Справа № 466/9854/18 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/698/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Мельничук О.Я.

суддів: Цяцяка Р.П., Ванівського О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» третя особа - ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої працівником, -

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на його користь 18076,56 грн. матеріальної шкоди та 8000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 10.04.2018 року приблизно о 18.00 год. водій швидкої медичної допомоги ОСОБА_2 перебуваючи на роботі, пошкодив ударом лобове скло його автомобіля марки «Фольцваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Позивач покликався на звіт про оцінку автомобіля, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту становить 18076,56 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 8000 грн моральної шкоди, у зв`язку із тим, що після вищевказаного інциденту він та його дружина отримали нервовий стрес та змушені були звертатися до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Крім того, в обґрунтування моральної шкоди покликався на те, що він не мав можливості користуватися автомобілем на момент проведення ремонту.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», за участю третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої працівником - відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що прямував на автомобілі до тяжко хворої мами, яка потребувала постійного догляду та неправомірність дій ОСОБА_2 в сукупності з суб`єктивними обставинами стали наслідком не лише завдання йому суттєвої матеріальної шкоди, а й глибоких і тривалих моральних переживань. Стверджує також, що згідно з висновком Шевченківського ВП від 24.04.2018 року обставини викладені в його заяві знайшли повне підтвердження, в тому числі свідченнями свідків, відеозаписом, проте перевірка була завершена у зв`язку з переховуванням ОСОБА_2 від поліції, його неодноразовими неявками на виклики, а не з підстав відсутності в його діях складу правопорушення.

Також звертає увагу на те, що згідно технічного паспорта на транспортний засіб, рахунку - фактури, договору дарування - власником транспортного засобу є він на 99%, а 1% він подарував громадянці Польщі з метою проведення реєстраційних дій в Польщі. Відтак він має право на відшкодування шкоди.

Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої працівником, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів спричинення йому матеріальної та моральної школи неправомірними діями ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 10.04.2018 року бригада ЕМД №10 у складі: лікаря ОСОБА_3 , сестри медичної ОСОБА_4 , молодшої медичної сестри ОСОБА_5 , молодшої медичної сестри ОСОБА_6 та водія ОСОБА_2 здійснювала виїзд № 271 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 виїжджаючи з житлового масиву по вул. Шевченка, не надав пріоритет у русі автомобілю швидкої дороги, внаслідок чого проїзд у житловий масив було заблоковано. У зв`язку із чим було викликано поліцію на місце пригоди.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 намагався покинути місце пригоди, здійснивши об`їзд автомобіля швидкої допомоги по газону. Водій автомобіля швидкої допомоги вийшовши з машини перекрив проїзд ОСОБА_1 . Намагаючись зупинити ОСОБА_1 водій ОСОБА_2 наніс удар по склу автомобіля.

ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної відповідальності за фактом події, яка мала місце 10.04.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що вартість відновлювального ремонту становить 18076,56 грн.

У судовому засіданні позивачем зазначено, що проведено ремонт автомобіля вартістю приблизно 18000 грн., проте не надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції жодних доказів, що підтверджують виконання ремонтних робіт на вказану суму.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що вартість проведеного ремонту - 18000,00 грн., однак чеки відсутні, оскільки оплата не проведена. Вказане твердження не дає змоги встановити факт виконання ремонтних робіт, їх вартість та обсяг, як і не дає змоги встановити наявність чи відсутність завданої шкоди.

Позивачем надано суду лише звіт про оцінку автомобіля №715/18 від 19 квітня 2018 року. Однак такий звіт про оцінку не відображає реальних майнових втрат, що поніс позивач на ремонт автомобіля і сума відображена у такому звіті про оцінку є завищеною, не відображає дійсний розмір майнової шкоди транспортному засобу і розрахована за невірною формулою.

Так, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження колісного транспортного засобу здійснюється на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України N 142/5/2092 від 24.11.2003 року (надалі - Методика).

Згідно п.8.1. Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.

Відповідно до п.8.3. Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрат товарної вартості

Звіт про оцінку автомобіля №715М8 від 19 квітня 2018 року відображає лише розмір відновлювального ремонту транспортного засобу, що є лише складовою формули щодо визначення вартості матеріального збитку. Зважаючи на те, що термін експлуатації оцінюваного транспортного засобу становить понад 12 років, відтак, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, вартість матеріального збитку буде значно меншою від суми зазначеної у позовній заяві.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження суми фактично понесених витрат.

Щодо стягнення моральної шкоди, то позивач покликається на те, що після інциденту, який мав місце 10.04.2018 року, він та його дружина отримали нервовий стрес, у зв`язку із чим звертались до Комунального закладу «Львівська обласна клінічна лікарня», де йому та його дружині аж 12.04.2018 року діагностовано тривожний синдром. Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень, оскільки про наявність такого тривожного синдрому зазначається лише у консультативному висновку спеціаліста від 12.04.2018 року. Однак, такий висновок жодним чином не підтверджує, що такий стан у ОСОБА_1 та його дружини настав внаслідок події, яка мала місце 10.04.2018 року .

Так, згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (надалі Постанова №4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.4 Постанови № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (нємайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п.5 Постанови №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (нємайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, судом при розгляді справи вірно встановлено, що позивачем не доведено порушення звичного устрою його життя та негативні психологічні наслідки, які він поніс внаслідок події, яка мала місце 10.04.2018 року.

Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31.03.2020 року.

Головуючий: О.Я.Мельничук

Судді: О.М.Ванівський

Р.П. Цяцяк