ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2102/19

27 лютого 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Скиби В.М.,

представника відповідача - Смика А.Я.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 06.05.2019 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено те, що позивач, ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №169/03.16 від 06.08.2019 року позивачу відмовлено у призначенні даної пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. Позивач не погоджується із прийнятими рішенням, вказує на те що, згідно записів у його трудовій книжці, він має достатній стаж, а тому має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.

Ухвалою судді від 25.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено розгляд справи на 17.10.2019 року, а також, даною ухвалою задоволено заяву позивача про виклик в якості свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У судовому засіданні 17.10.2019 року опитано у якості свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - під присягою, з попередженням про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Допитаний у якості свідка - ОСОБА_2 надавши пояснення підтвердив, що позивач дійсно працював на посаді "газоелектрозварювальника" у ВАТ "ПМК - 5". Про будь-які відрахування із заробітної плати позивача, свідку невідомо.

Допитаний у якості свідка - ОСОБА_3 , також підтвердив, що у період його роботи з 1987 року по 1995 року у ВАТ "ПМК - 5", ОСОБА_1 працював у даному ж підприємстві на посаді "газоелектрозварювальника".

У судовому засіданні 17.10.2019 року оголошено перерву до 24.10.2019 року.

18.10.2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення проти позовних вимог, згідно яких зазначено, що, виходячи із поданих позивачем документів, у нього відсутній необхідний у даному випадку, спеціальний пільговий стаж для призначення бажаної пенсії. Таким чином, на думку відповідача, підстав для зарахування до пільгового стажу періоди роботи позивача у Тернопільській ПМК-5 з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року на посаді газоелектрозварювальника та з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року на посаді електрогазозварювальника, а також період роботи з 15.11.1995 року по 29.07.1999 року у КП "Тернопільводоканал", - немає, а отже, відсутні і підстави для призначення пільгової пенсії.

Судове засідання 29.10.2019 року відкладено на 29.11.2019 року, у зв`язку із необхідністю витребування від КП "Тернопільводоканал" додаткових документів.

18.11.2019 року до суду від КП "Тернопільводоканал" надійшли витребувані документи.

Ухвалою суду від 29.11.2019 року розгляд справи відкладено на 20.12.2019 року, у зв`язку із заявленням представником позивача відповідного клопотання.

Судове засідання 20.12.2019 року відкладено на 20.01.2020 року, у зв`язку із необхідністю витребування від Товариства з обмежено відповідальністю "Артифес" необхідних для розгляду даної справи доказів.

Судове засідання 20.01.2020 року відкладено на 11.02.2020 року.

Судове засідання 11.02.2020 року відкладено на 27.02.2020 року.

У судових засіданнях позивач та його представник позов підтримували з мотивів, викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судових засіданнях заперечували щодо заявлених позовних вимог та просили відмовити в задоволенні позову, з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом №169/03.16 від 06.08.2019 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Свою відмову відповідач мотивує тим, що відповідно до записів трудової книжки позивач працював у Тернопільській ПМК - 5 на посаді газоелектрозварювальника з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року, однак даний період роботи не підлягає зарахуванню до пільгового стажу, оскільки позивачем не надано жодних документів, які підтверджують роботу зі шкідливими і важкими умовами праці.

Окрім того, у листі вказано, що згідно пільгової довідки №500/19 від 14.02.2019 року виданою КП "Тернопільводоканал" та записів трудової книжки, щодо періоду роботи позивача на посаді електрогазозварника з 14.11.1995 року по 04.02.2002 року, назва посади внесена не належним чином, оскільки назва посади в пільговій довідці не відповідає посаді, яка визначена Списком №2.

Водночас, зазначено, що висновком державної експертизи умов праці щодо якості проведеної атестації від 31.03.2005 року №05-02/232 та наказом по підприємству від 30.07.2004 року №1460 "Про затвердження переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на пільги та компенсації за результатами проведеної атестації робочих місць за умовами праці" підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2 працівникам професії 33-КП 7212.2 - електрогазозварник.

Згідно уточнюючої довідки №1918-19 від 03.07.2017 року виданої КП "Тернопільводоканал", атестація робочих місць за умовами праці в 2004 році проводилася вперше, а тому період роботи з 15.11.1995 року по 29.07.1999 року не враховується до пільгового стажу.

Виходячи з вищезазначеного, відповідач прийшов до висновку, що для зарахування позивачу до пільгового стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періоди роботи з 15.11.1995 року по 29.07.1999 року у КП "Тернопільводоканал" також немає підстав.

Відтак, згідно вищевказаного листа №169/03.16 від 06.08.2019 року, на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж роботи позивача становить 38 років 7 днів, однак пільговий стаж роботи становить лише - 9 місяців 2 дні, що є менший за необхідний - 12 років 6 місяців, у зв`язку з чим ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 2 цього ж Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом із долученої до матеріалів справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що загальний трудовий стаж ОСОБА_1 складає 38 років 2 місяці, при цьому, у період:

- з 01.09.1981 року по 02.06.1982 року позивач працював на посаді електрогазозварника у ВО "Тернопільський комбайновий завод ім. XXV з`їзду КПРС";

- з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року позивач працював на посаді газоелектрозварювальника в Тернопільській ПМК-5;

- з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року - позивач працював на посаді електрогазозварювальника у Тернопільській ПМК -5 Треста "Укрремлегстрой";

- з 14.11.1995 року по 04.02.2002 року - позивач працював на посаді електрогазозварника у КП "Тернопільводоканал".

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи ОСОБА_1 у вищевказані періоди на вищезазначених підприємствах.

При цьому суд зазначає, що наведені записи трудової книжки про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Не доведено протилежного і відповідачем.

Однак, органом пенсійного фонду не зараховані до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи позивача з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року на посаді газоелектрозварювальника в Тернопільській ПМК-5, з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року на посаді електрогазозварювальника у Тернопільській ПМК-5 Треста "Укрремлегстрой" та з 14.11.1995 року по 04.02.2002 року на посаді електрогазозварника у КП "Тернопільводоканал".

Відмовляючи позивачу в призначенні позивачу пільгової пенсії, відповідач покладається в своєму рішенні на те, що записи у трудовій книжці позивача є недостатніми для підтвердження пільгового стажу, оскільки, записи внесені не належним чином, та посади які займав позивач не належать до переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на пільги та компенсації.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 цього ж Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Наявна в матеріалах справи копія трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 із внесеними до неї записами про роботу, зокрема, за спірні періоди: з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року на посаді газоелектрозварювальника в Тернопільській ПМК-5, з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року на посаді електрогазозварювальника у Тернопільській ПМК - 5 Треста "Укрремлегстрой" та з 14.11.1995 року по 04.02.2002 року на посаді електрогазозварника у КП "Тернопільводоканал", є належним та допустимим доказом, що підтверджує спеціальний трудовий стаж позивача, який становить більше 17 років та в сукупності з іншими вимогами, передбаченими у статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - дає йому право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2.

На обґрунтування вищезазначеного, суд посилається на наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18.11.2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 року за №1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював у Тернопільській ПМК-5 з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року на посаді газоелектрозварювальника та з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року на посаді електрогазозварювальника.

Дані періоди відповідачем не враховані, зокрема, період з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року не зарахуваний до пільгового стажу з тих підстав, що позивачем не надано жодних документів, які підтверджують роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Щодо періоду роботи позивача з 04.05.1992 року по 14.11.1995 року у Тернопільській ПМК-5 на посаді електрогазозварювальника, у листі -відмові №169/03.16 від 06.08.2019 року, підстав не зарахування відповідачем не наведено.

Відтак, до спірного періоду роботи позивача, а саме: з 09.08.1984 року по 12.04.1991 року застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173; а до періоду роботи з 04.05.1992 року по 14.01.1995 року, та з 14.11.1995 року по 04.02.2002 року застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 та постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 - щодо відповідних періодів.

Розділом XXXII «Загальні професії» списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, передбачалися професії «газозварювальник», «електрозварювальник».

Розділом XXXIII «Загальні професії» списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10, передбачені професії «газозварювальник», «електрозварювальник».

Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 року №162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" затверджено Список №2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII "Загальні професії" також передбачені професії "електрозварники" та "газозварники".

З огляду на вищезазначене, професія електрогазозварювальника (газоелектрозварювальника) передбачена у всіх списках № 2.

Суд також зауважує, що відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року № 17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.

Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 535/103/17.

З приводу цього суд також зазначає, що назви професій, зазначених в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому суть виконуваної електрогазозварником, газоелектрозварником, електрозварником ручного зварювання чи газоелектрозварювальником 5-го розряду роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.

При цьому, згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №336/6112/16-а та від 31 жовтня 2019 року у справі №688/4170/16-а надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

З досліджених судом копії трудової книжки позивача та поданих документів, видно, що посади позивача зазначені по-різному, зокрема як: "газоелектрозварювальник", "електрогазозварювальник", "електрогазозварник".

Разом з тим, суд зазначає, що факт праці позивача на посадах "газоелектрозварювальника" та "електрогазозварювальника" у ВАТ "ПМК - 5" підтверджені також показами свідків, сумнівів у показах яких не виникло ні в сторін, ні в суду.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 всіх періодів його роботи на посадах "газоелектрозварювальник", "електрогазозварювальник", "електрогазозварник", визначених у трудовій книжці.

Враховуючи наведені положення законодавства, судом встановлено хибність доводів відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до пільгового стажу позивачу за Списком № 2 періодів роботи за вказаними посадами, оскільки незважаючи на їх різне найменування (назви) у трудовій книжці позивача, усіх посади "газоелектрозварювальник", "електрогазозварювальник", "електрогазозварник - дають ОСОБА_1 право на пільгове пенсійне забезпечення за Списками № 2, затвердженими у відповідні періоди постановами Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173; Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 та постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162.

Щодо ж посилань відповідача на непроведення атестації робочих місць, - то в даному випадку суд звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду 19 лютого 2020 року прийняла постанову у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19), в якій дійшла наступних висновків.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788- «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).XII -

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Вищенаведена позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) - враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що факт непроведення атестації робочих місць на підприємстві з вини власника - не може ставитись у вину позивачу, та не може бути підставою для

Позбавлення особи - позивача права на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

Таким чином, висновок органу Пенсійного фонду про незарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача на визначених у трудовій книжці посадах "газоелектрозварювальник", "електрогазозварювальник", "електрогазозварник", у зв`язку з непроведенням/невчасним проведенням його роботодавцем атестації робочих місць за посадами, на яких працював позивач, - є помилковим.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи усе вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач відповідає визначеним ст.144 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" критеріям щодо загального та пільгового стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Натомість, відповідачем не доведено правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, викладеної в листі №169/03.16 від 06.08.2019 року.

Відтак, зважаючи на суть спору та заявлені позовні вимоги, із урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, - вказану відмову слід визнати протиправною в судовому порядку.

Щодо ж до можливості задоволення безпосередньо заявлених позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах з 06.05.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України, однак, якщо така заява була подана не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то пенсія призначається з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку.

Як встановлено на підставі наявних у справі матеріалів, позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до управління Пенсійного фонду із відповідною заявою 08.04.2019 року, тобто, до дня досягнення пенсійного віку.

Відтак, враховуючи положення статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV - право на отримання пенсії позивач набув з дня, наступного за днем досягнення ним пенсійного віку, - тобто, з 06.05.2019 року.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області призначити йому пенсію на пільгових умовах з 06.05.2019 року - підлягає задоволенню.

Поряд з цим, що стосується вимоги позивача про зобов`язання Управління виплатити йому пенсію за віком на пільгових умовах, - то суд зазначає, що така вимога спрямована на майбутнє, так як стосується виключно тих відносин і подій, котрі ще не склались і не відбулись, відповідно.

В той же час, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд в межах своїх повноважень вирішує спори з метою захисту вже порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи - на момент її звернення до суду.

З наявних у справі матеріалів видно, що ОСОБА_1 , звертаючись до органу Пенсійного фонду із заявою від 08.04.2019 року, - просив лише призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з відповідної дати. Прохання про виплату пенсії позивач перед відповідачем у вказаній заяві - не порушував.

Поряд з цим, адміністративний суд - не наділений повноваженнями щодо прийняття рішень на майбутнє, а тому вимога зобов`язання відповідача виплачувати пенсію позивачу - є такою, що спрямована на майбутнє та не може бути задоволена судом, так як права позивача в частині виплати пенсії, яких стосується вказана вимога, без її призначення у встановленому законом порядку, - не є порушеними.

Таким чином, зважаючи на те, що в силу обов`язковості судового рішення відповідач буде зобов`язаний здійснити призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, а також враховуючи відсутність у суду правових підстав робити припущення, що право позивача на належне пенсійне забезпечення може бути чи буде порушене відповідачем у майбутньому, в тому числі при виконанні судового рішення у даній справі, - суд зазначає, що задоволення позову в частині зобов`язання Управління виплатити позивачу пенсію у майбутньому, - буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто, на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо виплати пенсії - слід відмовити.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Обрання судом вищенаведеного способу захисту порушених прав позивача шляхом визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", викладеної в листі №169/03.16 від 06.08.2019 року, та зобов`язання відповідача призначити позивачу таку пенсію за віком на пільгових умовах з 06 травня 2019 року, - є дотриманням судом гарантій того, що існуючий на даний час спір між сторонами буде остаточно вирішений та не призведе до подальшого порушення прав позивача при виникненні питань, пов`язаних з дотриманням його прав на належне пенсійне забезпечення.

Судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", викладену в листі №169/03.16 від 06.08.2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"- з 06 травня 2019 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Реквізити учасників справи:

Позивач/Стягувач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 );

Відповідач/Боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: Майдан Волі, 3, м.Тернопіль, 46001, ЄДРПОУ: 14035769).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 березня 2020 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.