Справа № 2- 189/2010  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

06 квітня  2010 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

в складі: головуючого судді         Калініченко О.Б.

             при секретарі                    Кучерявець О.В.,

розглянувши  в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності, -

    В С Т А Н О В И В :    

Позивачка 27.07.2009 року звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому  просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, посвідчені 02.06.2009 року державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстровані за  № 3-788,  позивачці на ј частину та відповідачці на ѕ частини спадкового майна, яке складається з 2/3 частин будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за сторонами право власності на спадкове майно в інших частках:

за позивачкою - право власності на 1/12 частину будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка) після померлої ОСОБА_3 та право власності на 1/4 від 7/12, тобто 7/48 частин будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка) після померлого ОСОБА_4;

за відповідачкою - право власності на 3/4 від 7/12, тобто 7/16 частин будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 15.09.2005 року померлого ОСОБА_4.

Обґрунтовує свій позов тим, що батьками сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в шлюбі було набуте майно, яке належало їм в рівних частинах, тобто по 1/2, а саме – будинок, сарай, гараж, вбиральня за адресою: АДРЕСА_1.    

29.06.2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений нотаріально, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що вона мала право за законом, заповіла правнучці ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3, після  смерті якої право на  обов’язкову  частку  в  спадщині  мав її чоловік – ОСОБА_4, який на час смерті спадкодавця проживав разом із ним та був непрацездатним, та її донька – позивачка ОСОБА_1, яка на час смерті спадкодавця була інвалідом другої групи та звернулася в шестимісячний строк в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини у вигляді обов’язкової частки за законом як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця.

Разом з тим, оскільки є заповіт на ОСОБА_5, то частка в праві спадкування обов’язкової частки, яке за законом мають позивачка та ОСОБА_4, кожного з них становить половину від того, щоб кожен з них мав за законом, тобто половину від 1/3 або по 1/6 частині спадкового майна.

Однак відповідно до правовстановлюючого документу на будинок право власності на нього було зареєстроване за ОСОБА_4, тому спадкового майна померлої ОСОБА_3 не було виявлено і свідоцтво про право спадщину після її смерті нікому не було видане.  

15.09.2005 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений нотаріально, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право власності, заповів відповідачці.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті   спадкоємцями є   позивачка на  обов’язкову  частку  в  спадщині  на  обов’язкову  частку  в  спадщині  за законом  як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця  та відповідачка - за заповітом.    

Крім того, рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 22.11.2007 року було  встановлено,  що спадковим майном після смерті ОСОБА_6 є 1/2 частина будинку, гаражу, сараю та вбиральні по АДРЕСА_1, у зв’язку з чим визнано за ОСОБА_5 право власності на 4/12 (1/3) частини будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 від 29.06.2004 року.  

02.06.2009 року Дев’ятою Київською державною нотаріальною конторою   видано позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частки майна ОСОБА_4, яке складається з 2/3 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, а відповідачці ОСОБА_2 – свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/4 частки майна ОСОБА_4

Між тим позивачка вважає, що дані свідоцтва повинні бути визнанні недійсними, оскільки Дев’ятою Київською державною нотаріальною конторою невірно було встановлено, з чого складається спадкове майно ОСОБА_4

Посилається на те, що відповідно до ст. 1241 ЦК України повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатний вдівець спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Тому після смерті ОСОБА_3 спадкове майно (1/2 частина будинку) успадкували: ОСОБА_4 1/6 від 1/2  = 1/12 (обов’язкова частка); ОСОБА_1 1/6 від 1/2  = 1/12   (обов’язкова частка); ОСОБА_5 2/3 від 1/2 = 2/6 = 4/12 = 1/3 за заповітом, що визнано рішенням суду від 22.11.2007 року.

А після смерті ОСОБА_4 спадкове майно (1/2 + 1/12 = 7/12) повинні одержати: позивачка ОСОБА_1 1/4 від 7/12 = 7/48   (обов’язкова частка); відповідачка ОСОБА_2 3/4 від 7/12 = 21/48 =   7/16   за заповітом.        

Позивачка та її представник  в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримали, уточнивши щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, посвідчених 02.06.2009 року державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованих в реєстрі: за № 3-788 – за законом на ім’я позивачці та за № 3-252 – за заповітом на ім’я  відповідачці.

Представник відповідачки та відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечували, мотивуючи тим, що  спадкова маса після смерті ОСОБА_4 складалась з 2/3 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, а тому держаним нотаріусом правомірно були видані свідоцтва про право на спадщину з визначенням частки кожного зі спадкоємців.  

Представник Головного управління юстиції у м. Києві в судовому засіданні зазначив, що жодних порушень чинного законодавства державним нотаріусом під час видачі свідоцтв про право на спадщину допущено не було, законність дій нотаріуса не викликає сумніву, оскільки    позивачка раніше до суду з позовом про визнання права на спадщину після померлої ОСОБА_3 не зверталась, а тому, беручи до уваги рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 22.11.2007 року щодо визнання права   власності на частину спірного будинку в порядку спадкування за заповітом після померлої  ОСОБА_3 за ОСОБА_5, державний нотаріус дійшов висновку, що померлому ОСОБА_4 належало 2/3 частин будинку.

Однак представник погодилась з тим, що право на обов’язкову частку за законом після смерті ОСОБА_3 мали позивачка та її батько ОСОБА_4 по 1/6 частині. При цьому ОСОБА_4 вважається таким, що фактично прийняв спадщину, оскільки на день смерті спадкодавця проживав та був зареєстрований разом з нею у спірному будинку.

Що стосується самої позивачки, то їй державним нотаріусом неодноразово роз’яснювалось її право на звернення до суду та визнання за нею права на  обов’язкову частку після смерті матері, щодо майна якої держаний нотаріус, не оспорюючи права позивачки на обов’язкову частку у спадщині, не мала змоги видати свідоцтва про право на спадщину за відсутності правовстановлюючого документу на спадкове майно.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов  обґрунтованим та таким, що  підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.ст. 1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за законом має право прийняти спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Судом  встановлено, що подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є батьками сторін по справі, в шлюбі було набуте майно, яке, виходячи з вимог закону щодо права спільної сумісної власності подружжя, належало їм в рівних частинах, тобто по 1/2, а саме – будинок, сарай, гараж, вбиральня за адресою: АДРЕСА_1, що було також встановлено рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 22.11.2007 року.    

29.06.2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що вона мала право за законом, заповіла своїй правнучці ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2   ОСОБА_3 померла. Після її смерті 23.08.2005 року до Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори звернулась позивачка, яка на час смерті ОСОБА_3 була інвалідом другої групи з дитинства, з заявою про прийняття спадщини у вигляді обов’язкової частки за законом як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, а також одночасно подала заяву від імені неповнолітньої ОСОБА_5, 1998 року народження, яка є онукою та підопічною позивачки, як спадкоємиці за заповітом від 29.06.2004 року, залишеним на неї померлою.

Право на  обов’язкову  частку  в  спадщині  мав ще чоловік померлої  – ОСОБА_4 як непрацездатний вдівець, який на час смерті проживав разом із спадкодавцем та фактично прийняв спадщину.  

За поданими позивачкою заявами була заведена спадкова справа № 876, однак свідоцтва про право на спадщину не було видане у зв’язку з тим, що майна, зареєстрованого на померлу ОСОБА_3, не було виявлено.

15.09.2005 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений нотаріально, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право власності, заповів відповідачці.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті за заявами про прийняття спадщини позивачкою та відповідачкою, які є його спадкоємицями відповідно за законом на обов’язкову частку та за заповітом, була заведена спадкова справа № 196 щодо майна померлого.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатний вдівець спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» непрацездатними членами сім'ї вважаються діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

З матеріалів спадкових справ  № 876 до майна померлої ОСОБА_3 та № 196 щодо майна померлого ОСОБА_4, в яких знаходяться копії посвідчення інваліда другої групи   та довідки до акта огляду МСЕК, вбачається, що позивачка є інвалідом з дитинства.

Таким чином, позивачка відповідно до норм  закону вчасно звернулась до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини у вигляді обов’язкової частки за законом як інвалід другої групи і після смерті матері, і батька.

Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22.11.2007 року, (яке набрало законної сили і відповідачкою не оскаржувалось) виходячи з того, що  спадковим майном після смерті ОСОБА_6 є 1/2 частина будинку, гаражу, сараю та вбиральні по АДРЕСА_1, було визнане право   власності за ОСОБА_5  на 1/3  частину спірного будинку в порядку спадкування за заповітом після померлої  ОСОБА_3    

Також  судом було встановлено,  що  на  обов’язкову  частку  в  спадщині  після  смерті ОСОБА_3 мав її чоловік ОСОБА_4 – непрацездатний вдівець, який проживав разом зі спадкодавцем і таким чином прийняв спадщину,  та донька ОСОБА_1, яка на час смерті ОСОБА_3 була інвалідом другої групи та звернулася в шестимісячний строк в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини у вигляді обов’язкової частки за законом як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця.

Отже, за даних обставин після смерті ОСОБА_3 спадкове майно (у вигляді Ѕ частини будинку) успадкували: ОСОБА_4 1/6 від 1/2 = 1/12 (обов’язкова частка); позивачка ОСОБА_1 1/6 від 1/2  = 1/12   (обов’язкова частка); ОСОБА_5 2/3 від 1/2 = 2/6 = 4/12 = 1/3 (заповіт) – на підставі  рішення суду від 22.11.2007 року.

Таким чином, спадкове майно померлого ОСОБА_4 складається з 7/12 (1/2 + 1/12)  частини будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1, в якому частки мають бути розподілені наступним чином: позивачці - 1/4 від 7/12 = 7/48   (обов’язкова частка); відповідачці -  3/4 від 7/12 = 21/48 =   7/16   (заповіт).

Проте свідоцтва про право на спадщину 02.06.2009 року були видані сторонам  без врахування спадкування  позивачкою обов’язкової частки після померлої ОСОБА_3, визнати право на яку за позивачкою через відсутність правовстановлюючого документу на належне померлій майно було можливе тільки в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.  Крім того, навіть якщо свідоцтво про право на спадщину вже було видане, а обставини щодо недотримання вимог закону до складання заповіту, його змісту тощо стали відомі пізніше, воно визнається недійсним.

Виходячи з того, що позивачка скористалась наданим їй правом та звернулась до суду про визнання за нею права власності на 1/12 частину будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка) після померлої ОСОБА_3, у зв’язку з чим змінюється об’єм спадкової маси після померлого ОСОБА_4 з 2/3 частин на 7/12 частин будинку, та з якої вона згідно з приведеним вище розрахунком має право на 7/48 частин в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка), то суд  приходить до висновку про невідповідність дійсності виданих сторонам раніше свідоцтв про право на спадщину за законом.  

Щодо визнання за відповідачкою право власності на 7/16 частин будинку, сараю, гаражу, вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 15.09.2005 року померлого ОСОБА_4, то в цій частині позовні вимоги позивачки задоволенню не підлягають, виходячи з того, що суд згідно із ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі наданих доказів.  

Права власності – це суб’єктивне право особи, до якого вона не може бути примушена проти своєї волі, а визнання за особою права власності на майно за зверненням іншої особи про таке формує права і обов’язки особи щодо цього майна за межами її вільного волевиявлення, від якого залежать цивільно-правові відносини.  

Тому суд вважає слушним доводи представника відповідачки, що відповідачка сама з самостійними вимогами про таке не зверталась та повноважень на представництво своїх інтересів позивачці не надавала, заявляти вимоги від свого імені їй не доручала.

Керуючись ст.ст. 1233, 1241, 1268, 1269, 1270, 1301 ЦК України,  ст.ст. 10-11, 57-61, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати  за  ОСОБА_1 право  власності   на  1/12 частину будинку, сараю, гаражу, вбиральні   по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка) після померлої ОСОБА_3.

Визнати  за  ОСОБА_1 право  власності   на  7/48 частин  будинку, сараю, гаражу, вбиральні   по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка) після померлого ОСОБА_4.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: