ПОСТАНОВА

Іменем України

07 квітня 2020 року

Київ

справа № 805/454/18-а

адміністративне провадження № К/9901/2731/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу № 805/454/18-а

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: прокурор Донецької області Бондаренко Євген Вікторович, заступник прокурора Донецької області Ромасько Віталій Олександрович, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Голуб В.А.,

на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Голуб В.А.,

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, ухвалену колегією у складу головуючого судді Блохіна А.А., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Донецької області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач 2), треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача прокурор Донецької області Бондаренко Євген Вікторович (далі - третя особа 1), заступник прокурора Донецької області Ромасько Віталій Олександрович (далі - третя особа 2) в якому з урахування уточнень просила:

1.1. визнати наказ прокурора Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к про її звільнення з роботи на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» незаконним та скасувати його;

1.2. поновити її на посаді начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Донецької області;

1.3. стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2017 року по день ухвалення рішення суду, допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць;

1.4. відшкодувати моральну шкоду в розмірі 75 000 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог чинного законодавства. Наказом Генерального прокурора України від 06 липня 2017 року ліквідовано відділ організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та утворено інший відділ - організації представництва в суді та при виконанні судових рішень. У зв`язку із зазначеним посаду начальника та прокурора цього відділу, яку обіймала позивач, було скорочено. Відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про переведення її на посаду начальника новоутвореного відділу. Надалі на підставі рішення КДКП прокурорів від 11 жовтня 2017 року її було звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

3.1. Визнано незаконним та скасовано наказ прокурора Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та посади прокурора.

3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області на посаді прокурора.

3.3. Стягнуто з прокуратури Донецької області середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2017 року по день ухвалення рішення суду у розмірі 111 559, 80 грн.

3.4. В решті заявлених позовних вимог - відмовлено.

4. Додатковим рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та посаді прокурора з 10 листопада 2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць з 10 листопада 2017 року.

5. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій вказав на те, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 жовтня 2017 року, яке є підставою для винесення позивачем оскаржуваного наказу, скасовано у судовому порядку (рішення Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі №800/584/17). Відтак наказ відповідача про звільнення з роботи від 09 листопада 2017 року № 1879-к є протиправним та підлягає скасуванню, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої її звільнено із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за два календарні місяці в сумі 111 559,80 грн.

5.1. Водночас судом першої інстанції зроблені висновки про відсутність переконливих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням їй моральної шкоди, що виразилася у наявності психологічного дискомфорту, фізичних страждань, перебування у роздратованому стані, що негативно позначилося на її здоров`ї. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

6. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року змінено.

6.1. У абзаці четвертому рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 у справі № 805/454/18-а слова та цифри (111 559,80 сто одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 80 коп.) замінено словами та цифрами 272982,32 (двісті сімдесят дві тисячі дев`ятсот вісімдесят дві гривні 32 коп.). В іншій частині рішення від 10 липня 2018 та додаткове рішення від 10 липня 2018 у справі №805/454/18-а залишено без змін.

6.2. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного наказу відповідача про звільнення, про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої її звільнено, та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення на її користь моральної шкоди з підстав, зазначених судом першої інстанції.

6.3. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на наявну в матеріалах справи довідку від 17 грудня 2018 року № 18-743 вих сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 272 982, 32 грн. Отже позивачу слід донарахувати 161 423,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

7. У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила:

7.1. скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні її позову про поновлення її трудових прав, ухвалити нове рішення по всіх заявлених позовних вимогах, задовольнити позов та поновити її на посаді начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області.

7.2. змінити ці рішення та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням щомісячних премій, одноразової винагороди за підсумками роботи за рік.

7.3. скасувати ці рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та відшкодувати на її користь 75 000 грн моральної шкоди.

7.4. скасувати як неправосудне додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та ухвалити нове з приводу звернення основного рішення до негайного виконання з додержанням вимог процесуального закону.

7.5. залишити без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року в частині визнання незаконним наказу прокурора Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к про її звільнення з роботи на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та поновлення її трудових прав шляхом поновлення її на роботі на посаді прокурора та в частині повернення судових витрат.

8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування фактично встановлених обставин справи і їх належної оцінки. З додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року скаржник згодна по суті, однак вважає, що його ухвалено в порушення процесуальних норм, що має суттєве значення. Дане рішення не було оголошено у судовому засіданні, сторони для його ухвалення не викликалися, а отже це рішення є сфальсифікованим.

8.1. На думку скаржника оскаржувані судові рішення є законними лише в частині задоволення її позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к. Однак під час судового розгляду судами не було встановлено з якою саме правовою підставою пов`язано її звільнення, адже пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачає декілька підстав для звільнення. На думку скаржника у даному випадку мала місце реорганізація органу, в якому вона працювала. Тому відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України дія трудового договору мала бути продовжена на тій посаді, яку вона обіймала.

8.2. Поновляючи її на попередній посаді, суди дійшли висновку про те, що відповідачем було створену нову посаду начальника відділу представництва та виконання, яка за функціональними обов`язками відрізняється від посади, яку обіймала позивач до звільнення. Однак суд не витребував навіть штатні розписи, щоб переконатися в цьому. Такі висновки судів ґрунтуються лише на розпорядженні відповідача про розподіл функціональних обов`язків, оскільки посадові обов`язки за новоствореною посадою не розроблялися. Судами помилково, без належного вивчення доказів у справі, зроблено висновок про значне розширення функціональних обов`язків новоутвореної посади начальника відділу. Скаржник зазначає, що у дійсності до відділу, який вона очолювала було приєднано інший відділ виконання з 5 осіб. Очевидно, що у відділі, який очолювала скаржник здійснено тільки заміну назви. За таких обстави, вона мала продовжувати свою роботу на посаді начальника цього відділу, а підстави для її звільнення відсутні.

8.3. Скаржник зауважила, що виходячи з практики Верховного Суду, викладеній Великою Палатою у справі № 800/537/17 звернуто увагу на те, що ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створення чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. Під час судового розгляду встановлено, що Генеральним прокурором України ліквідовано Департамент нагляду у кримінальному провадженні та утворено Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності, при цьому скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників не відбулося. Скаржник зазначили, що її попередня посада фактично збережена, лише в незначній мірі модифіковано функціональні обов`язки.

8.4. Скаржник вказала на те, що під час судового розгляду судами не перевірено виконання відповідачем обов`язку, визначеного статтею 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу всіх наявних вакантних посад. Більше того, на новоутворену посаду начальника відділу було прийнято спочатку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не перебували у резерві на заняття посад, а займали інші штатні посади. Тоді як скаржник перебувала у такому резерві.

8.5. Судом першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, безпідставно, без будь-яких обгрунтування відмовлено у задоволенні її позовних вимог про порушення роботодавцем вимог частини 2 статті 40, статті 49-2 та пунктів 2, 3 часини 2 статті 42 КЗпП України під час її звільнення. Єдиним належним доказом для перевірки таких обставин є витребування у роботодавця штатного розкладу та чисельного складу працюючих, а також Книги реєстрації наказів прокуратури Донецької області, або Реєстраційного журналу наказів прокуратури Донецької області з особового складу за 2017 рік. Однак у задоволенні її клопотання було безпідставно відмовлено. На думку скаржник без дослідження цих доказів неможливо зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість її позовних вимог.

8.5. Скаржник наголосила на тому, що під час судового розгляду суд повинен впершу чергу виходити з фактичних обставин справи, а не лише з даних, встановлених у судовому рішення у інші справі. Зі змісту пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 слідує, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в томі підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.

8.6. Частково задовольняючи позовні вимоги, та стягуючи на її користь середній заробіток суд першої інстанції не завернув увагу на те, що відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 під час визначення його розміру врахуванню підлягають всі виплати, здійснені працівнику: основна заробітна плата; доплати і надбавки, виробничі премії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Судом апеляційної інстанції хоч і було витребувано нову довідку про розмір заробітної плати скаржника, однак не в повній мірі досліджено ці питання, врахувавши під час визначення розміру середньомісячного заробітку лише коефіцієнт підвищення посадового окладу. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено без врахування щомісячних премій та одноразової винагород за підсумками роботи за рік, що суперечить вимогами зазначеного порядку. Здійснення таких виплат на користь скаржника підтверджується копіями розрахунковими листами, копії яких додані до касаційної скарги.

8.7. За розрахунками позивача сума середньоденного заробітку становить 1403 грн. Кількість днів вимушеного прогулу становить 165, отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 231 561 грн. Для визначення остаточної суми, яка підлягає стягненню, суму 231 561 грн слід відкоригувати на коефіцієнт підвищення заробітної плати, попередньо додавши до неї відповідну частину одноразової винагороди за підсумками роботи за рік, з урахуванням компенсації за час затримки повного розрахунку, у зв`язку з тривалим розглядом справи та надання суду недостовірних відомостей щодо розміру її заробітної плати.

8.8. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суди не врахували, що у даному випадку стягнення моральної шкоди законодавством пов`язано із встановленням факту порушення трудових прав. Оскільки факт порушення її трудових прав встановлено в судовому порядку, позовні вимоги про стягнення на її користь моральної шкоди також підлягають задоволенню. Таким незаконним звільненням скаржнику завдано душевних страждань, вона була позбавлена засобів для існування та утримання свого сина, якого виховує одна. Позивач змушена була змінити своє життя та відмовитися від звичних речей. На думку скаржника судами не викладено переконливих мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на її користь моральної шкоди.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білоуса О.В. суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

10. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 645/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В., (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14) що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 06 квітня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

10. Від відповідача та третіх осіб відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) не є перешкодою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Установлені судами фактичні обставини справи

11. ОСОБА_1 у період з 03 липня 1995 року по 09 листопада 2017 року працювала в прокуратурі Донецької області (т.2 а.с.43-53).

12. Відповідно до наказу прокурора Донецької області від 14 квітня 2016 року №1061-к ОСОБА_1 призначена на посаду начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області, яку обіймала до 09 листопада 2017 року (т.1 а.с.89).

13. Наказом Генерального прокурора України від 06 липня 2017 року № 73ш ліквідовано у структурі та штатному розписі управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області відділ організації представництва та відділ представництва при виконанні судових рішень. Їх загальну штатну чисельність 21 одиницю зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати; скорочено у штатному розписі прокуратури Донецької області 4 одиниці, які зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, а саме: прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді - 1 одиниця та прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1 - 3 одиниці. Утворено у структурі та штатному розписі управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області відділ організації представництва в суді та при виконанні судових рішень. Установлено у штатному розписі новоутвореного відділу за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 20 одиниць з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі: начальник відділу - 1 одиниця; заступник начальника - 2 одиниці; прокурор відділу - 17 одиниць (т.1 а.с.90-91).

14. ОСОБА_1 10 липня 2017 року звернулася до прокурора Донецької області із заявою про призначення її начальником новоутвореного відділу управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області згідно з новим штатним розписом, у зв`язку з оптимізацією та зміною на цій підставі штатного розпису управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області із злиттям в один двох відділів - відділу організації представництва та відділу представництва при виконанні судових рішень. У заяві ОСОБА_1 зазначила, що має довготривалий і бездоганний стаж служби в апараті прокуратури Донецької області понад 22 роки, безперервно працювала за спеціалізацією на профільному напрямі представництва прокуратурою інтересів громадянина та держави в суді. З 26 грудня 2005 року безперервно обіймала адміністративні посади в управлінні представництва прокуратури області, неодноразово заохочувалась (т.1 а.с.126).

15. Листом Прокуратури Донецької області від 28 липня 2017 року № 11/988 позивачу повідомлено про те, що не вбачається за можливе надати рекомендації на призначення позивача на посаду начальника новоутвореного відділу у складі цього управління (т.1 а.с.136).

16. ОСОБА_1 01 серпня 2017 року попереджена про звільнення з займаної посади, а також про наслідки, пов`язані із ліквідацією структурного підрозділу прокуратури Донецької області. Зазначене попередження обґрунтовано посиланням на статтю 49-2 Кодексу законів про працю України, частину 3 статті 16, пункт 9 частини 1 статті 51 та статтю 60 Закону України "Про прокуратуру". У попередженні також повідомлено ОСОБА_1 , що питання про подальше її працевлаштування вирішуватиметься відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру". До попередження додано довідку про наявність вакантних посад прокурорів та слідчих органів прокуратури Донецької області станом на 01 серпня 2017 року, з якою позивач ознайомилась 01 серпня 2017 року, про що свідчить її підпис на кожному аркуші довідки (т.1 а.с.92-96).

17. Згідно з листом начальника відділу документального забезпечення від 15 серпня 2017 року № 13/1-5070вн-17 на ім`я виконуючого обов`язки начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області повідомлено про ненадходження у період з 01 серпня 2017 року по 15 серпня 2017 року на реєстрацію заяви ОСОБА_1 з питань працевлаштування (т.1 а.с.97-98).

18. Виконувачем обов`язки прокурора Донецької області Ромасько В. направлено лист від 16 серпня 2017 року № 11/1075-891вих-17 на ім`я голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому викладено прохання розглянути питання внесення подання щодо звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора. Дане клопотання обґрунтовано тим, що у результаті ліквідації відділу організації представництва у структурі та штатному розписі управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області утворено у цьому управлінні інший структурний підрозділ - відділ організації представництва в суді та при виконанні судових рішень. У результаті такої реорганізації посаду начальника відділу, яку обіймала ОСОБА_1 , скорочено. На виконання вимог Закону України "Про прокуратуру" та статті 49-2 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 01 серпня 2017 року попереджена про звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. ОСОБА_1 надано перелік вакантних і тимчасово вакантних посад, у тому числі адміністративних, як в апараті прокуратури області, так і в місцевих прокуратурах для подальшого працевлаштування, однак від переведення на запропоновані посади вона відмовилася і протягом п`ятнадцяти днів з моменту її повідомлення про звільнення не подала заяви про працевлаштування на посаду в органах прокуратури Донецької області (т.1 а.с. 99-100).

19. Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісія прокурорів від 11 жовтня 2017 року № 199зпз-17 внесено прокурору Донецької області подання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 та статті 60 Закону України "Про прокуратуру". Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів своє рішення мотивувала тим, що прокуратурою Донецької області дотримано вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України про попередження працівника про наступне вивільнення та обов`язок запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, установі й організації. Таке попередження було надано позивачу 01 серпня 2017 року та запропоновано перелік вакантних посад і тимчасово вакантних посад, наявних в прокуратурі Донецької області, від яких вона відмовилася. Станом на 11 жовтня 2017 року сплинув передбачений частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України двомісячний строк персонального попередження працівника про наступне вивільнення і ОСОБА_1 не подала заяву на призначення її на запропоновані посади у прокуратурі Донецької області або про переведення до органу прокуратури вищого рівня. Прокуратура Донецької області дотрималась вимог статті 60 Закону України "Про прокуратуру" щодо умов звільнення з посади прокурора у зв`язку з реорганізацією органу (т.1 а.с.102-103).

20. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів внесла прокурору Донецької області подання від 19 жовтня 2017 року № 11/2/4-2435вих17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Донецької області" на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (т.1 а.с.104-105).

21. На підставі подання цього подання прокуратура Донецької області винесла наказ від 09 листопада 2017 року № 1879-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (т.1 а.с.118).

22. Рішенням Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі № 800/584/17 позов ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання незаконним та скасування рішення, задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 11 жовтня 2017 року №199зпз-17 про внесення подання прокурору Донецької області про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 та статті 60 Закону України "Про прокуратуру" (т.1 а.с.244-248).

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

25. На момент виникнення спірних правовідносин правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначались Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).

26. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

27. Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, щодо прокурорів Генеральної прокуратури України є Генеральний прокурор України (пункт 1 частини 2 Закону № 1697-VII).

28. Відповідно до статті 60 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

29. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КЗпП України) визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

30. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

31. Згідно із частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається, зокрема, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

33. Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

34. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

35. Частинами 1 та 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

36. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

37. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

39. Згідно з нормою частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

40. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 242 КАС України (в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

41. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

42. Предметом спору у даній справі є наказ Прокуратури Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к про звільнення позивача з посади начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

43. Зазначеною нормою передбачено звільнення прокурора у зв`язку з ліквідацією чи реорганізаціїєю органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

44. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Прокуратури Донецької області від 09 листопада 2017 року №1879-к суди першої та апеляційної інстанції вірно виходили з того, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 11 жовтня 2017 року № 199-зпз-17, яке було підставою для прийняття відповідачем цього наказу, скасовано в судовому порядку.

45. Також судами вірно встановлено, що у даному випадку у зв`язку з ліквідацією відповідного відділу мало місце скорочення посади начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області, яку обіймала позивач. При цьому ліквідації органу прокуратури у даному випадку не відбулося. Такі висновки судів попередніх інстанцій підтверджуються матеріалами справи.

46. Верховний Суд зазначає, що з огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність поновити позивача саме на цій посаді. Такі висновки судів відповідають приписам статті 235 КЗпП України та у даному випадку є належним способом захисту трудових прав позивача.

46. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновків судів попередні інстанцій щодо підстав звільнення позивача з займаної посади, про необхідність продовження дії її трудового договору відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України та про необхідність поновлення її на новоутвореній посаді. Посилання скаржника на практику Великої Палати у справі №800/537/17 та пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 у даному випадку є безпідставним, оскільки у даному випадку відбулося скорочення посади позивача без ліквідації відповідного органу прокуратури.

47. Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що 01 серпня 2017 року позивача було повідомлено про наступне вивільнення відповідно до статті 49-2 КЗпП України та надано довідку про наявність вакантних посад прокурорів та слідчих органів прокуратури Донецької області станом на 01 серпня 2017 року.

48. Бути переведеною на запропоновані посади посад позивач відмовилась та звернулась до керівництва прокуратури Донецької області з прохання перевести її на новоутворену посаду начальника відділу управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області. За результатами судового розгляду судами попередніх інстанцій зроблено висновки, які підтверджуються матеріалами справи та з якими погоджується і Верховний Суд, про те, що новоутворена посада не є рівнозначною, оскільки на неї покладається більше функціональних обов`язків у порівнянні з розподілом обов`язків між працівниками відділу, де працювала позивач до звільнення. Відтак така посада не могла бути запропонована позивачу під час звільнення.

49. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про не дослідження судами першої та апеляційної інстанцій питання дотримання відповідачем приписів частини 49-2 КЗпП України.

50. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

51. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

52. Судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

53. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

54. Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вірно виходили з того, що матеріали справи не містять належних доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою їй моральною шкодою. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередній інстанцій про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та зазначає, встановлення судами протиправності наказу відповідача про звільнення не є достатньою підставою для задоволення таких позовних вимог.

55. Щодо доводів касаційної скарги про незгоду скаржника з додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, яким допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації представництва управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та посаді прокурора з 10 листопада 2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць з 10 листопада 2017 року, Верховний Суд зазначає таке.

56. З матеріалів справи слідує, що дане судове рішення ухвалено судом першої інстанції у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи, що не суперечить статті 252 КАС України. Частиною 3 цієї статті визначено, що питання ухвалення додаткового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи проводиться у разі необхідності, наявність чи відсутність якої визначається суддею доповідачем у кожному конкретному випадку.

57. Більше того, даним судовим рішення лише визначено спосіб виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, що ніяким чином не може порушувати права позивача. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення додаткового судового рішення.

58. Верховний Суд зазначає, що визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди першої та апеляційної інстанції виходили з наявних у справі довідок Прокуратури Донецької області від 25 січня 2018 року (т. 1 а.с. 174) та від 07 грудня 2018 року (т.3 а.с. 47). Висновки судів попередніх інстанцій про розміри середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача відповідають наявним на час судового розгляду у справі матеріалам та здійснені відповідно до алгоритму, визначеному Постановою Кабінету МінІстрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

59. Вказуючи на невірність визначення судами попередніх інстанцій суми такої виплати, скаржник не зазначає, яку саме суму середнього заробітку на її думку слід стягнути з відповідача на її користь, а вказує лише на спосіб її обрахунку. Надані на підтвердження цього копії документів не дають можливості перевірити обґрунтованість її доводів щодо невірності висновків суду апеляційної інстанції про стягнення на її користь 272 982,32 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

60. За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції в частині визначення збільшення суми середнього заробітку, вірно виходив з довідки прокуратури Донецької області від 07 грудня 2018 року №18-243 вих-18. Отже вказані доводи касаційної скарги слід відхилити.

61. З таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів перших та апеляційних інстанцій про протиправність наказу прокуратури Донецької області від 09 листопада 2017 року № 1879-к та про необхідність поновлення позивача на посаді начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та прокурора. Судом апеляційної інстанцій вірно змінено рішення суду першої інстанції та визначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить - 272 982,32 грн.

62. Доводи касаційної скарги зводяться на незгоди відповідача із правовою оцінкою судами обставин справи.

63. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх часткового задоволення.

64. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

65. Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

66. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

67. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

68. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

69. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

70. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

71. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від11 грудня 2018 року залишити без змін.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду