ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2492/19

05 лютого 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

за участю:

секретаря судового засідання: Осадчука І.О.;

позивача: ОСОБА_1 ;

представника відповідача: Фесюк Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про:

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року;

- зобов`язання привести у відповідність облікові картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі, відповідач, ГУ ДПС у Тернопільській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2019 року за №Ф-30760-17 та зобов`язати ГУ ДПС у Тернопільській області привести у відповідність облікові картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що 04.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Тернопільській області щодо позивача сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17. Позивач вважає дану вимогу протиправною, зокрема, з тих підстав, що він не перебуває на обліку в органах ДПС, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, окремо від самозайнятої особи - платника податку. Вказує, що він окремо, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, не звертався до податкового органу для постановлення на облік як платника податків та платника єдиного соціального внеску, оскільки чинне на час отримання свідоцтва законодавство не передбачало такого обов`язку в разі перебування такої особи на обліку як фізичної особи-підприємця. Як фізична особа-підприємець він регулярно сплачує єдиний податок у розмірі 5 % від отриманого доходу та єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску щомісячно. Тобто, підстав для подвійної сплати обов`язкових платежів - немає. Також позивач посилається на порушення відповідачем порядку винесення оскаржуваної вимоги та недоліки при її оформленні. Відтак, не погоджуючись із винесеною щодо нього вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 28.11.2019 року.

У межах строку, визначеного судом, відповідачем надіслано до суду відзив на адміністративний позов, в якому наведені заперечення щодо заявлених позовних вимог, зокрема, зазначено, що позивач згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстрований 08.04.2010 року, як фізична особа - підприємець. Водночас, зазначено, що згідно довідки Тернопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області від 24.12.2013 року про взяття на облік платника податків форми №4-ОПП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Тернопільській ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області, як фізична особа - підприємець та фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат. З 01.01.2016 року позивач є платником єдиного податку третьої групи ставкою 5%. Однак, позивачем станом на 30.09.2019 року не сплачено єдиний внесок у сумі 16436,78 грн.: за 2 квартал 2018 року, як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, за 3, 4 квартали 2018 року як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та фізичною особою - підприємцем, яка обрали спрощену систему оподаткування та за 1, 2 квартали 2019 року як фізичною особою - підприємцем, яка обрали спрощену систему оподаткування. Відтак, контролюючий орган на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу доходів і зборів сформував та надіслав позивачу рекомендованим листом з повідомлення про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2019 року №Ф-30760-17. Щодо посилання позивача про те, що у нього відсутній акт перевірки, відповідачем у відзиві зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2019 року №Ф-30760-17 сформована не на підставі акта перевірки, а на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що і підкреслено у даній вимозі.

Відтак, з огляду на викладене, відповідач у задоволені позовних вимог просить відмовити в повному обсязі, посилаючись також і на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року у справі №500/2900/18, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 року у справі №857/5813/19, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування аналогічної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 №Ф- 30760-17. Таким чином, оскільки, дане рішення суду набрало законної сили, відповідні обставини не підлягають доказуванню повторно.

25.11.2019 року від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Ухвалою від 28.11.2019 року розгляд справи відкладено на 24.12.2019 року.

У судовому засіданні 24.12.2019 року оголошено перерву до 09.01.2020 року.

У судовому засіданні 09.01.2020 року відкладено розгляд справи на 23.01.2020 року.

22.01.2020 року позивачем подано до суду доповнення до позовної заяви, в яких він посилається на нову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у зразковій справі №520/3939/19.

У судовому засіданні 23.01.2020 року відкладено розгляд справи на 05.02.2020 року.

30.01.2020 року від ГУ ДПС у Тернопільській області до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів на вимогу суду.

Позивач у судових засіданнях позов підтримував, просив його задовольнити повністю, з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні повністю, з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні підлягають частковому задоволенню, - з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 08.04.2010 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, на податковому обліку перебуває з 12.04.2010 року, як фізична особа-підприємець, 08.04.2010 року взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863.

Відповідно до відомостей з Реєстру страхувальників, позивач 08.04.2010 року (без подання ним заяви за формою 1-ЄСВ) - взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, код КВЕД по якому призначений клас ризику: 74.11.1 - адвокатська діяльність.

Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджується й те, що позивач на підставі рішення №25 від 17.04.2010 року має право на заняття адвокатською діяльністю, про що Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано відповідне свідоцтво №587 від 17.04.2010 року, та провадить індивідуальну адвокатську діяльність.

З 01.01.2016 року позивач є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.

04.10.2019 року відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 16436,78 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI.

Не погоджуючись із винесеною податковим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, в силу вимог підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 Закону №2464-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2464-VI, узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч.2 ст.5 Закону №2464-VI).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330 (далі - Порядок №1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI (п.3 розділу І Порядку №1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV) (п.4 розділу ІІ Порядку №1162).

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1.

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, подають заяву за формою №1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п.2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою №2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п.3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.2 ч.3 ст.16 Закону №2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.3 ч.1 ст.20 Закону №2464-VI).

Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абз.3 ч.2 ст.20 Закону №2464-VI).

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 (далі - Положення №10-1).

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (п.1 розділу ІІІ Положення №10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом №2464-VI (п.2 розділу ІІІ Положення №10-1).

За змістом пункт 2 розділу ІV Положення №10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі - Порядок №435).

Пунктом 16 розділу ІV Порядку №435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5).

У даній справі спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД.

Судом встановлено, що 08.04.2010 року позивач взятий на облік як платник єдиного внеску за реєстраційним номером 19180801863 за наступними видами діяльності: 10.11 Виробництво м`яса, 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.29 Постачання інших готових страв, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування (основна).

Водночас, згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, позивач на підставі рішення від 17.04.2010 року №25 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідне свідоцтво за №587 від 17.04.2010 року та є особою, яка провадить індивідуальну адвокатську діяльність.

Законом №2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

При цьому, аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку №1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.

До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку №1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік".

Як встановлено судом, та не спростовано відповідачем, - позивач, починаючи з 2010 року, не звертався із заявою за формою №1-ЄСВ до відповідного контролюючого органу (ані до органу Пенсійного фонду, ані з моменту внесення змін до законодавства щодо сплати єдиного внеску - до податкового органу).

Натомість, контролюючий орган (в даному випадку, як встановлено судом, у 2010 році - відповідний орган Пенсійного фонду, а не відповідач) при внесенні відомостей про позивача до реєстру страхувальників самостійно встановив позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності.

Однак, системний аналіз норм Закону №2464-VI та Положення №10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом №2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року, переглянувши в апеляційному порядку рішення Верховного Суду від 02.09.2019 року у справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19), провадження №11-1111заі19.

В зазначеному рішенні Суд підкреслив наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: приписи пункту 16 розділу ІV Порядку №435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

При цьому положення пункту 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку №435 відсилають до додатка 5 "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника "фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності" формою звіту не передбачено.

За наявного існуючого правового регулювання Верховний Суд зазначив, що взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачено.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).

За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Серков проти України", заява №39766/05, параграф 43).

Одночасно Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

В силу частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Поряд цим, при вирішенні питання про можливість застосування в повній мірі всіх висновків, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12. 2019 року по справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19), - суд звертає увагу на наступне.

Як встановлено судом в межах розгляду даної справи, наголошувалось відповідачем та не спростовано позивачем, - раніше позивачу, ОСОБА_1 , уже виставлялись відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-30760-17, які були оскаржені позивачем у судовому порядку, а саме:

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 року №Ф-30760-17, якою було зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 15000,48 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2019 року №Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 17358,66 грн.

Однак, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року у справі №500/2900/18, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 11.12.2018 року - ОСОБА_1 було відмовлено. Вказане рішення, після залишення його без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 року, - набрало законної сили, відповідно, 07.10.2019 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року у справі №500/1634/19 - відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 06.06.2019 року. Згідно інформаційної системи "Діловодство спеціалізованого суду" дане рішення набрало законної сили - 21.11.2019 року.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Дані рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року у справі №500/2900/18 та від 21.10.2019 року у справі №500/1634/19 - ухвалені Іменем України та набрали законної сили у визначеному законом порядку.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Частини 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відтак, враховуючи норми Конституції України та статей 14, 370 КАС України однозначно слід враховувати що обставини, встановлені даними рішеннями, у межах правовідносин, які були предметом відповідного судового розгляду, - не підлягають постійному поставленню під сумнів як сторонами (позивачем та відповідачем), так і будь-яким державним органом чи установою, та, безумовно, - є обов`язковими і для врахування судом під час розгляду даної справи.

В той же час, суд звертає увагу на те, що поставлення під сумнів та спростування будь-якого висновку суду, викладеного в судовому рішенні, як стороною, учасником процесу, так і будь-якою іншою особою, - може відбуватись до набрання таким рішенням законної сили і лише в порядку, визначеному законом, - шляхом оскарження відповідного рішення - до суду апеляційної чи касаційної інстанції, і саме за наслідком апеляційного чи касаційного перегляду такий висновок суду може бути спростований.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII), встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Тобто, одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п.62, справа «Брумареску проти Румунії»), тобто поваги до остаточного рішення суду.

Таким чином, з метою уникнення нівелювання юридичної визначеності у правовідносинах між ОСОБА_1 та відповідачем, за якими є такі, що набрали законної сили рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року у справі №500/2900/18 та від 21.10.2019 року у справі №500/1634/19, з метою дотримання поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, - суд приходить до переконання про неможливість поставлення під сумнів будь-яких висновків, яких дійшли суди при постановленні вказаних рішень.

Поряд з цим, щодо можливості, необхідності та доцільності доведення сторонами у даній справі відповідних обставин, за яких відбулось прийняття оскаржуваної вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року, а також доведення правової позиції кожної зі сторін у даній справі належними та допустимими доказами, - суд враховує наступне.

Так, за змістом статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Так, відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктами 21 та 22 частини першої статті 4 КАС України визначено наступне:

«…21) типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;

22) зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення;…».

Частиною 10 статті 290 КАС України, - у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Частиною 3 статті 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд звертає увагу на те, що 02.09.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення у зразковій справі №520/3939/19, яке 04.12.2019 року переглянуте та залишене без змін Великою Палатою Верховного Суду.

Верховний Суд визначив типові ознаки, які властиві даній зразковій справі, це зокрема:

1) перебування позивача, який є фізичною особою - підприємцем та особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску;

2) установлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску - фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт;

3) визначення статусу фізичної особи - підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності - як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

Поряд з цим, у даному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз обставин ряду справ і правове регулювання свідчать про наявність у цих справ типових ознак, які мають місце в зразковій справі.

Як видно з опису у рішенні Верховного Суду, обставини справи № 520/3679/19 (щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 04.03.2019 року №Ф-10481-17)) та справи № 520/3017/19 (щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 року № Ф-993-25)), які за ознаками типовості відповідають справі, яка розглядається як зразкова, - є ідентичними обставинам даної адміністративної справи, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2019 року за №Ф-30760-17.

Висновки, викладені у зразковій справі справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19), провадження №11-1111заі19, - є загальними для аналогічних обставин, з огляду на те, що, як і у даному випадку, так і у зразковій справі, позивач, ОСОБА_1 згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 08.04.2010 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, а також відповідно до відомостей з Реєстру страхувальників, позивач 08.04.2010 року взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, код КВЕД по якому призначений клас ризику: 74.11.1 - адвокатська діяльність.

Відтак, наявність такої відмінності у фактичних обставинах, на яку посилається відповідач, як відсутність можливість подвійного нарахування єдиного внеску за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності - як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності (не за один і той вид господарської діяльності), в силу положень частини 10 статті 290 КАС України - не виключає можливості застосування обставин зразкової справи №520/3939/19, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм зразкової справи.

У зв`язку з наведеним, суд при розгляді даної справи звертає увагу на те, що за наслідками розгляду зразкової справи №520/3939/19 Верховний Суд дійшов до таких висновків:

1. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

2. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

3. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

4. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

5. Аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи.

Висновки, викладені в рішенні у зразковій справі №520/3939/19, - суд зобов`язаний врахувати і відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Як вже було зазначено вище, судом встановлено, та не спростовано відповідачем, - що позивач, починаючи з 2010 року, не звертався із заявою за формою №1-ЄСВ до відповідного контролюючого органу (ані до органу Пенсійного фонду, ані з моменту внесення змін до законодавства щодо сплати єдиного внеску - до податкового органу), що підтверджується також листом Тернопільського управління Головного управління ДПС у Тернопільській області №19-00-54-08-01/15 від 15.01.2020 року.

Натомість, встановлення позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, - було здійснено без такої заяви контролюючим органом (в даному випадку, у 2010 році - відповідним органо Пенсійного фонду, а не відповідачем) при внесенні відомостей про позивача до реєстру страхувальників, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про безпідставне встановлення позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Водночас, суд зазначає, що подача позивачем 24.12.2013 року заяви за формою 5-ОПП, на підставі якої сформовано довідку за формою 4-ОПП, свідчить лише про взяття позивача на облік, як платника податків, але не є підставою для безумовного ствердження про подвійне взяття його на облік, як особи яка повинна сплачувати єдиний соціальний внесок.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач, як контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року, оскільки така прийнята всупереч положенням чинного законодавства, а відтак, поза межами правового поля.

Разом з тим, щодо заявлених позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача привести у відповідність облікові картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аскоп-Україна до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, оскільки під час розгляду справи встановлено протиправність винесеної щодо позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків.

Поряд з цим, вирішуючи вказане питання, суд, знову ж-таки враховує, що у правовідносинах між ОСОБА_1 та відповідачем є такі, що набрали законної сили рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року у справі №500/2900/18 та від 21.10.2019 року у справі №500/1634/19.

Відтак, з метою дотримання поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, неможливості поставлення під сумнів будь-яких висновків, яких дійшли суди при постановленні вказаних рішень, з метою уникнення нівелювання юридичної визначеності у вказаних правовідносинах, - суд приходить до висновку про можливість зобов`язання відповідача внести зміни змін до інтегрованої картки платника податків, - лише шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сум нарахувань по заборгованості - недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, - лише починаючи з того часу (періоду), який не був охоплений раніше оскаржуваними ОСОБА_1 вимогами про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 11.12.2018 року та від 06.06.2019 року, які були предметом оскарження у справах №500/2900/18 та №500/1634/19, - тобто, починаючи з 01.08.2019 року.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений ОСОБА_1 судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04.10.2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків - шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми нарахувань по заборгованості - недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, - починаючи з 01.08.2019 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області документально підтверджений судовий збір, сплачений згідно квитанції №ПН1979756 від 29.10.2019 року, пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 512,27 гривень (п`ятсот дванадцять гривень 27 копійок).

Реквізити учасників справи:

Позивач/стягувач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) ;

Відповідач/боржник: Головне управління ДПС у Тернопільській області (адреса: вул.Білецька, 1, м.Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.