Єдиний унікальний номер 233/5521/19

Номер провадження 22-ц/804/980/20

Донецький апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2020 року

м. Бахмут

Справа № 233/5521/19

Провадження № 22-ц/804/980/20

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Тимченко О. О.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Бєлостоцької О. В. від 23 грудня 2019 року, ухвалене у м. Костянтинівці Донецької області, дата складення повного судового рішення - 23.12.2019,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних звільненому працівникові сум.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів у виробничому підрозділі «Станція Дебальцеве-Сортувальна» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»).

Посилаючись на те, що відповідач у день звільнення працівника не провів повний розрахунок, позивач просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» нараховану, але невиплачену за період з 01 березня по липень 2017 року заробітну плату в сумі 16 109 грн 00 коп.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2019 року позов задоволений частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2 848 грн 15 коп.

Зобов`язати відповідача при виплаті заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року 2 848 грн 15 коп. утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, а тому позовні вимоги про стягнення 2 848 грн 15 коп. заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд з порушенням норм процесуального права оцінив надані учасниками справи докази, зокрема подану позивачем довідку про розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, і Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 № 126/2/21/-10.2, на який посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, крім цього, зазначила про незастосування судом попередньої інстанції при вирішенні даної справи норм міжнародного законодавства, у тому числі статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, не врахування рішень Європейського суду з прав людини в справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 і № 71378/10, в справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98.

На час перегляду справи відзив Акціонерного товариства «Українська залізниця» на апеляційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді оператора станційного технічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів у виробничому підрозділі «Станція Дебальцеве-Сортувальна» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнена на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати з березня по липень 2017 року надана копія довідки про розмір нарахованої заробітної плати, згідно з якою загальний розмір нарахованої заробітної плати становить 20 186 грн 74 коп., з яких: березень 2017 року - 2 848 грн 15 коп., квітень - 2 022 грн 77 коп., травень - 2 405 грн 86 коп., червень - 726 грн 30 коп., липень - 12 183 грн 66 коп.; сума до виплати - 16 109 грн 00 коп. Документальне підтвердження про виплату заробітної плати за спірний період відсутнє.

Згідно з наданими відповідачем довідками від 23.09.2019 № 1032 і від 23.09.2019 № 1032/2, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за березень 2017 року - 1 076 грн 25 коп., до виплати 855 грн 81 коп., яка не отримана і обліковується на балансі Дирекції.

Відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України застрахованої особи, дата формування виписки 11 вересня 2019 року, сума заробітку для нарахування позивачеві пенсії у березні 2017 року - 2 848 грн 15 коп., з квітня по липень 2017 року відомості про заробітну плату відсутні.

З огляду на лист відповідача від 23 вересня 2019 року № 1032, у нього відсутні оригінали первинних (кадрових і фінансових) документів.

Згідно з науково-практичним висновком Торгово-промислової палати України щодо від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричинених впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), встановлені цим висновком обставини є підставами для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони, якщо за цим висновком є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», регіональна філія Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», за невиконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю, а саме: ст.ст. 47, 83, 115-116 КЗпП.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у трудових відносинах. 10 липня 2017 року відповідач видав наказ № 7975/ДН-ос про звільнення з 17 липня 2017 року ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

З огляду на матеріали справи, зокрема довідки АТ «Українська залізниця» від 23.09.2019 № 1032 і від 23.09.2019 № 1032/2, за березень 2017 року нарахована заробітна плата 1 076 грн 25 коп., до виплати 855 грн 81 коп., яка не отримана і обліковується на балансі Дирекції.

Відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України застрахованої особи, дата формування виписки 11 вересня 2019 року, сума заробітку для нарахування позивачеві пенсії у березні 2017 року - 2 848 грн 15 коп., з квітня по липень 2017 року відомості про заробітну плату відсутні.

Встановлені судом обставини не спростовані позивачем.

Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181, із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 12 червня 2018 року № 1827/5, від 4 липня 2018 року № 2277/5, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами (пункт 1 розділу І).

Відповідно до пункту 1 частини третьої розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Згідно з пунктами 1 та 2 глави 4 розділу II Правил, датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч.

Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку. У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (пункт 3 глави 4 розділу II Правил).

У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (пункт 6 глави 3 розділу III Правил).

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану нею роботу, а також, що з березня 2017 року по 17 липня 2017 року їй нараховувалася заробітна плата, яка не виплачена на момент звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 подала копію довідки, підписану заступником начальника виробничого підрозділу «Станція Дебальцеве-Сортувальна» Нагорянським Д. О. та головним бухгалтером Нечитайло Н. М., яка не містить інформації щодо розцінки та норми праці, обліку використаного часу; документального підтвердження нарахування зарплати. Також довідка оформлена без додержання вимог, встановлених Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема не засвідчена печаткою та не містить необхідні реквізити, дату документа, що унеможливлює перевірити повноваження посадових (відповідальних) осіб, які підписали довідку, на час її видачі, а також наявність заборгованості на час розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції з урахуванням наведених норм правильно не визнав вказану довідку належним доказом наявності заборгованості по заробітній платі.

Окрім того, обставини, що у спірний період позивач являлася на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток, не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу. Згідно з повідомленням відповідача, у нього відсутні оригінали первинних (кадрових і фінансових) документів, що обумовлено форс-мажорними обставинами.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Слід також зазначити, що Указом в.о. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато проведення антитерористичної операції.

Місто Дебальцеве Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Дебальцеве входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, а також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно з пунктом 3.3 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, яким засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв`язку з цим антитерористичної операції) з фактичним знаходженням виробничих потужностей структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», розташованих у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, внаслідок чого відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітникам як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та будучи позбавленим можливості користування своїми коштами здійснювати відповідні виплати, передбачені ч.1 ст.47, ч.1 ст. 83 і ст.ст. 115, 116 КЗпП України (ас. 28-36).

Отже, висновок суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості із заробітної плати з квітня по липень 2017 року є правильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 408/2306/17-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц та від 03 березня 2020 року у справі 233/836/19.

Зазначення ОСОБА_1 у позовній заяві про те, що первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться в регіональній філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка розташована у м. Лиман Донецької області, оскільки в жовтні 2017 року були передані нею особисто, не підтверджується матеріалами справи. Останні також не містять доказів, що позивач при звільненні отримувала довідку про заборгованість, зверталася до роботодавця із вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з нею розрахунку при звільненні.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 , з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості по заробітній платі з квітня по липень 2017 року.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, та від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спори, з приводу яких вони прийняті, виникли з інших правовідносин, стосуються позитивних зобов`язань держави з приводу виплати пенсії.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, звертаючись із апеляційною скаргою, додала до неї документи (14 найменувань) (ас. 74-111), однак не подала клопотання щодо їх прийняття з обґрунтуванням поважності причин неподання їх до суду першої інстанції.

Оскільки позивач не подавала клопотання щодо прийняття доданих до апеляційної скарги доказів з обґрунтуванням поважності причин неподання їх до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не приймав їх і не досліджував під час перегляду законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Установивши, що доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають; колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Біляєва

В. В. Папоян

О. О. Тимченко

Дата складення судового рішення - 08 квітня 2020 року

Суддя-доповідач О. М. Біляєва