Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 449/601/18

провадження № 61-12029св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року, ухвалене в складі судді Борняка Р. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня

2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Курій Н. М., Шандри М. М.,

Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житлом.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунального житлового фонду, на даний час у квартирі зареєстрований він та його дочка - відповідач ОСОБА_2 , яка з 2007 року в квартирі фактично не проживає, оскільки виїхала за межі України, а із 27 лютого 2014 року прийнята на тимчасовий консульський облік у Генеральному консульстві в Мілані .

Зазначав, що відповідач понад 10 років не проживає за адресою зареєстрованого місця проживання, не отримує жодних послуг і не має фактичного правового зв`язку із вказаною квартирою. У добровільному порядку відповідач не бажає знятись з реєстрації, всі обов`язки, що випливають з утримання квартири виконує лише позивач, до того ж збереження реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні зумовлює додаткові витрати на утримання квартири з боку позивача та ускладнює можливість отримання ним соціальних пільг.

Просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю в ній ОСОБА_2 понад шість місяців без поважних причин.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області

від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України), встановлено, що відповідач ОСОБА_2 тимчасово працює за межами України, її періодична відсутність викликана поважними причинами, тому на неї розповсюджуються гарантії, визначені пунктом 2

статті 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), й вона не може бути визнана такою, що втратила право користування спірним житлом, квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 лютого

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що незважаючи на покладений процесуальним законом обов`язок, позивачем не доведено факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин. Крім того апеляційний суд врахував відсутність у відповідача іншого житла та наявність рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 15 листопада

2016 року, яке набрало законної сили, про визнання за ОСОБА_2 права на приватизацію 1/2 частини спірної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до ВерховногоСуду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, ухвалити судове рішення, яким задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Перемишлянського районного суду Львівської області.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені в судових рішеннях щодо поважності причин тимчасової відсутності відповідача не відповідають обставинам справи, крім того, суди неправильного тлумачили норму закону при встановленні поважності причин не проживання відповідача, а під час судового розгляду порушено засади рівності сторін перед судом.

Вказує, що факт роботи відповідача за кордоном не підтверджено належними доказами, які б зумовлювали необхідність тимчасового виїзду з жилого приміщення на такий тривалий час.

Стверджує, що суди не взяли до уваги надані ним докази за 2017-2018 роки, натомість, обмежилися констатацією перебування відповідача за кордоном з 2007 року та постановку її на тимчасовий консульський облік у 2014 році. При цьому відмовляючи в задоволенні позову не вказали строків роботи відповідача, тобто не визначилися зі строками дії гарантії збереження житлового приміщення за ОСОБА_2 .

Вказує, що вирішуючи спір, та відмовляючи в задоволенні позову на підставі пункту другого частини третьої статті 71 ЖК УРСР, суди попередніх інстанцій неправильно застосували відповідну норму матеріального права, проігнорували часовий взаємозв`язок визначених нею гарантій із умовами, характером та строком виконання роботи або навчання, що підлягали обов`язковому встановленню на підставі належних та достатніх доказів.

Вважав, що у судових рішеннях не надано оцінку зібраним доказам щодо невиконання відповідачем обов`язків, які пов`язані із проживанням у квартирі та свідчили б про збереження інтересу щодо користування вказаним житлом.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 01 лютого 2018 року у справі № 283/1443/16-ц (провадження

№ 61-749св18) вказує, що проживання у іншій місцевості у зв`язку з роботою не є поважною причиною відсутності відповідача у спірному житлі.

Реєстрація відповідача, яка не проживає у спірній квартирі зумовлює додаткові витрати на утримання цієї квартири.

Робота відповідача за кордоном не доведена належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Просить врахувати, що відповідач вимушено не проживає у спірній квартирі, оскільки її колишній чоловік ОСОБА_5 , з яким шлюб розірвано у 2012 році, є психічно хворою особою. Відповідач, маючи на той час неповнолітню дитину, була змушена виїздити на заробітки за кордон, де тимчасово перебуває і до тепер, оскільки має мінливий характер роботи. У відповідача відсутнє інше благоустроєне житло, а позивач не допускає її до спірної квартири.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить до житлового фонду територіальної громади м. Перемишляни та перебуває на балансі міського комунального підприємства «Комунальник».

З акту обстеження спірної квартири від 16 травня 2018 року комісією Перемишлянської міської ради суди встановили, що ОСОБА_2 на момент проведення обстеження відсутня у квартирі, зі слів сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідач орієнтовно з 1998 року по даний час фактично не проживає у квартирі.

Відповідно до листа Перемишлянської Центральної районної лікарні № 416

від 18 квітня 2018 року ОСОБА_2 в період 2016-2017років за медичною допомогою не зверталась.

Згідно листа начальника ЦПЗ № 6 публічного акціонерного товариства «Укрпошта» Львівська дирекція від 10 квітня 2018 року в період листопад-грудень 2017 року реєстрована поштова кореспонденція на ім`я ОСОБА_2 не надходила.

Із копії паспорту ОСОБА_2 для виїзду за кордон суди встановили, що

з 27 лютого 2014 року відповідач прийнята на тимчасовий консульський облік у Генеральному консульстві України в м. Мілан Італії.

Судами встановлено, що відповідач у 2007 року виїхала за межі України та приїздить в Україну періодично.

Із квітня 2016 року нарахування за вивезення сміття по спірній квартирі здійснюється на одну особу, а відповідно до квитанцій від 18 січня

2019 оплата за спожиту електроенергію та газ, проводиться згідно з показників встановлених лічильників.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про надання субсидії №005185 встановлено, що ОСОБА_1 призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на неопалювальний період, з травня 2018 року по вересень 2018 року включно, щомісячно в сумі 213, 62 грн виплату якої припинено з 01 серпня 2018 року за заявою наймача.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 71 ЖК УРСР за тимчасової відсутності наймача або членом його сім`ї жиле приміщення зберігається протягом шести місяців.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня

1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

З огляду на зазначене, для обґрунтованого вирішення спірних правовідносин та правильного застосування статті 71 ЖК УРСР, суди мають установити такі обставини: чи є відповідач наймачем житлового приміщення або членом сім`ї наймача; скільки часу відповідач не проживає у спірному приміщенні; які існують поважні причини його не проживання у жилому приміщенні понад Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Рішення ЄСПЛ

від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України,

№ 30856/03, п. 41, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства, заява № 19009/04, п. 50).

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі з поважних причин, пов`язаними із працевлаштуванням закордоном та не втрачала інтересу до квартири, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що втратив право користування спірним жилим приміщенням на підставі

статті 71 ЖК УРСР.

Апеляційним судом також обґрунтовано взято до уваги наявність між сторонами тривалого спору щодо користування квартирою. Так, зокрема, рішенням Пермишлянського районного суду Львівської області

від 15 листопада 2016 року у справі № 449/1225/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію, яке набрало законної сили, за відповідачем визнано право на приватизацію Ѕ частини спірної квартири.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про ігнорування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 283/1443/16-ц (провадження № 61-749св18), оскільки у вказаній справі правовідносини, які регулюються статтею 405 ЦК України, виникли між власником житла та його колишнім членом сім`ї, в той час, як у даній справі ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а ОСОБА_2 має підтверджене судовим рішенням право на приватизацію квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не підтверджено належними доказами факт роботи за кордоном, який би зумовлював необхідність тимчасового виїзду з житлового приміщення на тривалий час фактично зводяться до незгоди позивача із встановленими судами обставинами та необхідністю переоцінки доказів у справі.

Натомість в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, яким судами надана відповідна оцінка в оскаржених судових рішеннях.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович