ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/329/20

25 лютого 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.;

представника позивача - Квятковського Д.В.;

представника відповідача - Перейми М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Квятковського Дмитра Васильовича, до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації від 13 листопада 2019 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян від 15.11.2019 року в частині відмови у визначені статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі відповідного посвідчення категорії 1 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Регіональну комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян встановити статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 ОСОБА_1 та видати відповідне посвідчення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 зобов`язано Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації вирішити питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, з врахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. Листом Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації №05-02/3645 від 15.11.2019 року позивача повідомлено, що в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суд від 23.10.2019 року, 13.11.2019 року справу було передано на розгляд Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації. За результатами розгляду питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, Комісією прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, категорії 1. Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 03.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд даної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 25.02.2020 року.

19.02.2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. Як вбачається зі змісту вказаного відзиву, відповідач зазначає, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (від 28.12.2014 року №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 року, було виключено статтю 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Таким чином, відповідач стверджує, що з 01.01.2015 року позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. З огляду на зазначене, відповідач наголошував, що правові підстави для віднесення позивача до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, з числа потерпілих в Чорнобильської катастрофи 4 категорії та видачі відповідного посвідчення - відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

25.02.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що Регіональною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації при розгляді питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, не взято до уваги висновки викладені у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року, яким встановлена законодавчо підтверджена можливість присвоєння ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

25.02.2020 року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог - в частині визначення дати прийняття оскаржуваного рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації: від 13.11.2019 року.

У судовому засіданні 25.02.2020 року, судом, без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановлено ухвалу, якою заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята до розгляду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, - суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 01.03.1993 року Тернопільською обласною державною адміністрацією.

Даним посвідченням також встановлюється факт, постійного проживання та праці на території зони посиленого радіоекологічного контролю, станом на 1 січня 1993 року.

Також, згідно з експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії №17774 від 15.07.2015 року та зареєстрованої в ЛРМЕК 13.07.2015 року документації на предмет встановлення причинного зв`язку захворювання, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено основний діагноз ОСОБА_1 : Са ректосигмоїдного кута товстого кишечника pT3NOMO cт II кл. гр ІІ.

Згідно експертного висновку, захворювання позивача - пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії АВ №0506443 від 15.09.2015 року - позивач є інвалідом 2 групи.

Причина інвалідності - захворювання, пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи.

За наслідками звернення позивача до Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, - 22.05.2018 року підготовлено лист-відповідь №19/2909-УГЛ-060, згідно якої позивача повідомлено про те, що на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (від 28.12.2014 №76-VIII) виключено із Закону України "Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" статті 2 та 23, яким визначались категорії зон радіоактивного забруднення, та компенсації та пільги громадянам, віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії. Також у вказаному листі зазначено, що у зв`язку з внесенням до законодавства цих змін, з 01.01.2015 року відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії в розумінні вказаного законодавства не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

У зв`язку з чим, 18.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, в якому просив суд визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації у видачі йому посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та зобов`язати Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації встановити йому статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати відповідне посвідчення.

За наслідками розгляду даного позову Тернопільським окружним адміністративним судом 23.10.2019 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації вирішити питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, з врахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Однак, листом Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації №05-02/3645 від 15.11.2019 року позивача повідомлено, що в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суд від 23.10.2019 року, 13.11.2019 року справу було передано на розгляд до Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації.

За результатами розгляду питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, Комісією прийнято рішення про відмову у видачі посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, категорії 1.

Дана відмова мотивована тим, що згідно з пунктом 4 статті 11 Закону, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Однак, пунктом 2 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76- VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України "Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з яким із зон радіоактивного забруднення виключено зону посиленого радіоекологічного контролю та із Закону виключено статтю 2, в якій визначалися категорії зон радіоактивно забруднених територій. Крім того, Законом України "Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII з Закону виключено статтю 23, якою передбачалося надання відповідних пільг та компенсацій для осіб, віднесених до категорії 4. З огляду на викладене, комісією зроблено висновок, що зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою позивачу був встановлений Тернопільським обласним центром медико-соціальної експертизи 15.09.2015 року, а як зазначено вище, з 01.01.2015 року відсутня зона посиленого радіоекологічного контролю, тому правових підстав для видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, - немає.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Суд звертає увагу на те, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року зобов`язано Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації вирішити питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, з врахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Дане рішення - ухвалене Іменем України та набрало законної сили у визначеному законом порядку.

Частини 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Аналогічні норми містить і стаття 129-1 Конституції України, відповідно до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відтак, враховуючи норми статті 129-1 Конституції України та статей 14, 370 КАС України однозначно слід враховувати що обставини, встановлені рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 - не підлягають постійному поставленню під сумнів як усіма учасниками справи ( ОСОБА_1 , Департаментом соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації вирішити питання про встановлення, а також третьою особою - Тернопільською обласною державною адміністрацією), так і будь-яким державним органом чи установою, та, безумовно, - є обов`язковими і для врахування судом під час розгляду даної справи під час надання оцінки діям відповідача та оскаржуваному рішенню Комісії, викладеному у відповідному протоколі.

Як вже було зазначено вище, в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19, - розгляд справи ОСОБА_1 - було передано до Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації, якою знов ж таки було відмовлено позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

Водночас, суд зазначає, що Регіональна комісія з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації, так само як і Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, на якого рішенням суду було покладено обов`язок вчинити певні дії із урахуванням позиції суду, - є структурними підрозділами Тернопільської обласної державної адміністрації.

І, як підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем, - фактично, Регіональній комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації, - були передані функції Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації (відповідача у справі №500/1702/19) щодо розгляду за рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року питання про встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення категорії 1.

А тому, Регіональна комісія зобов`язана була врахувати обставини, встановлені судовим рішенням, яке вона (Комісія) виконувала, та не мала права відмовляти позивачу з тих самих підстав, яким вже було надано оцінку судом, та щодо яких судом зроблено висновок про їх необґрунтованість.

Однак, Регіональною комісією в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року - не враховано висновки, викладені у цьому рішенні

Так, підстави відмови Регіональної комісії у встановленні ОСОБА_1 статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення,- були абсолютно аналогічними підставам, за якими Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації відмовив ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

Під час розгляду питання про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та отримання відповідного посвідчення, в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19. - Регіональною комісією зроблено висновок про відсутність у позивача права на встановлення такого статусу через те, законодавцем з 01.01.2015 року з правового поля виключено зони посиленого радіоекологічного контролю, і, відповідно, з 01.01.2015 року позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а інвалідність, причинний зв`язок якої визнаний із наслідками Чорнобильською катастрофою, позивачу встановлено з 15.09.2015 року.

При цьому, незважаючи на підтвердження права ОСОБА_1 на безумовне встановлення статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, за умови наявності причинного зв`язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 року, з отриманням відповідного посвідчення, - саме вищезазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили, та встановлення цим судовим рішення факту відсутності будь-яких інших перешкод для встановлення позивачу такого статусу та видачі відповідного посвідчення, - вказані обставини залишено поза увагою Комісією при виконанні даного рішення.

Тобто, Регіональною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян - в ході виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 та при прийнятті оскаржуваного рішення від 13 листопада 2019 року, викладеного в протоколі засідання Комісії №18 від 13 листопада 2019 року, - в частині відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення категорії 1, - зроблено абсолютно такий самий висновок, який раніше був зроблений відповідачем у справі №500/1702/19 та спростований у цій же справі рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року.

Таке неврахування Регіональною комісією обов`язкової позиції суду під час розгляду питання, обов`язок щодо вирішення якого на відповідача було покладено саме цим судовим рішенням, - свідчить не лише про неправомірність поставлення Комісією рішення суду - під сумнів взагалі, а й, відповідно, про протиправне ігнорування обставин, встановлених судом за наслідками розгляду відповідної справи та вже наданої судом оцінки неправильності аналогічного висновку Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації з цього ж самого питання.

Європейський Суд з прав людини у пункті 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції" від 15 березня 2001 року зауважив, що якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась в пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка ; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), №67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), №74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України"(Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що належне виконання рішення в повному обсязі має місце у тому випадку, коли вчинено всі визначені судом дії у встановлений ним спосіб, і внаслідок зазначених дій відбулося поновлення порушених прав позивача.

Однак, у даному випадку при виконанні Регіональною комісією рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 порушені права позивача відновлені - не були, натомість безпідставно та з повторним порушенням прав ОСОБА_1 відповідачем було прийнято оскаржуване рішення від 13.11.2019 року, викладене в протоколі засідання Комісії №18.

Такого висновку щодо протиправності та необґрунтованості вказаного рішення Регіональної комісії рішення від 13.11.2019 року, - суд, окрім усього вищенаведеного, дійшов також з урахуванням наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із змінами і доповненнями (далі - Закон №796-XII).

Так, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 11 Закону №796, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону №796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до яких належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу. Зазначені особи належать до 1 категорії.

Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Щодо першої та третьої умови спору між сторонами немає.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону №76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у ст. 2 Закону №796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов`язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014. (далі - Закон №76-VIII).

Згідно підпункту 1 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII статтю 2 Закону №796-XII було виключено.

Також згідно пункту 2 розділу І Закону №76-VIII із Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 року виключено абзац 5 частини 2 статті 2, який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Законом №76-VIII не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії є недійсними.

Таким чином, виключення з 01.01.2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31.12.2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 14 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Позивач набув статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - 01.03.1993 року, тобто до 01.01.2015 року. Цей статус є безстроковим.

Виключення з 01.01.2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.

Посвідчення позивача категорії 4 є чинним та зберігається за ним довічно, тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 він мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи зазначене, та наявність у позивача ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС, він має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №697/121/17.

Крім цього, суд зазначає, що згідно ст.65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України; видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій; порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

11 липня 2018 року затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян №551 (далі - Порядок №551).

Відповідно до п.2 Порядку №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

На підставі абз.3 п.3 Порядку №551 особам з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 1) серії Б синього кольору.

Згідно з п.11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.

Посвідчення видаються особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Отже, як вбачається із вищенаведеного, для встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та отримання посвідчення законодавством визначено такі умови: особа повинна мати статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; повинен бути встановлений причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою медико-соціальною експертною комісією. Інших вимог законодавець не визначає.

Як встановлено судом, позивачу встановлена ІІ група інвалідності, захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС.

Відтак, рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації в частині відмови ОСОБА_1 у визначені статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, оформлене протоколом № 18 від 13.11.2019 року, є протиправним та підлягає скасуванню в частині, що стосується позивача.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати відповідне посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, суд зазначає наступне.

Частина 3 ст.245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Тобто, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та/або встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, - зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту чи вчинити відповідні дії після реалізації цим суб`єктом свободу розсуду внаслідок оцінки обставин, що мали бути зроблені ним для прийняття рішення, - не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні функції Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, на етапі, коли особа, яка звернулась, має докази на підтвердження такого статусу (постійне проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше чотирьох років, інвалідність та встановлення причинного зв`язку її інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи) досить жорстко обмежені в законодавчому порядку.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII), встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Тобто, одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п.62, справа «Брумареску проти Румунії»), тобто поваги до остаточного рішення суду.

Таким чином, невизнання відповідачем під час виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 чи заперечення обов`язкових для врахування висновків суду, після набрання цим рішенням законної сили, в невизначений законом, позапроцесуальний спосіб - є не лише нівелюванням юридичної визначеності у відповідних правовідносинах, але й є підставою для визнання судом наявності свідчень неповаги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, та про незабезпечення державою, в особі відповідача, виконання судового рішення у визначеному законом порядку, як це передбачено положеннями частини 2 статті 129-1 Конституції України.

Відтак, перевіривши матеріали справи та оцінивши надані суду докази, за яких відповідач вирішив повторно відмовити позивачу в наданні позивачу статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, - суд приходить до висновку, що відповідачем, що під час розгляду вказаного питання не було враховано ані обставин, за яких відбулось прийняття судового рішення, яке передане на виконання Регіональній Комісії, ані висновків суду у вказаній справі, ані правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, в тому числі, як самим обставинам, так і підставам зобов`язання відповідача розглянути відповідне питання і прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, - які відповідач, безумовно, зобов`язаний був врахувати під вирішення на виконання судового рішення питання про встановлення позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

Вказання відповідачем вищенаведених підстав для відмови в наданні позивачу статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, - жодним чином не спростовують обставин, які встановлені рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19, та які, з урахуванням і матеріалів даної справи, свідчать про наявність всіх передумов для прийняття відповідачем позитивного рішення про встановлення позивачу статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 з видачою відповідного посвідчення.

Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Пункт 10 частини 2 статті 245 КАС України наділяє суд правом у разі задоволення позову прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як вже було зазначено вище, у даному випадку, реалізуючи свої владні (дискреційні) повноваження, відповідач, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним управлінським рішенням є відмова позивачу у встановленні статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 з видачою відповідного посвідчення.

Відтак, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження, шляхом прийняття рішення від 13 листопада 2019 року, яке викладене в протоколі засідання Комісії №18 від 13 листопада 2019 року, - в частині відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення категорії 1.

Поряд з цим, оскільки дискреція відповідача при виконанні резолютивної частини рішення - полягала не в повторній перевірці комплектності поданих позивачем документів та наданні їм повторної оцінки всупереч оцінці, наданій вищезазначеним судовим рішенням, - а безпосередньо, - у врахуванні правової позиції суду щодо наявності у позивача законного право на встановлення такого статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, з отриманням відповідного посвідчення, та прийняття за наслідками вирішення вказаного питання рішення як відповідним повноважним суб`єктом.

У зв`язку з встановленням факту порушення прав та інтересів позивача відповідачем саме при реалізації дискреційних повноважень шляхом прийняття рішення з наведенням підстав, які суперечать рішенню суду, яке виконувалось відповідачем, та не належать до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, - суд вважає за необхідне прийняти рішення у спосіб, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

З урахуванням тієї обставини, що право позивача на отримання статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та отримання посвідчення категорії 1 - підтверджується як рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі №500/1702/19 так і матеріалами даної справи, в той час як оскаржуване рішення Регіональної комісії, прийняте в ході виконання вказаного судового рішення шляхом реалізації наданих їй дискреційних повноважень щодо прийняття такого рішення, і, в даному випадку - таке рішення як форма реалізації дискреційних повноважень - є протиправним, - суд вважає за необхідне зобов`язати Регіональну комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації вчинити відповідні дії, - аа саме: встановити ОСОБА_1 статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати йому посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суд також вирішує питання щодо судових витрат.

З урахуванням частини третьої статті 139 при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та не сплачував його при зверненні до суду, судовий збір на користь позивача стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації від 13 листопада 2019 року, викладене в протоколі засідання Комісії №18 від 13 листопада 2019 року, - в частині відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення категорії 1.

3. Зобов`язати Регіональну комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян Тернопільської обласної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати відповідне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 );

Відповідач: Тернопільська обласна державна адміністрація (адреса: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 03195547).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 березня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.