Справа №358/37/19

Категорія  67

2/295/391/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючої судді                        Слюсарчук Н.Ф.

з участю секретаря с/з                          Давиденко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Богуславської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька, розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради Служба у справах дітей про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 за первісним позовом звернулась до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб між сторонами зареєстрований 14.10.2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3327; визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відібрати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та передати матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свої вимоги позивач мотивувала тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у них народився син – ОСОБА_3 . З моменту укладення шлюбу відповідач вчинює насилля у сім`ї, як фізичне, так і моральне. Через постійні побої та мордування позивачка була змушена покинути новонароджену дитину, оскільки не мала змоги терпіти побої та пастки влаштовані її чоловіком, він не впускає в квартиру навіть батьків позивачки, що ставить під загрозу її життя та здоров`я, дитину не віддає, забирає особисті речі, позивач навіть не в змозі викликати швидку допомогу. Збереження шлюбу є неможливим, оскільки відповідач вчинює небезпечні діяння проти життя та здоров`я дружини, неодноразово наносив тілесні ушкодження, навіть у пологовому будинку вдарив у обличчя, коли нікого не було поруч, відповідач не врівноважена, можливо психічно хвора людина, яка не визнає своїх помилок та не бажає виправлятися.

Оскільки дитина є новонародженою та позивач в силу вчинення кримінального правопорушення відповідачем, була змушена залишити дитину та рятувати своє життя та здоров`я, неможливо за місяць життя дитини, зробити висновок, щодо більшої уваги одного з батьків до дитини, адже другий з батьків позбавив можливості такої уваги. Вважає, оскільки відповідач є неврівноваженою особою, що вчиняв насилля моральне та фізичне над вагітною дружиною та дружиною після пологів, він не може створити атмосферу любові, турботи для дитини, адже до трьох років дитина особливо прив`язана до матері, і розлучення є небезпечною травмою для дитини. Відсутні відомості, щодо психічної адекватності відповідача, чи перебуває він на обліку у нарколога чи психіатра. Стверджує, що ОСОБА_2 мав певний намір з моменту народження усунути позивача від виховання дитини, адже у приватного нотаріусу Катюхи А.В. та ОСОБА_4 одразу після виписки з пологового будинку, а саме 22 грудня 2018 р. під впливом омани ти тиску відповідача, позивач підписала, заяви, завірені нотаріально, про те, що дає згоду, щоб відповідач самостійно приймав рішення щодо виховання сина, текст другої заяви їй невідомо, згадати зміст не може, проте дані заяви є нікчемні та свідчать про намір відповідача позбавити позивача участі в житті її дитини. Позивач після пологів та тиску та мордувань, не зрозуміла зміст заяв, та навіть не могла пояснити, що вона підписала у нотаріуса. До нотаріуса ОСОБА_5 прийшлось навіть визивати поліцію, останній не бажав реєструвати заяву про підписання документів у стані омани та не надав на ознайомлення зміст даної заяви.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишивши його на виховання та проживання батьку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що 14.10.2017 року, між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб Печерським районним у м. Києві відділом ДРАЦС ГТУЮ у м. Києві, актовий запис № 3327. Під час перебування в шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 18.12.2018 року та ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , добровільно надала нотаріальні завірені заяви про надання згоди на реєстрацію місця проживання та проживання сина ОСОБА_6 за місцем реєстрації батька — ОСОБА_2 , та на виховання сина ОСОБА_6 особисто батьком — ОСОБА_2 . Одразу, після виписки з пологового будинку, біологічна матір дитини ОСОБА_1 , фактично, залишила новонароджену дитину з батьком (позивачем за зустрічним позовом) та зникла у невідомому напрямку. Достеменно, фактичне місце перебування матері дитини - не відомо. ОСОБА_1 - самоусунулась від виховання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з моменту виписки з пологового будинку відповідач за зустрічним позовом жодного разу не відвідала дитину, не надала матеріальної допомоги, не купила жодного медичного препарату для покращення здоров`я своєї власної дитини. Все це свідчить про байдуже ставлення до дитини, про нехтування своїми батьківськими обов`язками перед дитиною. Дитині наразі 5 місяців, а його матір не вважає навіть за потрібне піклуватися про його здоров`я, провідувати дитину, гратися з нею та дарувати їй материнську любов та ласку. 27.03.2019 року, Богунським районним судом м. Житомира, було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач за зустрічним позовом має постійне місце проживання, постійну роботу, належну та достойну заробітну плату, веде здоровий спосіб життя, що дозволяє дати дитині все необхідне. На сьогоднішній день дитина проживає разом з позивачем за зустрічним позовом і перебуває на його повному утриманні. Разом з ними проживає бабуся дитини, мати позивача за зустрічним позовом, яка веде здоровий спосіб життя та має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно позитивно. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між позивачем за зустрічним позовом, сином,  іншими оточуючими людьми склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей. Відповідач за зустрічним позовом самостійного доходу не має, і нажаль після ознайомлення з первісним позовом складається думка, що в матері дитини є бажання покращити своє матеріальне становище та жити за рахунок аліментів, які вона планує отримувати від батька дитини. Разом з тим, позивач за зустрічним позовом не чинитиме жодних перешкод для спілкування матері із сином і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері.

Позивач за первісним позовом та її представник у останнє судове засідання не з`явилися, на адресу суду подали заяву, в якій просили проводити розгляд справи у їх відсутності, первісні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити з підстав зазначених у позові, в задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Відповідач та його представники за первісним позовом у останнє судове засідання також не з`явилися, на адресу суду подали заяву, в якій просили розгляд справи проводити без їх участі, зустрічний позов підтримують в повному обсязі та просять задовольнити, щодо первісного позову ОСОБА_1 , то не заперечують проти розірвання шлюбу, в решті позовних вимог первісного позову просять відмовити.

Представник Служби у справах дітей Богуславської районної державної адміністрації просили розглядати справу без їх участі.

Представник органу опіки та піклування Житомирської міської ради у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі. Відповідно до висновку наданого раніше, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 .

Заслухавши позиції сторін, допитаних свідків, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 14.10.2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3327. (а.с.8 Т.1)

Сторони по справі мають спільного малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. (а.с.7)

Судом встановлено, що згідно копії довідки про реєстрацію місця проживання особи Управління ведення реєстру територіальної громади від 17.01.2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . (а.с.10 Т.1)

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 04.01.2018 року, місце проживання  ОСОБА_1 зареєстровано за адресою  АДРЕСА_2 . (а.с.21 Т.1)

Встановлено, що ОСОБА_1 18.12.2018 року добровільно надала згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 , що посвідчена приватним нотаріусом Катюхою О.В. (а.с.177, Т.1) та 22.12.2018 року також добровільно надала згоду на виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що посвідчена приватним нотаріусом Сєтаком В.Я. (а.с.178, Т.1) Доказів щодо написання вищезазначених заяв під тиском відповідача ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 не надано.

На підставі судового наказу від 27.03.2019 року, виданого Богунським районним судом м. Житомира, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 стягуються аліменти, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26.02.2019 року та до досягнення дитиною повноліття. (а.с.179 Т.1)

Згідно витягів з єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненнями Загородньої ОСОБА_7 були порушенні кримінальні провадження № 42019061020000001, № 12019060020000627, № 12019060020000629, № 12019060020000630, № 12019060020000689, № 12019060020000691. (а.с.131-136 Т.1)

Дані кримінальні провадження були об`єднанні в одне кримінальне провадження №42019061020000001 (а.с.228-229 Т.1) та постановою від 28.05.2019 року дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125, ст. 126, ч.1 ст.193, ст. 356, ч.1 ст.383 КК України. (а.с.63-66 Т.2)

Довідками № 218 Житомирської психіатричної лікарні №1 та № 653 обласного наркологічного диспансеру Житомирської обласної ради встановлено факт, що ОСОБА_2 на обліку в Житомирському психіатричному диспансері не перебуває, психічні та поведінкові розлади, пов`язанні із зловживанням алкогольними напоями, наркотичними засобами, психотропними речовинами на момент огляду відсутні. (а.с.19-20 Т.2)

Відповідно до актів обстеження умов проживання служби у справах дітей Житомирської міської ради від 17.12.2018 року, від 21.12.2018 року, від 22.01.2019 року в момент проведення обстежень мама ОСОБА_1 була відсутня, батько ОСОБА_2 знаходився в квартирі сам з дитиною, та повідомив, що дружина залишила квартиру. (а.с.21-27 Т.2)

Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 дійшов висновку, що виходячи з інтересів дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (а.с.137-138 Т.2)

Наданий висновок за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_1 від 09.03.2020 року, суд не приймає до уваги, оскільки правочин в якому ОСОБА_1 надала згоду на проживання та виховання сина ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 був здійснений в грудні 2018 року, а дане обстеження проводилося в березні 2020 року та спростовується іншими доказами. (а.с.166-169, т.2)

Згідно статті 51 Конституції України та статті 24 Сімейного Кодексу України  шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається.

Відповідно до  ст. 55 СК України  дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Відповідно до ч. 3  ст. 56 СК України  кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.

Згідно ч. 3  ст. 105 СК України  шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до  ст. 110 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, спільне подружнє життя у сторін не склалося, спільне господарство не ведеться, вони припинили шлюбні стосунки і поновлювати їх не мають наміру, примирення і збереження сім`ї є неможливим, проти розірвання шлюбу не заперечують.

За таких обставин, враховуючи фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позовної вимоги за первісним позовом про розірвання шлюбу, суд приходить висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, оскільки його збереження суперечило б інтересам сторін.

Беручи до уваги викладене, те, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад, оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 скористався своїм правом та звернулася до суду з даною позовною вимогою, наполягає на розірванні шлюбу, суд вважає за можливе задовольнити первісну позовну заяву в частині вимог про розірвання шлюбу між сторонами.

Відповідно до вимог ч.7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з вимогами ст. 150 СК України, встановлено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, до яких, серед інших, належить і обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до положень п.п.2, 3 ст. 150 СК України, які кореспондуються з положеннями абзацу першого ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя.

Правовідносини щодо визначення місця проживання малолітньої дитини,   яка не досягла десяти років між батьками, які проживають окремо регулюються положеннями ст.160 СК України, відповідно до яких місце проживання малолітньої дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 1 Конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХII(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитини такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування пункт 1 статті 18 цієї Конвенції. У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитини, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до вимог ст. ст. 150,155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. З аналізу вище зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.  

Крім того, суд вважає, що у матері не може бути переваги перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, беручи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. Поняття «розлучення» не збігається з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини в разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, на турботу стосовно неї та участі в її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки й піклування, або за рішенням суду.

У даній справі, сторони не заперечують, що саме мати залишила дитину та сім`ю з власної волі, отже, дитина не була розлучена з матір`ю в сенсі цього поняття.

Із пояснень як позивача, так і відповідача встановлено безспірний факт залишення матір`ю дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 по місцю проживання ОСОБА_2 , її від`їзд до своїх батьків в м. Богуслав, в той час коли дитина вкрай потребувала грудного харчування та материнського догляду, а матір навпаки знехтувала своїми материнськими обов`язками. Даний факт також підтверджений поясненнями допитаного свідка ОСОБА_8 , яка є лікуючим лікарем дитини ОСОБА_3 , та в судовому засіданні підтвердила факт постійного відвідування дитини, зокрема при першому відвідуванні 12.-13.12.2018 року в присутності матері ОСОБА_1 , яка цікавилася можливістю годування дитини сумішами, користувалася при цьому телефоном та до дитини не підходила. Свідок також повідомила, що через 2-3 дня зателефонувала бабуся хлопчика, просила надати консультацію по харчуванню, позаяк матір покинула дитину і поїхала. На прийом постійно приходили з дитиною батько та бабуся, а мати за період більше року лише один раз зателефонувала, поцікавилася чи проводиться нагляд дитини, натомість про стан здоров`я та розвитку дитини не запитала. Пояснення даного свідка не викликають сумніву та враховується судом, як доказ для підтвердження факту залишення дитини позивачем ОСОБА_1 з власної ініціативи. Аналіз в сукупності всіх наданих доказів, дає підстави суду прийти до висновку про наявність виняткових обставин, при яких можливе розлучення дитини зі своєю матір`ю та проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь в її вихованні та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

При визначенні місця проживання дитини в разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

З урахуванням обставин справи: висновків спеціалістів про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, ставлення матері до своїх батьківських обов`язків, залишення дитини позивачем ОСОБА_1 з власної ініціативи, наявність добровільних нотаріально завірених згод на проживання та виховання дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 , виходячи із якнайкращих інтересів дитини, уваги батька до сина та його турботи, житлових умов, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної, достатньої забезпеченості, емоційного, психологічного, матеріального, вікового та медичного чинників — суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, у зв`язку із цим підлягає задоволенню зустрічна позовна заява ОСОБА_2 в повному обсязі.

За таких обставин, не підлягають задоволеннюпозовні вимоги за первісним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька, оскільки відповідно до предмету спору аналогічні вимоги задоволені судом по зустрічному позову.

Керуючись  ст. ст. 55, 56, 105,110,141, 150, 160, 161, 180 Сімейного кодексу України,  Закону України "Про охорону дитинства", Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХII(78912) від 27 лютого 1991 року, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -  

У Х В А Л И В:

Первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Богуславської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька, розірвання шлюбу – задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,зареєстрований 14.10.2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3327.

В задоволенні решти вимог первісного позову – відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради Служба у справах дітей про визначення місця проживання дитини – задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишивши його на виховання та проживання батьку – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сила після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа за первісним позовом: Служба у справах дітей Богуславської районної державної адміністрації, адреса:Київська обл., м. Богуслав, вул. Франка, 4, каб.403.

Третя особа за зустрічним позовом: Орган опіки та піклування Житомирської міської ради Служба у справах дітей, адреса: м. Житомир, м-н ім. С.П. Корольова, 4/2.

Суддя                                                                        Н.Ф. Слюсарчук