Єдиний унікальний номер 219/1540/17

Номер провадження 22-ц/804/1071/20        

Донецький апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 квітня 2020 року                              

м. Бахмут

Справа № 219/1540/17

Провадження № 22-ц/804/1071/20

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з  розгляду цивільних справ:     Біляєвої О. М.        (суддя-доповідач),       Папоян В. В.,         Хейло Я. В.,

сторони:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Радченко Л. А. від 18 квітня 2017 року, ухвалене у м. Бахмуті Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ПриватБанк), пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2 810 грн  00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 36,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Унаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором станом на              31 січня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 30 967 грн 91 коп., яка складається із: 2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом; 23 268 грн 83 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 000 грн 00 коп. заборгованості за пенею та комісією; 500 грн 00 коп. (фіксована частина) і  1 450 грн 85 коп. (процентна складова) штрафу.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 967 грн 91 коп., а також понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2017 року позов задоволений.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі             30 967 грн 91 коп., яка складається із: 2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом;                        23 268 грн 83 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 000 грн 00 коп. заборгованості за пенею та комісією; 250 грн 00 коп. і  1 450 грн 85 коп. штрафу, а також            210 грн 00 коп. за розміщення оголошення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд керувався тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, чим порушила законні права позивача на отримання кредиту, які підлягають захисту у судовому порядку шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши                       2 748 грн 23 коп. тіла кредиту і 2 717 грн 73 коп. процентів за користування ним, в іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду. При вирішенні справи суд не перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки фактично нарахування відсотків проводилося банком не у відповідності з умовами договору, якими визначена процентна ставка 36,00 % на залишок заборгованості, і в подвійному розмірі. Суд першої інстанції також не застосував до спірних правовідносин положення Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якого на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Крім цього, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за порушення строків виконання грошових зобов`язань не можливе.

На час перегляду справи судом апеляційної інстанції ПриватБанк, який 16 березня 2020 року отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги, не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що 04 квітня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», і ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 2 810 грн  00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 36,00 % річних.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 31 січня 2017 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 30 967 грн 91 коп., яка складається із: 2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом; 23 268 грн 83 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 000 грн 00 коп. заборгованості за пенею та комісією; 500 грн 00 коп. і  1 450 грн 85 коп. штрафу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором порушені законні права позивача, які підлягають захисту.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , крім іншого, обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Цей довід апеляційної скарги є прийнятним, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції судові виклики і повідомлення здійснювалися у порядку, визначеному главою 7 розділу І Цивільного процесуального кодексу України в редакції 2004 року.

Так, за правилом частин третьої, четвертої, дев`ятої статті 74 цього Кодексу  судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.  Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.  У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частини перша – четверта статті 76 ЦПК України в редакції 2004 року).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що повернення судової повістки за закінченням встановленого строку зберігання не є врученням судової повістки в порядку, встановленому статтею 76  Цивільного процесуального кодексу України в редакції 2004 року. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи лише у разі, якщо невідоме його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

З огляду на матеріали справи, поштове відділення, що доставляло судові повістки на ім`я ОСОБА_1 , повернуло їх  за закінченням встановленого строку зберігання. У судове засідання 18 квітня 2017 року відповідач викликалася через оголошення у пресі – газеті «Урядовий кур`єр» (ас. 32, 37, 41).

Разом з тим, згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою, зазначеною у позовній заяві (ас. 15).

Оскільки суд першої інстанції звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання  ОСОБА_1 , тобто іншої особи, інформація Бахмутської міської ради від 02 березня 2017 року № вх. 0682 щодо неможливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 не могла бути підставою для подальшого виклику такої особи як відповідача у справі через оголошення у пресі (ас. 24, 25).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 повідомлена в установленому порядку, у тому числі через оголошення у пресі, а тому розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), що є безумовною підставою для скасування оскарженого рішення.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється частково або  в повному обсязі на підставах, встановлених договором  або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).  

За правилами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами або стороною.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи з дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору.           

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що  до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З огляду на матеріали справи, між сторонами у даній справі 04 квітня 2008 року був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач  отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 810 грн 00 коп. зі сплатою процентів 36,00 % на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (ас. 7, 8).

Згідно з розрахунком заборгованості, який на підтвердження позовних вимог надав позивач, станом на 31 січня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі                                       30 967 грн 91 коп., яка складається із: 2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом;                        23 268 грн 83 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 000 грн 00 коп. заборгованості за пенею та комісією; 500 грн 00 коп. (фіксована частина) і  1 450 грн 85 коп. (процентна складова) штрафу (ас. 6).

Останній платіж позичальник здійснила 25 липня 2014 року (ас. 4-6).

ОСОБА_1 визнає факт укладення договору, а також розмір заборгованості за тілом кредиту 2 748 грн 23 коп., що підтверджується апеляційною скаргою і наведеним в ній розрахунком заборгованості.

Відтак, встановивши, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, чим порушила право позивача на повернення кредиту і процентів за користування кредитом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на захист порушеного права в судовому порядку.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, з яким частково не згодна особа, яка подала апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пред`являючи позов до суду, предметом і підставою якого є стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема процентів за користування кредитом, позивач на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, додав до позовної заяви, крім іншого, заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг,  довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», розрахунок заборгованості (ас. 4-6, 7, 8, 9-14).

З огляду на заяву позичальника та довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Універсальна 30 днів пільгового періоду», базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), - 3,0 %. Сторони договору також погодили формулу, за якою  нараховується пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, і розмір штрафу за порушення строків платежів –  250 грн +  5 % від суми позову.

Відповідач була ознайомлена з фінансовими умовами надання Кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується її підписом на вказаній довідці  (ас. 8).

Та обставина, що сторони  погодили розмір процентної ставки – 36,00 % на рік (3,0 % х 12), також визнається ОСОБА_2 , про що зазначено в апеляційній скарзі.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи, позивач на порушення вимог процесуального закону жодних доказів про встановлення процентної ставки у розмірі             43,20 %, як зазначено у розрахунку заборгованості, не подав; як і не подав доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення її про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 1056-1 ЦК України, якою визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Однак матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Отже, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку. Після зміни процентної ставки ОСОБА_1 дій, які б свідчили про прийняття пропозиції кредитора, не вчиняла.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, у тому числі наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Суд апеляційної інстанції також установив, і це підтверджується відзивом ПриватБанку на заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення (ас. 67-74), що при нарахуванні відсотків за кредитом банком застосовувалася формула розрахунку відсотків за кредитом у подвійному розмірі, з квітня 2014 року відсотки за користування простроченим кредитом нараховуються банком у подвійному розмірі на всю суму заборгованості, включаючи тіло кредиту, раніше нараховані відсотки та санкції.

Колегія суддів не погоджується із нарахуванням відповідачу відсотків у подвійному розмірі на всю суму заборгованості, включаючи тіло кредиту, раніше нараховані відсотки та санкції, оскільки в наданій позивачем довідці про умови кредитування зазначені положення не передбачені, при цьому докази про ознайомлення позичальника з новим порядком нарахування відсотків не подані суду. Умови про застосування до відповідача подвійної відсоткової ставки не зазначені і в самому розрахунку заборгованості банку.

За змістом положень статті 1056-1 ЦК України проценти за кредитним договором нараховуються за користування саме кредитом (кредитними коштами), у зв`язку із чим базою для нарахування процентів є залишок суми основної (поточної та простроченої) заборгованості за кредитом, і проценти за користування кредитом не повинні нараховуватися на заборгованість із раніше нарахованих процентів та на штрафні санкції (частина друга статті 550 ЦК України).

Відтак доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для зміни процентної ставки і нарахування відповідачу відсотків у подвійному розмірі, а також про помилковість  висновку суду про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у визначеному позивачем розмірі є обґрунтованими. 

Згідно з висновком Верховного Суду України (постанова від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, крім іншого, зазначив, що кінцевий термін повернення кредиту, який ОСОБА_1 отримала відповідно до укладеного 04.04.2008 договору,  відповідає строку дії картки.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що була додана останнім до відзиву на заяву про перегляд заочного рішення,  ОСОБА_1 отримувала дві кредитні картки, термін дії яких – 02/2012 та 11/2015 (ас. 76)

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

Отже, строк дії договору закінчився 30 листопада 2015 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови  Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц).    

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передбачені договором проценти за кредитом слід нараховувати до спливу визначеного договором строку кредитування, тобто по 30.11.2015.

З урахуванням встановлених обставин щодо неправильності, в рахунок збільшення, визначення суми відсотків за користування кредитом та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 325/1163/16-ц, суд апеляційної інстанції обраховує заборгованість по процентам за користування кредитом відповідно до формули, що застосовувалася до квітня 2014 року, а також, з квітня 2015 року, виходячи з узгодженої сторонами кредитного договору базової процентної ставки – 36,00 % на рік.

Заборгованість по процентам за період з 28 листопада 2008 року по 31 березня 2014 року становить 74 грн 48 коп., як правильно визначив позивач.

Розмір заборгованості за процентами за період з 01 квітня 2014 року по 30 листопада 2015 року -   1 586 грн 22 коп.:

- 01.04.2014 – 16.04.2014 – 37 грн 27 коп. (2 795 грн 27 коп. (поточна заборгованість) х 30,00 % : 360 х 16 дн.);

- 17.04.2014 – 25.04.2014 – 20 грн 01 коп. (2 667 грн 43 коп. (поточна заборгованість) х 30,00 % : 360 х 9 дн.);

- 26.04.2014 – 29.05.2014 – 77 грн 87 коп. (2 748 грн 23 коп. (поточна заборгованість) х 30,00 % : 360 х 34 дн.);

- 30.05.2014 – 29.06.2014 – 71 грн 00 коп. ((2 679 грн 62 коп. (поточна заборгованість) + 68 грн 61 коп. (прострочена заборгованість) х 30,00 % : 360 х 31 д.);

- 30.06.2014 – 31.08.2014 – 144 грн 28 коп. ((2 615 грн 10 коп. (поточна заборгованість) + 133 грн 13 коп. (прострочена заборгованість) х 30,00 % : 360 х 63 дн.);

- 01.09.2014 – 31.03.2015 – 485 грн 52 коп. ((2 615 грн 10 коп. (поточна заборгованість) + 133 грн 13 коп. (прострочена заборгованість) х 30,00 % : 360 х 212 дн.);

- 01.04.2015 (після неправомірного підвищення процентної ставки) – 30.11.2015 - 750 грн 27 коп. (2 615 грн 10 коп. (поточна заборгованість) + 133 грн 13 коп. (прострочена заборгованість) х 36,00 % : 360 х 273 дн.).

Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 28 листопада 2008 року по 30 листопада 2015 року  -                                    1 660 грн 70 коп. (74 грн 48 коп. + 1 586 грн 22 коп.).

Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо доводу скарги в частині незгоди з висновком суду про стягнення неустойки (пені і комісії, штрафу), слід зазначити таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VП «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Отже, аналіз даної норми дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Відповідний  правовий висновок щодо застосування наведеної норми права викладений у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017  у справі № 6-2879цс16, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2020 у справі № 521/11367/15-ц.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_1 , яка зареєстрована і проживає у м. Бахмут Донецької області.

Місто Бахмут входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Бахмут входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1669-VII, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Стаття 11 Закону № 1669-VII «Прикінцеві та перехідні положення» визначає, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

30 квітня 2018 року Президент України підписав указ № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», яким вводиться у дію рішення  РНБО про зміну формату АТО.

Зі змісту оскарженого рішення вбачається, що під час його ухвалення, зокрема в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені і комісії, а також штрафу (фіксована та процентна складова), суд першої інстанції, який розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду,  не застосував до спірних правовідносин Закон України від 2 вересня 2014 року № 1669-VП «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який підлягав застосуванню.

Отже, довід скарги щодо незастосування судом попередньої інстанції Закону № 1669-VII є прийнятним.

Згідно з позовними вимогами та розрахунком заборгованості за кредитним договором, укладеним 04 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПРИВАТБАНК», останнє просило стягнути суму заборгованості за цим договором, яка складається з тіла кредиту, відсотків, пені та комісії, а також штрафу.

При цьому позивач обчислив пеню та комісію, починаючи з  01 липня 2014 року, і штраф  станом на січень 2017 року.

Таким чином, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитним договором слід врахувати вимоги статті 2 Закону № 1669-VII, а тому суд апеляційної інстанції  відмовляє у стягненні комісії та пені, штрафу.

Разом з тим, колегія суддів не приймає довід скарги про порушення судом ст. 61 Конституції України щодо  неможливості одночасного застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення, оскільки це самостійна підстава відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки, яка застосовується при правомірності нарахування сум. Проте у стягненні неустойки відмовлено у зв`язку з незастосуванням до спірних правовідносин статті 2 Закону № 1669-VII, якою забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами

З наведених мотивів суд апеляційної інстанції визнає, що  апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування  судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою ( п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК).

Отже, установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права (розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), і такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення.  Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача 4 408 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається із:   2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом;                   1 660 грн 70 коп.  заборгованості по процентам за користування кредитом.  В частині вимог про стягнення  21 608 грн 13 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом,            3 000 грн 00 коп. пені і комісії,  1 950 грн 85 коп. штрафу (500 грн 00 коп. (фіксована частина) і 1 450 грн 85 коп. (процентна складова)) відмовити.

За правилом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частини перша, друга, шоста статті 141 ЦПК України передбачають, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак  з відповідача стягуються на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (14,24 %) понесені ним у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції судові витрати з оплати судового збору - 227 грн 84 коп. 

Понесені позивачем судові витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, не відшкодовуються, оскільки правові підстави для таких витрат на час розгляду справи судом першої інстанції були відсутні.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодовуються позивачем з урахуванням задоволеної частини вимог (85,76 %), тобто 2 058 грн 24 коп. 

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 408 (чотири тисячі чотириста вісім) грн 93 коп., яка складається із:   2 748 грн 23 коп. заборгованості за кредитом;   1 660 грн 70 коп.  заборгованості по процентам за користування кредитом. 

В частині вимог про стягнення  21 608 грн 13 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 000 грн 00 коп. пені і комісії,  1 950 грн 85 коп. штрафу  відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати 227 грн 84 коп., понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати 2 058 грн 24 коп., понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції,

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                   О. М. Біляєва

                                                                                                             В. В. Папоян

    Я. В. Хейло

Дата складення судового рішення – 01 квітня 2020 року

Суддя-доповідач                                                                                 О. М. Біляєва