

Згідно даних акту за формою Н-1 № 112 від 7.05.1993 р. нещасний випадок з позивачем стався в наслідок грубого порушення постраждалим техніки безпеки — їзда на вагонетках непризначених для перевезення людей.

Проаналізувавши в судовому засіданні обставини нещасного випадку на виробництві, що відбувся з позивачем 6.05.1993 p., а також законодавство, що діяло на момент нещасного випадку, суд вважає, що підстав для визнання 100% вини шахти в даному нещасному випадку не має.

У разі незгоди з висновками розслідування обставин та причини нещасного випадку, із змістом акта форми Н-1, протоколу від 7.12.1993 р. засідання комісії по охороні праці, де встановлена вина постраждалого в 40%, позивач або його представник могли звернутися в орган державного нагляду за охороною праці або до суду в строки, передбачені трудовим законодавством, що ними зроблено не було.

ОСОБА_4Є в судовому засіданні визнав факт умисного грубого порушення ним правил техніки безпеки при пересуванні в шахті.

Таким чином, суд вважає, що не має підстав для визнання акту за формою Н-1 на висновків комісії з розслідування нещасного випадку недійсними, оскільки розслідування проведено комісією на підставі «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», які діяли на той час, комісія виконала всі дії, передбачені цим Порядком.

Щомісячна сума відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_4, яка проводилася з урахуванням вини потерпілого у розмірі 40%, починаючи з серпня 1994 року, не відповідала вимогам закону.

Відповідно до п. 22 ОСОБА_7 середньомісячний заробіток для розрахунку розміру відшкодування шкоди потерпілому втраченого заробітку визначається за бажанням потерпілого за 12 або 3 останніх повних календарних місяця роботи, які передували каліцтву, а при професійному захворюванні - стійкої втрати професійної працездатності.

ОСОБА_7 відшкодування шкоди не передбачають можливість заміни неповних місяців роботи повними місяцями роботи за відповідний період.

З представлених документів вбачається, що до нещасного випадку на виробництві позивач в квітні 1993 р. хворів, їм було відпрацьовано в 1993 році 3 місяці: січень, лютий і березень. У 1992 році позивачем було відпрацьовано тільки 3 повні місяці: вересень, жовтень і листопад 1992 року.

Тому, на підставі п. 22 ОСОБА_7 слід визначити середній заробіток позивача за останні 12 календарних місяців роботи, які передували стійкої втрати працездатності, тобто з травня 1992 року по квітень 1993 року. Згідно довідки шахти заробітна платня позивача була: 15964, 04 + 27939, 77 + 42676, 91 + 48384, 82 + 157025, 63 + 95041, 14 + 6662, 01 (вислуга)+ 1280, 01 (винагорода) = 392924, 33 крб.:12 = 32743, 67 крб.

Оскільки визначений підприємством середній заробіток значно вище середнього заробітку ОСОБА_4, визначеного судом, тому суд погоджується з розміром середнього заробітку позивача призначеного підприємством —41074, 65 крб.

Наказом по шахті № 111 від 7.02.1994 р. ОСОБА_4 було призначене щомісячне відшкодування збитку виходячи з середньої заробітної платні гірника ГРВ, яка склалася в грудні 1993 р. — 2122600 крб. Фактична сума відшкодування шкоди позивачу в жовтні 1993 р. склала 118992, 31 крб., що перевищує суму відшкодування шкоди, розраховану позивачу на підставі його середньої заробітної платні.

Відшкодування шкоди ОСОБА_4 була зроблена на підставі Угоди за тарифами трудовими і соціальними гарантіями між Мінвуглепромом і галузевими профспілками вугільної промисловості, прийнятого 12.12.1992 p., тобто виходячи з середньої заробітної платні гірника ГРВ по шахті на січень 1994 року.

Оскільки розмір середнього заробітку гірника ГРВ по шахті перевищував середній заробіток самого позивача, позивач згодився з розрахунком середнього заробітку, складеного підприємством на січень 1994 року.

Суд вважає, що розмір одноразової допомоги виплачений позивачу, виходячи з середньої заробітної платні гірника ГРВ, яка склалася в грудні 1993 р. - 2122600 крб., з урахуванням вини потерпілого: 2122600 х 90% х60% =1145800 крб., відповідає Тарифній угоді і фактичним даним, а також покращує стан виплат потерпілого.

Відповідно до п. 28 ОСОБА_7 перерахунок розміру відшкодування шкоди виробляється у випадку: зміни ступеня втрати професійної працездатності, підвищення тарифних ставок...

Перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку в перерахунку на 100% втрати професійної працездатності не може бути більше середнього заробітку відповідного працівника ( після підвищення тарифних ставок) за умов його роботи за повний календарний місяць (Ухвала Кабінету Міністрів України № 1100-97 від 3.10.1997 p.).

По висновку МСЕК від 22.04.1997 р. № 133 ОСОБА_4 було встановлене 60% стійкої втрати професійної працездатності по травмі від 6.05.1993 року.

Наказом № 565 від 25.04.1997 р. ОСОБА_4 була перерахована сума відшкодування шкоди, виходячи з середньої заробітної плати гірника по ремонту гірничих виїмок (за Тарифною угодою) з урахуванням вини потерпілого 40%. Виходячи з цього наказу на березень 1997 г. середній заробіток ОСОБА_4 складав 320, 09 гр., сума втраченого заробітку з урахуванням вини потерпілого склала 172, 85 гр.

До передачі справи ОСОБА_4 до ВВД ФССНВВ на шахті ще двічі видавалися накази про продовження позивачу щомісячних страхових виплат: наказ № 841 від 18.07.1998 р. - про виплату 60% регресу при стійкій втраті професійної працездатності продовжено до 11.06.2000 р. і наказ № 1263 від 12.07.2000 р. - виплати у розмірі 60% стійкої втрати професійної працездатності безстроково.

Відповідно до наказу № 841 від 18.07.1998 р. перерахунок сум відшкодування шкоди був зроблений на підставі середньомісячної заробітної платні гірника по ремонту гірничих виїмок, який склався на шахті на час перерахунку: у квітні і в травні 1998 р. - 357, 28 гр. ОСОБА_8 відшкодування шкоди встановлений: 357, 28 х60% х 0, 6 = 128, 62 гр.

У наказі № 1263 від 12.07.2000 р. розрахунок суми відшкодування збитку був зроблений на підставі середньомісячної заробітної платні гірника по ремонту гірничих виїмок, який склався на шахті на час перерахунку ( червень 2000 р.) - 598, 23 гр. ОСОБА_8 відшкодуванні шкоди: 598, 23 х 60% х 0, 6 =215, 36 гр.

 Саме таку суму щомісячно виплачували потерпілому ОСОБА_4 до передачі справи у ВВД ФССНВВ і саме така сума була вказана в довідці, переданій до відділення Фонду.

У судовому засіданні позивач згодився, що розрахунок його середньої заробітної платні, проведений підприємством на підставі середньої заробітної платні гірника ГРВ, який склався на шахті на час перерахунку, є вигіднішим для відшкодування шкоди.

Вигідніші умови розрахунку відшкодування шкоди позивачу виходячи з середньої зарплати гірника по ремонту гірничих виїмок, який склався на шахті на час перерахунку вбачається і з таблиці, складеної підприємством, за весь період виплат відшкодування шкоди позивачу. З цієї таблиці вбачається, що за весь період відшкодування шкоди на шахті позивачу виплачена вигідніша сума відшкодування шкоди, ніж та сума, яка була б нарахована йому з середньої заробітної платні самого позивача.

Відповідно до Постанови KM України № 1100 від 3.10.1997 р. «Про внесення змін і доповнень до ОСОБА_7 відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» в п. 28 ОСОБА_7 внесені наступні доповнення - перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку в перерахунку на 100% втрати професійної працездатності не може бути більше середньомісячного заробітку відповідного працівника».

Таким чином, після жовтня 1997 р. необхідно проводити порівняння нарахованої суми відшкодування шкоди, в перерахунку на 100 % втрати проф. працездатності, з середньою заробітною платнею по підприємству по професії позивача.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позивачу в 1997 р. правильно обчислений втрачений ним заробіток..

Суд вважає, що на 1.04.2001 р., на момент вступу до законної сили Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, що призвели до стійкої втрати працездатності, і професійних захворювань» сума щомісячних страхових виплат позивачу повинна була скласти — 358, 93 гр. ( без урахування 40% вини потерпілого).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного суду від 24.10.2003 р. № 9, в п. 22 вказується, що вимоги про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше призначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за період, що не перевищує 3-х років.

Позивач із заявою про перерахунок сум відшкодування шкоди звернувся вперше 1 квітня 2008 р. в Управління ВД ФССНВВ в Донецькій області.

Згідно заяви позивача від 22.04.2005 p., особиста справа ОСОБА_4 була передана з ВВД ФССНВВ Київського району до ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька для продовження страхових виплат з 1.12.2005 р.

 ст. 29 Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування...» передбачений перерахунок щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної платні в галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Такий перерахунок виробляється з 1 березня наступного року.

Страхові виплати, перераховувалися відділенням фонду на коефіцієнти зростання, починаючи з 2002 по 2008 г. г.: К 2002 - 1, 193; К 2003 -1, 182; К 2004 -1, 152; К 2005 - 1, 238; К 2006 -1, 203; К 2007 - 1, 183; К 2008 - 1, 125.

Суд, вважає зробити перерахунок страхових виплат, враховуючі вищенаведене.

Зробивши перерахунок відшкодування шкоди, починаючи з грудня 2005 р. по грудень 2008 р., суд вважає, що недоплата страхових виплат склала 14587, 67 гр. з наступного розрахунку: сума страхових виплат ОСОБА_4 на грудень 2005 р. мало бути сплачена 721, 83 коп. ( 358, 93 гр. х 1, 193 х 1.182 х 1, 152 х 1.238). ОСОБА_4 в грудні 2005 р. сплачена страхова сума - 433, 1, недоплата склала 288, 73 гр. ОСОБА_5 січень і лютий 2006 р. недоплата склала - 577, 46 гр. (288, 73 гр х 2).

У березні 2006 р. перерахунок на К-2006 - 1, 203 і страхова сума мало бути сплачена

- 868, 36 гр., а сплатили 521, 02 гр., не виплачена сума складає по 347, 34 гр. щомісячно, недоплата з березня 2006 р. по лютий 2007 р. склала 4168, 08 гр. (347, 34 гр. х12).

У березні 2007 р. перерахунок на К-2007 - 1, 183 і страхова сума мало бути сплачена

- 1027, 27 гр., а сплачена 616, 37 гр., не виплачена сума по 410, 90 гр. щомісячно, недоплата 3 березня 2007 р. по лютий 2008 р. склала 4930, 80 гр. (410, 90 гр. х12).

У березні 2008 р. перерахунок на К-2008 - 1, 125 і страхова сума мало бути сплачена

- 1155, 68 гр., а сплатили 693, 42 гр., не виплачена сума - по 462, 26 гр. щомісячно, недоплата 3 березня 2008 р. по грудень 2008 р. склала 4622, 60 гр. (462, 26 гр. х 10).

Всього недоплата за період з грудня 2005 по грудень 2008 р. склала 14587, 67 гр. (288, 73 гр. + 577, 46 гр. + 4168, 08 гр. + 4930, 80 гр. + 4622, 60 гр.).

Застосування індексу інфляції на вищезгадані суми не має законних підстав.

У позові про стягнення морального збитку суд вважає відмовити по наступних підставах:

У ст. 233 КЗпП України позначений термін звернення до суду по трудових спорах ОСОБА_7 стаття встановлює загальний термін звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору у строк в 3 місяця. Такий же строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди з шахти. Позивач не звертався із заявою про поновлення пропущеного строку, не вказав поважних причин пропуску строку, у судовому засіданні поважних причин встановлено не було.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 213, 215 ЦПК України, ОСОБА_7 відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим їм органом збитку, заподіяного працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням їм трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. № 472, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що заподіяли стійку втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-Х1У, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ДП «Шахта імені ОСОБА_3», ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька і ВВД ФСНВВ Київського району м. Донецька про відшкодування матеріальної і моральної та стягнення недоотриманих страхових виплат, задовольнити частково.

Зобов'язати ВВД ФССНВВ Кіровського району м. Донецька зробити перерахунок страхових виплат ОСОБА_4 з 1 грудня 2005 р. по 31 грудня 2008 р. та стягнути невиплачені страхові виплати за вказаний вище період у загальній сумі 14587, 67 коп., а з 1 січня 2009 р. продовжити страхові виплати в сумі по 1155, 68 гр. щомісячно із застосуванням надалі відповідного коефіцієнта зростання середньої заробітної плати в галузях національної економіки.

У решті частини позову ОСОБА_2 відмовити.

Заява про подачу апеляційної скарги може бути подане в перебігу є 10 днів з дня оголошення рішення. Апеляційна скарга може бути подана протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду.