Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #85984112

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



14 квітня 2020 р. м. Харків Справа № 820/1898/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. ,


розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М. (повний текст складено ) по справі № 820/1898/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2020 представником позивача подано до суду заяву у якій він просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі №820/1898/18.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного судом 27.02.2020 заяву про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з таким судовим рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі №820/1898/18.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем на виконання рішення по даній справі було здійснено перерахунок пенсії позивача з 10.01.2016. Виплату різниці пенсії за період з 01.01.2018 по 31.03.2018 було проведено відповідачем у квітні 2018 року. Проте, різниця пенсії в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 залишається невиплаченою до теперішнього часу. Також зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд першої інстанції ухиляється від здійснення функцій, які покладаються на нього ст. 129-1 Конституції України і ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами і це виключно як певна міра впливу на той чи інший орган влади. Вважає, що застосування ст. 382 КАС України - це лише прерогатива суду.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу позивача, в якій вказує на практику Верховного Суду, заперечуючи проти вимог скарги про скасування ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участі, з огляду на приписи ч. 3 ст. 296, ч. 3 ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість завершення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги з огляду на наступне.

В ході розгляду справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ліквідаційною комісією ГУМВС України в Харківській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" з урахуванням довідки ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області з перерахованим розміром грошового забезпечення ОСОБА_1 та нарахувати і виплатити різницю недоплаченої пенсії. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ14099344).

Вищезазначене рішення набрали законної сили 11.05.2018.

19.02.2020 представником позивача до суду було надано заяву по встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі №820/1898/18.

Відмовляючи у задоволенні вищевказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи №820/1898/18, позивачем не заявлялась вимога щодо встановлення судового контролю за рішенням суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, не було наведено доводів та не було надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду, після набрання таким рішенням законної сили.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

В силу положень ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду позивач отримав виконавчий лист від 10.04.2018 та звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Постановою державного виконавця від 25.06.2018 відкрито виконавче провадження №56653344, боржнику надано строк - 10 робочих днів для добровільного виконання рішення. Боржник у вказані строки рішення не виконав.

22.10.2018 державним виконавцем на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. У вказані строки боржник рішення не виконав.

07.11.2018 державний виконавець наклав штраф на боржника у розмірі 10200 грн. на користь держави. Іншою постановою від 27.11.2018 державний виконавець закінчив виконавче провадження у зв`язку з направленням повідомлення до правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення - умисного невиконання рішення суду.

Примусове виконання судових рішень входить до повноважень виконавчої служби, а умисне невиконання судових рішень є кримінальним правопорушенням які розслідуються правоохоронними органами.

Таким чином, на даний час зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є вже недоцільним.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Крім того, проаналізувавши наведені положення КАС України, Верховний Суд в постанові від 26 березня 2020 року у справі №823/175/17 зазначив, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу.

Одночасно, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.

В той же час, позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надав доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання постанови суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних вимог позивача про скасування судового рішення, оскільки доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 по справі № 820/1898/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.


Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал

Судді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик Л.О. Донець

Повний текст постанови складено 14.04.2020.


  • Номер: 3301/20
  • Опис: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
  • Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
  • Номер справи: 820/1898/18
  • Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
  • Суддя: Гуцал М.І.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено склад суду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 18.03.2020
  • Дата етапу: 18.03.2020
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація