У Х В А Л А

01 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 644/3116/18

Провадження № 14-45цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. М., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності

за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,)

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк»; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.

Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку із скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.

У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. на підставі Закону України «Про іпотеку» за банком.

Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги, передбачені законами України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку».

Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в договорі іпотеки чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Крім того, нотаріус може вчиняти нотаріальні дії передбачені Законом України «Про нотаріат», а також окремо здійснювати реєстраційні дії як державний реєстратор відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Такі реєстраційні дії можуть бути пов`язаними із вчиненням нотаріальних дій, тобто бути похідними від них або ж проводитись окремо за відповідною заявою заявника.

Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за Банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк». Поновлено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, виданого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки зазначений закон передбачає мораторій на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, а Банк здійснив стягнення на підставі іпотечного застереження, що є добровільною згодою іпотекодавця на перехід права власності на квартиру до Банку в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту. Тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку»та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Крім того, квартиру було передано в іпотеку банку у рахунок забезпечення споживчого кредиту у розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, загальна площа квартири становить 37,1 кв. м і вона використовується ОСОБА_1. як постійне місце проживання.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки у разі невиконання такої вимоги. Разом з тим, вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишалося невиконаним.

Вказує, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а вказаний закон не регулює порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Також банк посилається правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, провадження № 61-155св17; від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц, провадження № 61-33342св18; від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц, провадження № 61-2394св18.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справуна розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України,оскількивважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог (відповідним застереженням в іпотечному договорі).

Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинив протиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушив положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», незалежно від наявності іпотечного застереження, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, касаційне провадження № 61-10874сво18, яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах, дійшовши висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідно застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин і застосованих норм права й подібних правовідносин дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 1 статті першої Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Навівши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у вищенаведеній постанові Великої палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судузазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою касаційного суду Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду, які за законом наділені правом відступлення від іншого правового висновку, не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, тому вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 28 квітня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна В. С. Князєв

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська