Справа № 175/4055/19

Провадження № 2/175/1137/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів, який в грудні 2019 року уточнив (том №1 а.с.182-197), а 13 березня 2020 року подав до суду розрахунок розміру заборгованості банку (том №2 а.с.88-91) та просив розірвати Депозитний договір №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вклад «Стандарт» 12 місяців з особистим рахунком по вкладу № НОМЕР_1 , укладений між ним, ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») шляхом оформлення «Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада «Стандарт, 12 мес.» та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його, ОСОБА_1 користь грошові кошти: суму вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625) станом на 01.04.2014 року у розмірі 201267,11 доларів США; проценти у валюті договору за період з 01.04.2014 року по день ухвалення судом рішення про розірвання договору; 3% у валюті (підстава ч.2 ст.625 ЦК України) договору у межах позовної давності за останні 3 повні роки по день ухвалення судом рішення про розірвання договору; неустойку (підстава ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів») у межах позовної давності за останній повний рік по день ухвалення судом рішення про розірвання договору у національній валюті, а також просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його, ОСОБА_1 користь грошові кошти, які раніше на підставі Договору банківського рахунку № SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року обліковувалися на картковому рахунку № НОМЕР_2 (скорочено № НОМЕР_3 ) картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року) у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625):станом на 01.04.2014 року у валюті картки у сумі 4554,19 доларів США; проценти за користування грошовими коштами за процентною ставкою «До запиту» (після завершення дії строку зазначеної картки - 30.11.2014 року) за період з 01.12.2014 року по 03.04.2017 року (включно) за процентною ставкою 1% річних «На вимогу» та з 04.05.2017 року (включно) по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за процентною ставкою 0,01% річних «До запиту»; 3% (підстава ч.2 ст.625 ЦК України) у валюті за порушення грошового зобов`язання шляхом блокування карткового рахунку) у межах позовної давності за останні 3 повні роки по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів; неустойку (підстава ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за порушення прав споживачів банківських послуг шляхом блокування карткового рахунку) у межах позовної давності за останній повний рік по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті.

Адвокат позивача за договором про надання правової допомоги ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги з врахуванням уточненої позовної заяви в остаточній редакції від 26.12.2019 року підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позові та у письмових правових позиціях щодо нікчемності переуступки банками вкладів громадян іншим особам без відповідної письмової згоди самих вкладників. Просив суд врахувати, що депозитний договір №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року ще є діючим та не розірваний судом, а тому просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача грошових сум відповідно до його розрахунку розміру заборгованості станом на 16.03.2020 року (том №2 а.с.88-91). Крім того адвокат Бардаченко В.В. просив врахувати відповідь на його адвокатський запит ТОВ ФК «Фінілон» та критично оцінити довідку Головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 22.01.2020 року, яка є працівником процесуально заінтересованої в результаті розгляду цієї справи особи АТ КБ «ПриватБанк». В процесі розгляду справи адвокатом Бардаченко В.В. суду були надані письмові пояснення від 12.02.2020 року (том №2 а.с.21-23), письмові правові позиції від 17.02.2020 року «щодо нікчемності переуступки банком вимог за депозитними договорами з усною «мовчазною» згодою вкладників та щодо помилкової позиції відповідача про припинення дії депозитного договору» (том №2 а.с.51-55) та від 24.01.2020 року «щодо нарахування пені; щодо зменшення судом її розміру у випадку доведення банком наявності відповідних обставин; щодо дотримання судами принципу співмірності при зменшенні розміру пені» (том №1 а.с.218-222).

Представник Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю адвокат Данильченко О.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. В наданому представником банку відзиві (том №1 а.с.85-95), відповідач просив суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення та відмовити у задоволенні позову у випадку не підтвердження позивачем своїх вимог належними та допустимим доказами. У відзиві зазначалося, що на даний час у АТ КБ «ПриватБанк» доступ до первинних документів клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» є обмеженим у зв`язку з окупацією АР Крим. У той же час відповідач прикладає усі можливі зусилля для відновлення усіх банківських документів щодо укладення договорів банківських вкладів з кримськими клієнтами. Також у відзиві представник відповідача зазначає, що 27.06.2014 року ОСОБА_1 вже звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою про повернення грошових коштів, тому вважає що депозитний договір припинив свою дію та до депозитного договору №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року при нарахуванні процентів повинен застосовуватися не розмір процентів, зазначений у цьому депозитному договорі, а розмір процентів для вкладів типу «На вимогу» та типу «До запиту» відповідно. Також представником відповідача 11.02.2020 року через канцелярію суду було надано письмові пояснення (том №2 а.с.1-3) в яких зазначалося, що після подання відзиву Банк виявив наявність факту переведення боргу за депозитним договором, який є предметом спору у даній справі, з первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «ПриватБанк» на нового боржника - ТОВ ФК «Фінілон» на підставі Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року. Разом з поясненнями представником відповідача надано Витяг з електронного додатку від 22.01.2020 року (том №2 а.с.7), яким підтверджується факт укладення між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитного договору №SAMDN25000726967913 та підтверджується розмір належного ОСОБА_1 вкладу за цим договором 199999,99 доларів США та нараховані проценти 1571,23 доларів США, а також надано довідку Головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 22.01.2020 року (том №2 а.с.8) у якій зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує виконання ним свого зобов`язання перед ТОВ ФК «Фінілон» щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК «Фінілон» грошових коштів, що належать ОСОБА_1 . При цьому представник відповідача посилається на те, що згода від вкладників ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема і від ОСОБА_1 , вважається отриманою за принципом мовчазної згоди, за яким вважається, що вкладники банку надали таку згоду, якщо вони були ознайомлені з відповідним оголошенням про передачу їх коштів іншій особі, розміщеним на офіційному сайті відповідача. Тому представник відповідача вважає, що вклад повинен повертати не АТ КБ «ПриватБанк», а ТОВ ФК «Фінілон», на який за договором від 17.11.2014 року було переведено усі зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» перед його вкладниками.

Представник третьої особи Національного банку України у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (том №1 а.с.216, том №2 а.с.86).

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (том №2 а.с.87).

Вислухавши адвокатів сторін, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами та забезпечені судом докази, враховуючи відзив відповідача на позовну заяву, а також надані представником позивача розрахунки розміру заборгованості, суд прийшов до наступного.

Відповідно до положень ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК України).

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (АТ КБ «ПриватБанк») у м. Керч АР Крим 06 липня 2012 року було укладено Депозитний договір №SAMDN25000726967913 вклад «Стандарт» шляхом оформлення (мовою оригіналу): «Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада «Стандарт, 12 мес.»» з особовим рахунком по вкладу № НОМЕР_1 за умовами якого в цей же день ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у початковій сумі 49999,99 USD строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 10% річних (том №1 а.с.13).

Відповідно до умов п. 3 вищевказаного Договору, дія цього договору автоматично неодноразово продовжувалася без явки Клієнта, якщо після завершення першого строку дії договору Клієнт не заявляв Банку про відмову від цього договору.

Протягом дії цього договору ОСОБА_1 додатково були внесені ще 137000,00 доларів США (13.08.2013 року позивач вніс 40000 доларів США та 05.12.2013 року позивач вніс ще 97000 доларів США (том №1 а.с.201-202), після чого загальна сума внесених позивачем грошових коштів на його особовий рахунок № НОМЕР_1 за вищезазначеним депозитним договором склала 186999,99 доларів США (49999,99 + 40000,00 + 97000,00). З дня укладення договору 06.07.2012 року по 06.07.2013 року завершився його основний 12 місячний термін дії; потім з 06.07.2013 року по 06.07.2014 року розпочалася перша автоматична пролонгація дії зазначеного договору на тих же самих умовах (з врахуванням відповідних змін процентних ставок банку для відповідних типових депозитних договорів з 10% на 9,25%); з 06.07.2014 року по 06.07.2015 року відбулася наступна пролонгація і т.д. до сьогоднішнього дня. Станом на дату повного місяця дії зазначеного договору у березні місяці 2014 року «06.03.2014 року» розмір належних ОСОБА_1 коштів за даним договором складає 2 190 919,89 гривень у національній валюті (Колонка №15 Форми №625), що у валюті договору код валюти «840» з врахуванням офіційного курсу НБУ станом на 31.03.2014 року (1 долар США = 10,9546 грн.) становить 199999,99 доларів США. Зазначена сума повністю відповідає інформації у наданій суду представником відповідача у Витязі з електронного додатку від 22.01.2020 року (том №2 а.с.7) у якому сума основного вкладу теж становить 199999,99 доларів США. Станом на 01.04.2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором у національній валюті складав 2204800,68 грн. (Колонка №18 Форми №625) або у валюті договору 201267,11 доларів США.

Окрім цього, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (АТ КБ «ПриватБанк» 06.07.2012 року було укладено Договір банківського рахунку №SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року за яким на ім`я ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок номер № НОМЕР_3 картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року). Станом на 01.04.2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором згідно Форми №625 НБУ у національній валюті складав 49 889,32 грн. (Колонка №15 Форми №625), що у валюті становить 4554,19 доларів США.

Постановою Національного банку України від 19.03.2003 року №124 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2003 року за №353/7674, на даний час втратила чинність на підставі Постанови Національного банку України №129 від 01.03.2016 року) було затверджено «Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України» в якій міститься Форма №625 (місячна) «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку». Зазначена Форма містить у собі відомості про усі істотні умови депозитних договорів контрагентів банку загальний розмір зобов`язань банка за якими перевищує два мільйони гривень.

Згідно відповіді Національного банку України №18-007/55933/БТ від 28.10.2019 року (том №1 а.с.47), за підписом начальника управління правового забезпечення діяльності Національного банку України Юридичного департаменту з належним чином засвідченим «Звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма № 625) ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 01.04.2014 року у частині, що стосується контрагента ОСОБА_1 (том №1 а.с.48) встановлено, що це останній Звіт відповідача та після 01.04.2014 року відповідач перестав надавати відповідні звіти до Національного банку України. Відповідно до Постанови НБУ від 19.03.2003 року №124 усі банки України до 01.03.2016 року повинні були надавати «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма № 625).

Постановою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року по аналогічній цивільній справі №201/202/16-ц (касаційне провадження №61-3879св18) були залишені без змін рішення судів обох інстанцій, у яких факт укладення депозитних договорів підтвердив Національний банк України, надавши суду відповідний «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку»; у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по аналогічній цивільній справі №201/10374/14-ц (провадження №61-12093св18) та постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по аналогічній цивільній справі №201/13102/14-ц (провадження №61-16248св18) факт укладення депозитних договорів теж було підтверджено Формою №625 НБУ.

Досліджуючи наданий суду Національним банком України витяг зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625 станом на 01.04.2014 року) з врахуванням «Пояснень щодо заповнення Форми №625 Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (том №1 а.с.60-61), суд встановив факт укладення та внесення грошових коштів ОСОБА_1 по нижчезазначеним договорам:

- депозитному договору № SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вклад «Стандарт» 12 місяців з особовим рахунком по вкладу № НОМЕР_1 : у колонці № 3 «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма № 625) від 01.04.2014 року в графі «(код) номер контрагента/інсайдера банку» зазначений ідентифікаційний номер ОСОБА_1 - « НОМЕР_4 »; у колонці № 9 вказаного Звіту зазначений номер «SAMDN25000726967913», укладеного ОСОБА_1 з ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитного договору; у колонці № 10 Звіту зазначена дата «06.07.2013 року» виникнення «основного зобов`язання» за договором «SAMDN25000726967913» з врахуванням того, що цей договір вже знаходиться на його першій автоматичній пролонгації; у колонці № 11 Звіту зазначена дата «06.07.2014 року» - це «дата кінцевого погашення зобов`язань» - вона ж дата закінчення чергової автоматичної пролонгації договору з настанням якої знову розпочинається наступна автоматична пролонгація, а саме: з дня укладення договору 06.07.2012 року по 06.07.2013 року завершився його основний 12 місячний термін дії; потім з 06.07.2013 року по 06.07.2014 року розпочалася перша автоматична пролонгація дії зазначеного договору на тих же самих умовах (з врахуванням відповідних змін процентних ставок банку для відповідних типових депозитних договорів з 10% на 9,25%); з 06.07.2014 року по 06.07.2015 року відбулася наступна пролонгація і т.д. до сьогоднішнього дня; у колонці № 12 Звіту зазначений код валюти договору «840» - долар США; у колонці № 13 Звіту зазначена процентна ставка «9,25», яка діяла під час першої автоматичної пролонгації договору, яка розпочалася відразу після завершення першого 12 місячного строку дії цього договору; у колонці №15 Звіту зазначена «балансова вартість зобов`язання (основна сума)» - це розмір належних позивачу грошових коштів разом з нарахованими процентами за даним договором станом на дату повного місяця дії зазначеного договору у березні місяці 2014 року «06.03.2014 року» він складає «2 190 919,89» гривень у національній валюті, що у валюті договору код валюти «840» з врахуванням офіційного курсу НБУ станом на 31.03.2014 року (1$=10,9546 гривень) становить «199999,99» доларів США; у колонці №17 зазначена «балансова вартість зобов`язання - нараховані витрати» - це проценти, нараховані з «06.03.2014 року» по «31.04.2014 року» включно (або по 01.04.2014 року), їх розмір складає «13880,79» гривень або у валюті договору «1267,12» доларів США. У колонці №18 Звіту зазначена «загальна сума зобов`язань банку» - це сума колонок №15 та №17 (сума вкладу разом з нарахованими процентами станом на 31.03.2014 року включно (або станом по 01.04.2014 року) вона складає «2204800,68» гривень або у валюті договору 201267,11 доларів США;

- договору банківського рахунку № SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року по картковому рахунку номер № НОМЕР_3 картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року): у колонці № 3 «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма № 625) від 01.04.2014 року в графі «(код) номер контрагента/інсайдера банку» зазначений ідентифікаційний номер ОСОБА_1 - « НОМЕР_4 »; у колонці № 9 зазначеного Звіту зазначений номер «SAMDN11000065514269», укладеного ОСОБА_1 з ПАТ КБ «ПриватБанк» договору банківського рахунку; у колонці № 10 Звіту зазначена дата «06.07.2012 року» виникнення «основного зобов`язання» за договором «SAMDN11000065514269»; у колонці № 12 Звіту зазначений код валюти договору «840» - долар США; у колонці № 13 Звіту напроти цього договору процентна ставка не зазначена, адже за картковим рахунком проценти не нараховуються; у колонці №15 Звіту зазначена «балансова вартість зобов`язання (основна сума)» станом на березень місяць 2014 року вона складає «49 889,32» гривень у національній валюті, що у валюті договору код валюти «840» з врахуванням офіційного курсу НБУ станом на 31.03.2014 року (1$=10,9546 гривень) становить «4554,19» доларів США; у колонці №17 «балансова вартість зобов`язання - нараховані витрати» - не зазначена, адже нарахування процентів договором банківського рахунку не передбачено; у колонці №18 Звіту зазначена «загальна сума зобов`язань банку» - це сума колонок № 15 та №17 - вона є незмінною, адже проценти за договором банківського рахунку не нараховуються, та складає «49 889,32» гривень у національній валюті, що у валюті договору код валюти «840» з врахуванням офіційного курсу НБУ станом на 31.03.2014 року (1$=10,9546 гривень) становить «4554,19» доларів США. В електронній банківській довідці-виписці «Справка №4646777» ПАТ КБ «ПриватБанк» від 14.06.2014 року, яка була оглянута та зафіксована судом, розмір коштів на зазначеному картковому рахунку є незмінним - «4554,19» доларів США (картковий рахунок номер № НОМЕР_3 , картка «Депозит картка», строк дії картки 30.11.2014 року). Після завершення строку дії зазначеної картки з 1.12.2014 року, залишок коштів на картковому рахунку зараховується на рахунок за вкладом «На вимогу», тому за користування грошовими коштами, які раніше обліковувалися на картковому рахунку, за період з 01.12.2014 року по 03.04.2017 року (включно)застосовується ставка 1% річних за вкладом «На вимогу», а з 04.05.2017 року (включно) по 16.03.2020 року процентна ставка 0,01% річних за вкладом «До запиту».

Згідно відповіді ПАТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-20140611/2855 від 05 червня 2014 року (том №1 а.с.17) вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив позивача про наступне: «На Ваш запит від 05.06.2014 року повідомляємо, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 14.06.2014 року направив вам посилання на довідку про залишки на рахунках клієнту по смс на номер НОМЕР_6 Клієнту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Найближчим часом, Клієнта буде повідомлено письмово про подальші дії щодо вкладу». Згідно відповіді ПАТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-20140627/700 від 14 липня 2014 року (том №1 а.с.18) на звернення ОСОБА_1 від 27.06.2014 року (вх.152069 від 27.06.2014 року) з вимогою про надання довідки по його рахункам, банк надав відповідь, що довідку про залишки на рахунках у Кримському РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позивач може роздрукувати перейшовши за посиланням https://bit.ly/1pVUVFm».

На виконання ухвали про забезпечення доказів (том №1 а.с.34-37), судом було досліджено докази шляхом їх фіксації за місцем їх знаходження у мережі Інтернет, зокрема за вказаною позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» електронною адресою зберігання доказів «https://bit.ly/1pVUVFm» суд оглянув оригінал електронної довідки про стан банківських рахунків ОСОБА_1 станом на 14.06.2014 року, з якої вбачається, що розмір належних позивачу грошових коштів в порівнянні з наданим НБУ розміром належних позивачу грошових коштів станом на 01.04.2014 року не змінився (том №1 а.с.38). Тому суд приходить до висновку, що з 01.04.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» у односторонньому порядку перестав нараховувати проценти за діючим депозитним договором №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вклад «Стандарт».

Відповідно до положень ч.1-4 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, в електронному вигляді позивачу й були надані довідки №4646777 від 13.05.2014 року та від 14.06.2014 року, які підписані шляхом використання факсимільного відтворення підпису уповноваженого представника Банку та печатки Банку за допомогою засобів електронного копіювання, тому вона згідно з Умовами та правилами має статус оригіналу та юридичну силу. Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.09.2019 року по аналогічній цивільній справі №234/3636/16-ц (провадження №61-28787св18).

Верховний Суд в своїй постанові від 11 вересня 2019 року у справі №591/678/16-ц (провадження №61-22658св18) дійшов наступного висновку: відповідно до п. 7 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція №492), умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Договір банківського рахунка, договір банківського вкладу та договір рахунка умовного зберігання (ескроу) укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Банк зобов`язаний надати клієнту в спосіб, визначений банком і клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного (депозитного) сертифіката. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.

Так, суд своєю ухвалою від 17 жовтня 2019 року витребував у АТ КБ «ПриватБанк» оригінали вказаних електронних доказів, оскільки саме відповідач є їх власником та вони повинні зберігатися на електронних серверах Банку (том №1 а.с.34-38). Однак відповідачем не була виконана зазначена ухвала суду у зв?язку з тим, що внаслідок анексії АР Крим Банк не має доступу до своїх даних та майна, та не може надати суду витребуванні докази.

Окрім цього, в судовому засіданні проведеному за участю адвоката позивача та адвоката відповідача, судом було досліджено електронні докази за місцем їх знаходження на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» https://privatbank.ua «Повний договір» (актуальний на 01.07.2012 року), який був актуальним станом на 06.07.2012 року та який містить у собі, чинні на той час «Умови та Правила надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» на 657 сторінках, - розміщений у pdf форматі на офіційному публічному сайті АТ КБ «ПриватБанк» https://privatbank.ua/terms у розділі архів договорів. Він містить наступний пункт умов та правил укладання депозитних договорів, а саме: «п. 2.6.9.13 Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою КЛІЄНТУ всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору.»

Відповідач у своїх письмових поясненнях посилається на положення п. 1.1.7.58 та п.1.1.7.59 «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції від 01.06.2014 року у яких, зокрема, містяться наступні пункти:

«1.1.6.4. Зміни, внесені в Умови та правила діють з моменту їх публікації на сайті, але не пізніше підтвердження змін діями Клієнта щодо використання послуг Банку.

2.2.1.23. Угода про розміщенні вкладу набирає чинності з дня підписання Заяви і припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов вкладу. При оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування, ця угода набирає чинності з дня подачі дистанційного розпорядження (заявки) на відкриття депозитного рахунку. Дія угоди припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов цієї угоди.

3.6.3.6.3. БАНК зобов`язаний:

3.6.3.6.3.2. Забезпечити повну схоронність коштів КЛІЄНТА».

Вищезазначене спростовує позицію представника АТ КБ «ПриватБанк», що Депозитний договір № SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вже припинив свою дію на підставі «Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») та ТОВ ФК «Фінілон».

Відповідно до положень ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому враховуючи вищезазначене та положення про автоматичну пролонгацію усіх публічних (з однаковими для усіх клієнтів банку умовами типових договорів відповідного типу) договорів, а також положення п.2.2.1.23 «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до якого «Дія угоди припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов цієї угоди» - суд приходить до висновку, що проценти за Депозитним договором №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року повинні нараховувати до дня його розірвання за процентними ставками, встановленими АТ КБ «ПриватБанк» для даного типу договору з врахуванням їх змін при кожній наступній автоматичній пролонгації зазначеного договору.

Звернення позивача 27 червня 2014 року до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою про повернення йому коштів та наступні аналогічні звернення ОСОБА_1 не свідчать про добровільне розірвання сторонами вищезазначеного депозитного договору, адже таке звернення є необхідною, але не достатньою умовою розірвання договору з врахуванням положень п. 2.2.1.23 «Умов та Правил надання банківських послуг», які були досліджені судом на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк». Зазначене також підтверджується позицією Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року по аналогічній цивільній справа № 760/20593/15-ц (провадження № 61-17533св18) у якій Верховний Суд зазначив наступну правову позицію: «78.Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи не спростовано, що позивач звернулась 14 вересня 2015 року до відповідача з вимогою про дострокове повернення депозитів, переданих у відповідності до зазначених депозитних договорів. Таким зверненням позивач лише ініціювала механізм дострокового повернення грошових коштів з відповідних депозитних вкладів. 79.Але відповідач своїми діями виключив можливість застосування зменшеної процентної ставки на умовах, узгоджених сторонами спору в пунктах 3.9. зазначених депозитних договорів. Згідно із цим пунктом відповідних депозитних договорів зменшена процентна ставка застосовується, якщо грошові кошти позивача, передані на депозит, повертаються йому до закінчення повного строку зберігання депозиту, а не лише за наявності факту звернення позивача з відповідною вимогою до відповідача. 80.Матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи не підтверджується фактичне повернення зазначених грошових коштів позивача відповідачем до закінчення строків депозитних вкладів, передбачених відповідними депозитними договорами, в тому числі на момент звернення позивача 14 вересня 2015 року з відповідною вимогою. Відповідач цього не спростував належними засобами доказування. Отже, не були виконані всі узгоджені сторонами спору вимоги пункту 3.9 зазначених депозитних договорів для того, щоб була задіяна відповідна зменшена процентна ставка до зазначених вимог позивача станом на 15 вересня 2015 року. 81.Матеріалами справи не підтверджується, що рішення апеляційного суду щодо необхідності зменшення сум нарахованої пені прийняте з порушенням ст. 212 ЦПК України 2004 року, ст. 551 ЦК України та не відповідає ст. 213, 214 ЦПК України 2004 року. 82.Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій правильно оцінили відповідні обставини справи та застосували процентні ставки щодо депозитних вкладів позивача, відповідно до умов зазначених депозитних договорів. Отже, на цій підставі судові рішення судів попередніх інстанцій не можуть бути скасовані.».

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що доводи відповідача, що саме ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість АТ КБ «ПриватБанк», є безпідставними та не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Депозитний договір № SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року та «Повний договір» від 01.07.2012 року (який був актуальним станом на 06.07.2012 року та містив у собі чинні на той час «Умови та Правила надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» на 657 сторінках) не містять положень про внесення змін про переуступку ПАТ КБ «ПриватБанк» банківського вкладу іншим особам шляхом мовчання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Тому будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , який є стороною письмового договору банківського вкладу є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 04 червня 2019 року за результатами розгляду справи №916/3156/17 дійшла наступного правового висновку: «68.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69.Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемний правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70.Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 75.За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76.Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.».

Тому для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 04 червня 2019 року не має необхідності окремо визнавати недійсним нікчемний «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року».

Також суд критично оцінює довідку Головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 22 січня 2020 року (том №2 а.с.8) про те, що належні ОСОБА_1 грошові кошти знаходяться на рахунках ТОВ ФК «Фінілон», яка є повністю консолідованою дочірньою компанією Банку, про що ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає на сторінці 46 своєї «Окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами та звіті незалежного аудитора 31 грудня 2014 року», яку він надав Національному банку України та розмістив на власному офіційному сайті (https://static.privatbank.ua/files/PB_ConsUkr_2019.04.23FINAL2.pdf) У ній зазначено, що банк продав свої активи та зобов`язання, пов`язані з діяльністю в Криму, фінансовій компанії, яка є повністю консолідованою дочірньою компанією Банку. У грудні 2014 року Банк продав контрольний пакет акцій цієї дочірньої компанії пов`язаній стороні Банку (стр. 46 Звіту)» (том №2 а.с.57-58).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тому з врахуванням зазначених положень саме АТ КБ «ПриватБанк» повинен доводити перед судом належними та допустимими доказами наявність відповідних письмових змін до депозитних договорів (договорів банківського вкладу), які не визнають вкладники. Зокрема, й довести суду чим підтверджується дата внесення таких змін до «Умов та правил надання банківських послу», а також чим підтверджується, що саме такі «мовчазні» зміни (чи відповідні оголошення) були розміщені Банком на його офіційному сайті саме тією датою, на яку посилається Банк.

Велика палата Верховного Суду в своїй постанові від 03 липня 2019 року по цивільній справі №342/180/17 (провадження №14-131цс1), в якій АТ КБ «ПриватБанк» шляхом незаконного застосування «мовчазної» згоди його клієнтів незаконно змінював умови кредитних договорів, зазначила наступне: «За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.». Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.».

Згідно розпорядження «Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» №3270 від 20 липня 2017 року (том №2 а.с.62-66), вбачається, що згідно наданих Товариством виписок по рахунку № НОМЕР_7 ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» за період з 17.11.2014 року по 31.12.2014 року отримало від Приватбанка згідно «договора о переводе долга» грошові кошти у загальній сумі 8237824415,02 грн. Зазначені кошти, які переховані на рахунок ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», були залучені ПАТКБ «ПРИВАТБАНК» на підставі депозитних договорів укладених як з фізичними так і з юридичними особами. 18.11.2014, 10.04.2015, 21.04.2015, 28.04.2015, 29.04.2015, 07.05.2015, 22.05.2015, 29.05.2015, 26.06.2015, 07.08.2015, 08.09.2015, 16.09.2015, 30.09.2015, 01.10.2015, 22.10.2015, 20.11.2015, 30.11.2015, 23.12.2015, 18.01.2016, 29.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016, 23.05.2016, 31.08.2016, 01.09.2016, 25.11.2016, 05.12.2016 між ПАТКБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» укладені «Дополнительные соглашение к Договору перевода долга». Згідно умов, зазначених в «Дополнительных соглашений к Договору о переводе долга» сторони дійшли згоди: «1. Исключить из перечня обязательств, переведенных Стороне - 2 согласно договора о переводе долга, обязательства по выплате денежных средств, возникших на основании депозитных договоров и договоров банковского обслуживания, согласно списка (Приложение 1 к Дополнительным соглашениям)… ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» не отримувало в Нацкомфінпослуг ліцензії щодо діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Таким чином, ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» опосередковано через Приватбанк, залучило від фізичних осіб грошові кошти, розміщенні останніми на депозитних рахунках в Приватбанку, та зобов`язалось залучені кошти в наступному повернути вкладникам - фізичним особам, не маючи на то відповідного дозволу/ліцензії. Окрім вказаного в звітних даних, які надавались до Нацкомфінпослуг, ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» не відображались данні (інформація) щодо залучення ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» фінансових активів від фізичних осіб із зобов`язаннями щодо наступного їх повернення, а також щодо залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов`язаннями щодо наступного їх повернення, що свідчить про надання до Нацкомфінпослуг недостовірних звітних даних.».

Відповіддю ТОВ ФК «Фінілон» №08 від 13 березня 2020 року (том №2 а.с.99) та листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 30 березня 2016 року №20.1.0.0.0/-20160313/625 (том №2 а.с.59), фактично спростовується пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», що з 17.11.2014 року кошти усіх «кримських» вкладників ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема і кошти належні ОСОБА_1 , залишилися на рахунках ТОВ ФК «Фінілон» та не були примусово списані назад на рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» під час націоналізації банку.

Європейський суд з прав людини у справі «Золотас проти Греції» зазначив, що суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, №13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року)».

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України, передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу).

За приписами ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У відповідності до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 року по цивільній справі №373/2054/16-ц (провадження №14-44цс18) зазначає, що 3% річних (ч. 2 ст. 625 ЦК України) за невчасне виконання грошового зобов`язання теж повинні нараховуватися до дня ухвалення судом рішення, а саме: «Отже, 3% річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 13 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 01 лютого 2016 року до дня ухвалення судового рішення, у даному випадку постанови Великої Палати Верховного Суду, що становить 1081 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Тобто 13 000,00 доларів США х 1081 день х 3 : 100 : 365 = 1 155,04 доларів США. Оскільки на день перегляду судового рішення касаційним судом боргове зобов`язання не виконане, Велика Палата Верховного Суду здійснила розрахунок 3 % річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України. Тому у цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до статті 412 ЦПК України».

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача сум за Депозитним договором №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 у розмірі, підтвердженому Національним банком України станом на 01.04.2014 року у валюті договору, а також стягнення відповідних процентів за період з 01.04.2014 року по 16.03.2020 року у валюті договору, та стягнення у межах позовної давності 3% річних за порушення грошового зобов`язання з 16.03.2017 року по 16.03.2020 року у валюті договору та частковому задоволенню у частині стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача фінансових послуг за період з 16.03.2019 року по 16.03.2020 року, зі зменшенням її розміру до суми утримуваних відповідачем коштів станом на 01.04.2014 року зі стягненням неустойки у національній валюті.

Як вбачається з тексту Депозитного договору №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вклад «Стандарт» 12 місяців, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом оформлення (мовою оригіналу) « Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада «Стандарт, 12 мес.» вбачається, що під час оформлення цієї Заяви було відкрито (мовою оригіналу) « Лицевой счет по вкладу НОМЕР_1 » та «Счет/карта для зачисления % по вкладу НОМЕР_2 ». Тобто фактично Договір банківського рахунку №SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року є похідним від Депозитного договору №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року та був укладений одночасно з ним для оформлення на ім`я ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_2 (скорочено № НОМЕР_3 ) для зарахування на нього процентів за Депозитним договором №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року. Тому після 01.04.2014 року на залишок суми 4554,19 доларів США за Договором банківського рахунку №SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року з картковим рахунком № НОМЕР_3 картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року) проценти не можуть нараховуватися, адже з 01.04.2014 року по 16.03.2020 року суд їх вже окремо стягнув за Депозитним договором №SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року до дня його розірвання судом.

Тому вимога позивача про стягнення процентів за Договором банківського рахунку № SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року з картковим рахунком № НОМЕР_3 картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року) не підлягає задоволенню. Натомість за даним договором підлягають задоволенню: вимога про стягнення суми у валюті договору у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625) станом на 01.04.2014 року у сумі 4554,19 доларів США, яка еквівалентна 49 889,32 гривень по курсу НБУ (1 долар США = 10,9546 грн.) станом на 31.03.2014 року (останній день, який включається до звіту на 1.04.2014 року), яка зазначена у колонці №18 «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма № 625) НБУ станом на 01.04.2014 року». А також підлягають задоволенню вимоги про стягнення у межах позовної давності 3% річних за порушення грошового зобов`язання з 16.03.2017 року по 16.03.2020 року у валюті договору та частковому задоволенню вимоги у частині стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача фінансових послуг за період з 16.03.2019 року по 16.03.2020 року, зі зменшенням її розміру до суми утримуваних відповідачем коштів станом на 01.04.2014 року зі стягненням неустойки у національній валюті.

Що стосується розміру позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення неустойки на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд прийшов до наступного.

Згідно із ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні положення ч. 3 ст. 551 ЦК України суд керується принципами добросовісності, справедливості, співмірності та враховує наявність інших обставин, які з врахуванням роз`яснень Конституційного Суд України в рішенні по справі №7-рп/2013 від 11.07.2013 року можна вважати істотними для зменшення судом розміру неустойки (ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін).

Чинним законодавством України не визначено до якої конкретно суми суд може зменшувати розмір пені.

При вирішенні позовних вимог про стягнення неустойки, суд враховує установлену суддівську практику, яка викладена зокрема Київським апеляційним судом у своїй постанові від 18 грудня 2019 року по аналогічній справі №643/3666/18 про стягнення пені з АТ КБ «ПриватБанк» з приводу прохання Банка ще більше зменшити пеню суд зазначив наступне «доводи відповідача про те, що розмір пені перевищує розмір депозиту, оскільки стягнуто з банку пеню в сумі 104 284 грн. 93 коп. при тому, що розмір депозиту складав 100 000,00 грн., колегія суддів не приймає, оскільки законом не визначено до якої конкретно суми суд може зменшувати розмір пені. В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду, що пеня була зменшена до тієї суми, яку банк не повертав протягом тривалого часу та яка була присуджена судом до повернення». Окрім цього, Верховний Суд в своїй постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №910/1828/19 про стягнення з банку пені зазначив наступну правову позицію: «При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду».

Також, суд приймає до уваги правовому позицію Великої палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц, якою підтверджено правомірність стягнення пені у розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів (суми вкладу разом з нарахованими процентами) за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. У цій справі Велика палата Верховного Суду зменшила неустойку (пеню) до 100 000 грн., яка була нарахована за 45 днів порушення строку видачі клієнту банка грошових коштів у сумі 4 512,26 євро. 15 травня 2019 року по аналогічній цивільній справі №760/20593/15-ц (провадження №61-17533св18) Верховний Суд підтвердив правомірність стягнення пені у розмірі, що дорівнює сумі вкладу та процентів: «п.25.Враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе застосувати зазначену норму ЦК України та зменшити розмір пені до розміру заборгованості за вкладом та відсотками. Відповідно розмір пені за депозитним договором від 14 січня 2014 року зменшено до 13 243,33 доларів США, що становить 302 285,75 грн., за депозитним договором від 15 січня 2014 року - 261 000,00 грн., за депозитним договором від 20 січня 2014 року - 117 450,00 грн. п.81.Матеріалами справи не підтверджується, що рішення апеляційного суду щодо необхідності зменшення сум нарахованої пені прийняте з порушенням статті 212 ЦПК України 2004, статті 551 ЦК України та не відповідає статтям 213 та 214 ЦПК України 2004 року».

Конституційний Суд України в рішенні по справі №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, зокрема, зазначив які обставини можна вважати істотними для зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України: «За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання)».

При визначенні розміру зменшення пені суд враховує ступінь виконання зобов`язання боржником, а саме, що 27.06.2014 року і до цього часу відповідач навіть частково не виконав своє зобов`язання перед позивачем. Також суд враховує і майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні. На підтвердження майнового стану боржника (АТ КБ «ПриватБанк») представник позивача надав суду роздруківку з офіційного сайту НБУ про те, що «Прибуток банківської системи за дев`ять місяців 2019 року збільшився у 4,4 рази до 48,4 млр. грн.» та був сформований здебільшого ПриватБанком (том №2 а.с.96) та роздруківку з офіційного сайту АТ КБ «ПриватБанк» про те, що «ПриватБанк збільшив чистий прибуток до 27,4 млрд. грн. за результатами 9 місяців року» (том №2 а.с.97) Також суд враховує, що відповідач сам сприяв збільшенню суми утримуваних коштів за депозитним договором з автоматичною пролонгацією, що безпосередньо приводить до збільшення розміру пені, адже відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №761/26293/16-ц базою для нарахування пені є саме сума, утримуваних банком коштів. Ще 17.11.2014 року у м. Дніпропетровську на не окупованій території на якій відповідач не втрачав жодних документів, ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ТОВ ФК «Фінілон» (мовою оригіналу) «Договор о переводе долга г. Днепропетровск 17 ноября 2014 г.» у п. 7 якого зазначено (мовою оригіналу) « Приложение №1 - Перечень депозитных договоров и договоров банковского обслуживания». В той же час у своєму відзиві представник відповідача зазначає, що усі ці роки АТ КБ «ПриватБанк» докладав багато зусиль для відновлення інформації по кримським депозитам. Тобто тільки під час розгляду цієї справи, після подачі відзиву Банк звернув увагу, що ще з 17.11.2014 року він володіє усією інформацією, яка весь час зберігалася у м. Дніпропетровськ, а не на окупованій території АР Крим. Тому суд вважає, що така процесуальна поведінка юридичної особи не є добросовісною та призвела до збільшення розміру утримуваних банком коштів позивача, що робить не справедливим та не добросовісним (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) зменшення судом неустойки до суми, меншої від суми утримуваних Банком коштів.

Суд враховує, що ОСОБА_1 з власної ініціативи у 10 разів зменшив розмір пені, але з врахуванням значного розміру депозиту позивача суд вважає за необхідне ще зменшити пеню до розміру утримуваних відповідачем коштів станом на 01.04.2014 року у сумі 201267,11 доларів, з переведенням та стягненням її у національній валюті по курсу НБУ на день ухвалення судом рішення. Стягнення неустойки (пені) саме у такому розмірі є справедливим та добросовісним, а також повністю відповідатиме принципу співмірності та позиції Великої Палати Верховного Суду у цивільній справі № 761/26293/16-ц у якій ВП ВС підтвердила правомірність стягнення пені у розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Також стягнення судом пені у розмірі, утримуваних банком коштів вкладників, відповідатиме судовій практиці Верховного Суду по аналогічних справах: постанова від 20.03.2019 року Великої палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц; постанова від 21.08.2019 року Великої палати Верховного Суду по цивільній справі № 727/9352/17; постанова від 20.12.2019 року по цивільній справі № 757/70995/17-ц; постанова від 20.03.2019 року ВС у справі № 761/24461/15-ц; постанова від 01.10.2018 року у справі № 761/42169/16-ц; постанова від 05.12.2018 року у справі № 369/8423/16-ц.

Враховуючи вищезазначене розмір пені, який підлягає стягненню судом з відповідача дорівнює сумі, утримуваних банком коштів по кожному договору, та з врахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на день ухвалення рішення (1 долар США = 26,089 грн.)та відповідно складатиме: за Депозитним договором № SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року(вклад «Стандарт»): 201 267,11 доларів США * 26,089 (курс НБУ станом на 16.03.2020 року) = 5 250 857,63 грн.; за Договором банківського рахунку №SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року 4 554,19 доларів США * 26,089 (курс НБУ станом на 16.03.2020 року) = 118 814,26 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, а тому позовна заява підлягає частковому задоволенню з вищезазначених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач звільнений від плати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Захист прав споживача» та у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у сумі 9605,00 грн., та на користь позивача сплачений за подання заяви про забезпечення доказів судовий збір у розмірі 384,20 грн.

На підставі вищевикладеного керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 323, 525, 527, 549, 625, 629, 653, 654, 1058, 1059, 1061 ЦК України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Національного банку України від 19.03.2003 року №124 (у редакції, чинній станом на 01.04.2014 р.),Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року, ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263-266 ЦПК України ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Розірвати Депозитний договір № SAMDN25000726967913 від 06.07.2012 року вклад «Стандарт» 12 місяців з особистим рахунком по вкладу № 26352613553714, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») шляхом оформлення «Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада «Стандарт, 12 мес.» та стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) наступні грошові кошти:

- суму вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625) станом на 01.04.2014 року, у сумі 201 267,11 доларів США;

- проценти у валюті договору за період з 01.04.2014 року по 16.03.2020 року у сумі 69 710,14 доларів США;

- 3% річних (підстава ч. 2 ст. 625 ЦК України) у валюті договору у межах позовної давності за останні 3 (три) повні роки з 16.03.2017 року по 16.03.2020 року у сумі 18 114,03 доларів США;

- неустойку (підстава ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») у межах позовної давності за останній рік з 16.03.2019 року по 16.03.2020 року у сумі 5 250 857,63 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошові кошти, які раніше на підставі Договору банківського рахунку № SAMDN11000065514269 від 06.07.2012 року обліковувалися на картковому рахунку № НОМЕР_2 (скорочено № НОМЕР_3 ) картка «Депозит картка» (строк дії картки 30.11.2014 року) у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625):

- станом на 01.04.2014 року, у валюті картки у сумі 4554,19 доларів США;

-3% річних (підстава ч. 2 ст. 625 ЦК України) у валюті картки за порушення грошового зобов`язання шляхом блокування карткового рахунку у межах позовної давності за останні 3 повні роки з 16.03.2017 року по 16.03.2020 року у сумі 409,88 доларів США;

- неустойку (підстава ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за порушення прав споживачів банківських послуг шляхом блокування карткового рахунку) у межах позовної давності за останній рік з 16.03.2019 року по 16.03.2020 року у сумі 118 814,26 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.