ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2731/19

12 лютого 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Хрущ В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні №60655745, -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільська міська рада (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, в якому просить:

- визнати протиправними дій старшого державного виконавця по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні №60655745;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні №60655745.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що підстав для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні №60655745 - немає, з огляду на те, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року у справі №500/1528/19, за яким видано виконавчий лист від 14.11.2019 року є рішенням немайнового характеру, відтак, можливість виконання даного рішення, окрім, як Тернопільською міською радою - відсутня, відповідно, підстав для стягнення виконавчого збору у даному випадку також - немає. Таким чином, позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, а тому, підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року дану позовну заяву залишено без руху.

05.12.2019 року представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій, зокрема, позивач уточнив позовні вимоги та просить суд:

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні №60655745.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді від 06.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 16.12.2019 року.

13.12.2019 року від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із залученням державного виконавця до проведення виконавчих дій.

16.12.2019 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі уповноваженого представника. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.12.2019 року розгляд справи відкладено на 17.12.2019 року.

17.12.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинно вирішуватись питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

З огляду на викладене, зазначено, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. При зазначені наведеного відповідач посилається на правову позицію щодо застосування статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 03.07.2018 року викладену в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №420/1373/19. Постанова державного виконавця від 19.11.2019 року про відкриття виконавчого провадження №60655745 на виконання рішення немайнового характеру за виконавчим документом №500/1528/19 позивачем в судовому порядку не оскаржена і є чинною. Отже, примусове виконання виконавчого провадження №60655745 розпочато 19.11.2019 року, заходи примусового виконання державним виконавцем було здійснено в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

У судовому засіданні 17.12.2019 року за згодою обох учасників процесу продовжено процесуальні строки розгляду справи та оголошено перерву у розгляді справи до 21.12.2019 року.

21.12.2019 року до суду від відповідача та позивача надійшли заяви про проведення розгляду справи в порядку письмового провадження.

У судовому засіданні 21.12.2019 року за згодою учасників процесу продовжено процесуальні строки розгляду справи та відкладено розгляд справи на 20.01.2020 року.

23.12.2019 року представником позивача подано до суду додаткову інформацію.

09.01.2020 року від позивача до суду надійшла заява про приєднання документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.01.2020 року розгляд справи відкладено на 30.01.2020 року.

30.01.2020 року судове засідання відкладено за заявою представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю уповноваженого представника з`явитись у судове засідання.

05.02.2020 року від представника позивача надійшла до суду заява про проведення розгляду справи без його участі в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2020 року здійснено заміну первісного відповідача у справі, Тернопільський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, на його правонаступника - Тернопільський міський відділ Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Розгляд справи відкладено на 12.02.2020 року.

Представник позивача в судове засідання 12.02.2020 року не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд даної справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримує просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не прибув, причин неприбуття суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.

Відповідно до частини дев`ятої статі 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1528/19 позовні вимоги позивачів було задоволено. Визнано протиправними дії Ради, що виразилися у неналежному розгляді на 33-ій сесії 7-го скликання, що відбулась 05 квітня 2019 року, проекту рішення щодо надання позивача дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Зобов`язано Раду на своєму черговому засіданні розглянути клопотання від 25 лютого 2019 року та 26 лютого 2019 року про надання дозволу (реєстраційні номери: 402696, 402681, 402683, 402678, 412760, 412761) про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів земелеустрою.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задоволено частково. Змінено рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1528/19, замінивши у третьому абзаці його резолютивної частини слова «та прийняти рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» словами «та прийняти рішення у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України». У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1528/19 - залишено без змін.

19.11.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.3., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60655745.

Дану постанову винесено на виконання виконавчого листа від 14.11.2019 року, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у вищенаведеній справі №500/1528/19.

Окрім того, 25.11.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.3., винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №60655745.

Вказаною постановою про стягнення виконавчого збору ВП №60655745 державний виконавець постановив стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 16692,00 грн.

Не погодившись із даною постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Положеннями пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У частині четвертій статті 19 Закону №1404-VIII передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Статтею 27 вказаного Закону визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону № 1404-VIII.

Розділ VIII Закону № 1404-VIII, який включає в себе статті з 63 по 67, - визначає порядок виконання рішень немайнового характеру.

Заходами примусового виконання рішень згідно статті 10 Закону № 1404-VIII, які передбачені статтями 64-67 Закону № 1404-VIII, - є заходи щодо: виконання рішення про відібрання дитини; виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; виконання рішення про поновлення на роботі; виконання рішення про виселення боржника; виконання рішення про вселення стягувача.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору за виконання рішення є:

1) фактичне виконання судового рішення;

2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Рішення немайнового характеру не має ціни, тому розмір виконавчого збору визначається в залежності від суб`єкта боржника з урахуванням положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що аналіз положень статті 63 Закону № 1404-VIII, якою встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, - дозволяє стверджувати про те, що рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, - є особливим видом рішень немайнового характеру, порядок виконання яких встановлений окремими нормами розділу VIII Закону України "Про виконавче провадження".

Суд зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі № 500/1528/19 - є рішенням немайнового характеру.

Статтею 63 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Проаналізувавши положення статті 63 Закону № 1404-VIII, суд дійшов висновку, що під час виконання особливого виду рішень немайнового характеру, а саме: рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець, фактично, надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від можливості участі боржника в процесі виконання рішення, а саме:

- якщо рішення можливо виконати без участі боржника - то державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, визначених статтею 10 Закону № 1404-VIII;

- якщо ж рішення неможливо виконати без участі боржника - державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто, - не вживає жодних заходів примусового виконання рішення в розумінні статті 10 Закону № 1404-VIII.

Таким чином, положення статті 63 Розділу VIII Закону № 1404-VIII, які визначають порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, - не передбачають необхідності вчинення державним виконавцем в розумінні статті 10 цього Закону заходів, спрямованих на примусове виконання рішень, які не можуть бути виконані без участі боржника, та, як наслідок, безумовного стягнення з боржника виконавчого збору.

Такий висновок суду базується, зокрема, на тому, що за наявного правового врегулювання та обставин справи, виконавчий збір за своєю правовою природою - не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

В даному випадку, державним виконавцем по суті не вчинялось будь-яких дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, в розумінні статті 10 Закону № 1404-VIII.

Як вже було зазначено вище, рішення у справі №500/1528/19 було зобов`язано Тернопільську міської ради на своєму черговому засіданні розглянути клопотання від 25.02.2019 року та 26.02.2019 року, (реєстраційні номери: 402696, 402681, 402683, 402678, 412760, 412761) про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га кожному, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та прийняти рішення у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Поряд із цим, суд зазначає, що виконання рішення суду можливе лише боржником, оскільки, у відповідності до вимог чинного законодавства, клопотання про надання дозволу на складання проекту землеустрою можуть бути розглянуті лише на пленарному засіданні сесії міської ради.

Зокрема, наведене кореспондується зі змістом статті 12 Земельного кодексу України, у відповідності до якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Преамбула Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає, зокрема сільську, селищну, міську раду.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (частина перша статті 25 Закону № 280/97-ВР).

За приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини другої статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Таким чином, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1528/19 може бути виконане лише боржником, при цьому, державний виконавець взагалі не в змозі виконати дане рішення без участі боржника в примусовому порядку, а, отже й відсутні безумовні підстави для стягнення виконавчого збору.

Разом з тим, слід зазначити, що як встановлено судом в ході розгляду даної справи, ще до винесення 19.11.2019 року постанови про відкриття виконавчого провадження №60655745, Тернопільською міською радою було вчинено ряд усіх залежних від неї дій, спрямованих на добровільне виконання судового рішення у визначений у ньому спосіб, - що не спростовувалось відповідачем та підтверджується наданими позивачем в ході розгляду даної справи документами: листами управління правового забезпечення від 21.10.2019 року, відділу земельних ресурсів від 28.10.2019 року, управління правового забезпечення від 05.11.2019 року, відділу земельних ресурсів від 11.11.2019 року, лист управління правового забезпечення від 12.11.2019 року, відділу земельних ресурсів від 18.11.2019 року, управління правового забезпечення від 22.10.2019 року, заступника голови постійної комісії міської ради з питань містобудування від 29.10.2019 року.

Більше того, суд зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року у справі №500/1528/19 на даний момент є виконаним відповідачем з урахуванням наданих йому повноважень, про що свідчить рішення сорок шостої сесії сьомого скликання Тернопільської міської ради №7/46/67 від 07.02.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею до 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші), прийняте на виконання вказаного судового рішення.

Водночас, розглядаючи дану справу, суд, окрім усього вищенаведеного, зосереджує увагу на наступному.

Згідно із частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч.6 ст.26 Закону № 1404-VIII).

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Також, частиною 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Здійснюючи правовий аналіз норм наведеного вище Закону №1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, суд зазначає, що таке питання вирішується на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, з одночасним винесенням постанови про стягнення з боржника виконавчого, та якщо виконавчий збір не стягнуто шляхом винесення постанови про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону.

Тобто, Законом №1404-VІІІ чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме: постанові про стягнення виконавчого збору, якщо така не винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження).

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження ВП№60655745 відкрито постановою від 19.11.2019 року, з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн.

Однак, оскаржувана в даній справі постанова про стягнення виконавчого збору винесена 25.11.2019 року.

Судом встановлено, і не заперечувалось сторонами, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження зазначене виконавче провадження не закінчено, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не приймалась.

З огляду на обов`язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження або у випадках повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не стягнуто не пізніше наступного робочого дня з дня винесення постанови про повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження), суд приходить до висновку про відсутність підстав для винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору 25.11.2019 року, що свідчить про невідповідність її вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

Питання ж стосовно здійснення чи нездійснення дій з примусового виконання виконавчого листа №500/1528/19, виданого 14.11.2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом, оцінку якому було надано вище, - в даному випадку є другорядним, та таким, що не впливає на правові висновки, зроблені судом та підстави для визнання такої постанови про стягнення виконавчого збору протиправною - саме з огляду на відсутність підстав для її винесення 25.11.2019 року.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №580/1328/19.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, - суд дійшов висновку, про необхідність визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року ВП №60655745 у судовому порядку, та, відповідно,- про задоволення позовних вимог (з урахуванням їх уточнення в порядку виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху).

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Тернопільської міської ради - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 року у виконавчому провадженні ВП №60655745.

Реквізити учасників справи:

- Позивач: Тернопільська міська рада (адреса: вул. Листопадова 5, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 34334305);

- Відповідач: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), (адреса: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ: 43316386).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, - в даному випадку апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.