ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/188/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія) - Мицька Р.М.,

відповідача - публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - Завод) - Глазкова Є.С.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) - Гвоздіка О.В.,

Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) - Полеця Д.М.,

публічного акціонерного товариства «Одесагаз» (далі - Товариство) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заводу

на рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2019 [колегія суддів: Малярчук І.А. (головуючий), Смелянець Г.Є., Волков Р.В.]

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 [колегія суддів: Разюк Г.П. (головуючий), Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.]

зі справи № 916/188/17

за позовом Компанії

до Заводу,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ФДМУ, КМУ, Товариство,

про стягнення 1 474 263 365,23 грн.,

та зустрічним позовом Заводу

до Компанії,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ФДМУ, КМУ,

про визнання укладеною додаткової угоди.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Заводу про стягнення 1 474 263 365,23 грн., з яких 1 374 772 272,90 грн. основного боргу, 32 349 932,83 грн. пені, 60 243 693,08 грн. штрафу, 3 466 064,23 грн. 3 % річних і 3 431 402,18 грн. інфляційних втрат.

1.2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 04.10.2016 № 224/16-ПР-15 (далі - Договір) у частині своєчасної оплати поставленого газу.

1.3. Завод подав до господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву, в якій (з урахуванням уточнення) просив визнати укладеною додаткову угоду № 1 до Договору в запропонованій Заводом редакції.

1.4. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що КМУ Розпорядженням від 28.12.2016 № 1018-р (далі - Розпорядження № 1018) погодив реструктуризацію боргу Заводу перед Компанією за постачання природного газу, тоді як остання ухиляється від підписання додаткової угоди до Договору на виконання такого Розпорядження.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, первісний позов задоволено повністю: стягнуто з Заводу на користь Компанії 1 374 772 272,90 грн. основного боргу, 32 349 932,83 грн. пені, 60 243 693,08 грн. штрафу, 3 466 064,23 грн. 3 % річних і 3 431 402,18 грн. інфляційних втрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані доведенням факту порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної і повної оплати поставленого позивачем газу, внаслідок чого у Компанії виникло право вимагати від відповідача сплати заявлених до стягнення сум, у тому числі штрафних санкцій. Водночас апеляційний господарський суд, посилаючись на частину п`яту статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), залишив без розгляду вимогу Заводу про зменшення штрафних санкцій як таку, що не була предметом розгляду суду першої інстанції.

Щодо вирішення зустрічного позову судові рішення зі справи мотивовані відсутністю правових підстав для зобов`язання Компанії укласти додаткову угоду до Договору про реструктуризацію заборгованості Заводу. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що додаткова угода про реструктуризацію заборгованості не базується на державному замовленні, не є обов`язковою для укладання в силу прямої норми закону та жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання такої угоди сторони не досягли.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Завод, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення і постанову зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2. У разі визнання правомірності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності боргу відповідача зі сплати спірних сум, Завод просить суд касаційної інстанції зменшити заявлений розмір неустойки на 100 %.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Суди попередніх інстанцій не застосували норму частини першої статті 98 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній станом на 28.12.2016), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин і якими передбачено повноважність загальних зборів акціонерного товариства приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства, зокрема і виконавчих.

Внаслідок незастосування зазначених норм суди не взяли до уваги, що Договір було змінено за домовленістю сторін. При цьому воля Компанії щодо відповідної зміни зобов`язання, за висновком Заводу, була виражена у розпорядженні її єдиного акціонера, який погодив реструктуризацію боргу без нарахування відсотків.

4.2. Суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, - статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і частину третю статті 551 ЦК України і порушили статтю 2 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних рішення і постанови.

Так, за твердженням Заводу, у спірних правовідносинах за умови правомірності висновків судів щодо наявності боргу відповідача зі сплати спірних сум були наявні підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (пені, штрафу) на 100 %.

4.3. Посилання суду апеляційної інстанції на частину п`яту статті 269 ГПК України у контексті залишення без розгляду питання про зменшення заявленої до стягнення неустойки є неправильним, оскільки відповідне зменшення не є предметом самостійних позовних вимог.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Компанія у відзиві на касаційну скаргу зазначила про безпідставність її доводів та просила рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. КМУ у відзиві на касаційну скаргу Заводу, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваних судових рішень та прийняття їх внаслідок неправильного застосування норм матеріального, порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняті зі справи рішення і постанову, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вимог за первісним позовом, а зустрічний позов - задовольнити.

5.3. ФДМУ і Товариство своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Компанією (постачальник) і Заводом (споживач) укладено Договір, за умовами якого:

постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, споживач зобов`язується прийняти і оплатити цей газ на умовах цього Договору (пункт 1.1);

газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу (пункт 1.2);

за цим Договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Компанією на митну територію України) (пункт 1.3);

постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.12.2016 (включно) газ обсягом до 183 000 тис. м3, у тому числі по місяцях: у жовтні 2016 року - до 60,0 млн. м3, у листопаді 2016 року - до 60,0 млн. м3, у грудні 2016 року - до 63,0 млн. м3 (пункт 2.1);

приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4);

не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна і вартість. Постачальник не пізніше восьмого числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.5);

ціна за 1000 м3 газу за цим Договором з 01.10.2016 становить 5 916,00 грн., крім того податок на додану вартість (20 %) 1 183,20 грн. До сплати за 1 000 м3 природного газу з ПДВ - 7 099,20 грн. (пункт 5.2);

оплата за природний газ проводиться споживачем протягом місяця поставки газу виключно грошовими коштами в розмірі 100 % від вартості запланованих місячних обсягів. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1);

у разі невиконання споживачем пункта 6.1 цього Договору він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (пункт 8.2);

усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін (пункт 11.3);.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016, і діє в частині передачі газу до 31.12.2016 (включно) без права пролонгації, а в частині проведення розрахунків - до їх здійснення (пункт 12.1).

6.2. Додатковими угодами від 24.10.2016 № 1 і від 21.11.2016 № 2 вносились зміни у пункт 5.2 Договору щодо ціни за 1 000 м3 газу, яка з 01.11.2016 становила 8 182,80 грн., у т.ч. ПДВ, а з 01.12.2016 - 8 577,60 грн., у т.ч. ПДВ.

6.3. На виконання умов договору Компанія протягом жовтня - грудня 2016 року поставила Заводу природний газ на загальну суму 1 374 772 272,90 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 31.10.2016 на суму 381 266 909, 11 грн., від 30.11.2016 на суму 479 357 277, 79 грн. і від 31.12.2016 на суму 514 148 086, 00 грн., які підписані сторонами без зауважень.

6.4. Водночас Завод свої зобов`язання за Договором щодо оплати поставленого природного газу не виконав, у зв`язку з чим заборгованість перед Компанією складає 1 374 772 272,90 грн.

6.5. Посилаючись на неналежне виконання умов Договору, позивач нарахував відповідачу пеню і штраф на підставі пункту 8.2 Договору, а також 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

6.6. Викладені обставини стали підставою для звернення Компанії з первісним позовом у даній справі.

6.7. Перевіривши надані Компанією розрахунки спірних сум, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідні розрахунки зроблені арифметично і методологічно правильно, з урахуванням умов Договору, чинного законодавства, періодів прострочки та розміру основного боргу і суми, заявлені до стягнення, визначено правильно.

Водночас апеляційний господарський суд, посилаючись на частину п`яту статті 269 ГПК України, вимогу Заводу про зменшення штрафних санкцій на 100 % залишив без розгляду як таку, що не була предметом розгляду суду першої інстанції.

6.8. Предметом зустрічного позову є вимога Заводу про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до Договору в запропонованій Заводом редакції. Підставою для звернення з таким позовом є Розпорядження № 1018.

У прийнятті судових рішень за зустрічним позовом суди попередніх інстанцій виходили з такого.

6.8.1. Постановою КМУ від 22.09.2016 № 675 «Деякі питання управління Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"» затверджено статут Компанії.

Відповідно до пункту 15 зазначеного статуту засновником та єдиним акціонером Компанії є держава, функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі якої здійснює КМУ.

6.8.2. Зі змісту Розпорядження № 1018 вбачається, що КМУ погоджується з пропозицією ФДМУ щодо реструктуризації боргу за постачання природного газу, починаючи з 01.04.2017 рівними частинами строком на два роки та без нарахування відсотків.

У прийнятті Розпорядження № 1018 КМУ діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як єдиний акціонер Компанії, що підтверджується постановою шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 зі справи № 826/8515/17.

6.8.3. У матеріалах справи відсутні докази того, що уповноважені статутом або довіреністю представники Компанії підписували будь-які документи про внесення змін до Договору щодо реструктуризації заборгованості.

6.8.4. За оцінкою апеляційного господарського суду: Розпорядженням № 1018 КМУ лише погодився з пропозицією ФДМУ щодо реструктуризації боргу Заводу перед Компанією; у Розпорядженні № 1018 відсутні будь-які вказівки для Компанії до виконання; Розпорядження № 1018 не містить жодних умов щодо зобов`язань Заводу і Компанії, пов`язаних як зі спірним Договором, так і за їх господарськими відносинами в цілому; у Розпорядженні № 1018 відсутня сума боргу, яка підлягає реструктуризації, вид заборгованості (період виконання, склад боргу); Розпорядження № 1018 не має наслідком зміну умов Договору, зокрема і в частині зобов`язань Заводу з оплати за поставлений Компанією природний газ, та наслідків неналежного виконання цих зобов`язань.

6.8.5. Отже, за висновком апеляційного господарського суду, додаткова угода про реструктуризацію заборгованості не базується на державному замовлені, не є обов`язковою для укладання в силу прямої норми закону та жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання такої угоди сторони не досягли, у зв`язку з чим не вбачаються правові підстави для зобов`язання Компанії укласти додаткову угоду № 1 до Договору.

7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

7.1. ЦК України:

стаття 525:

- одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

частина перша статті 526:

- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

частина перша статті 530:

- якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) …;

частина перша статті 549:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання;

частина третя статті 551:

- розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення;

стаття 610:

- порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

пункт 3 частини першої статті 611:

- у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки;

стаття 625:

- боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

частина перша статті 651:

- зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.2. ГК України:

частини третя і четверта статті 179:

- укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування;

- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту;

частини перша і четверта статті 188:

- зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором;

- у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду;

частина перша статті 193:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

частина перша статті 216:

- учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором;

частина перша статті 230:

- штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання;

стаття 233:

- у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

7.3. ГПК України:

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частини перша і друга статті 300 (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги в даній справі):

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309 (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги в даній справі):

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

8.1. Відповідно до приписів статей 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов`язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

8.2. Суди попередніх інстанцій встановили, що Завод є таким, що не виконав зобов`язання з оплати поставленого природного газу у строк, визначений умовами Договору, у зв`язку з чим заборгованість перед Компанією складає 1 374 772 272,90 грн.

8.3. З урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Завод допустив порушення зобов`язання, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування і стягнення штрафних санкцій) відповідно до пункту 8.2 Договору.

8.4. В оцінці доводів Заводу щодо відповідної зміни зобов`язання за Договором, у тому числі звільнення від сплати відсотків, Касаційний господарський суд виходить з такого.

8.4.1. За загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).

При цьому зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

8.4.2. Статут Компанії, як обґрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, не передбачає права КМУ як органу управління укладати угоди від імені Компанії, тоді як уповноважені статутом або довіреністю представники Компанії будь-які документи щодо внесення змін до Договору не підписували, а тому без оформлення окремого правочину про внесення відповідних змін до Договору посилання Заводу на зміну строків виконання зобов`язань за цим Договором чи звільнення від відповідальності за їх порушення є безпідставними.

8.5. Отже, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального права, встановивши факт порушення Заводом умов Договору щодо своєчасної і повної оплати поставленого позивачем газу, перевіривши обґрунтованість розрахунку заявлених до стягнення сум, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову.

8.6. Перевіривши наведені Заводом в касаційній скарзі доводи про те, що суди «мали зменшити заявлену до стягнення неустойку на 100 %», Касаційний господарський суд визнає їх безпідставними, враховуючи таке.

8.6.1. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач заявив лише в апеляційному господарському суді.

8.6.2. Правовий аналіз статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 зі справи № 904/5770/18.

8.7. Вимоги скаржника, викладені у пункті 3.2 цієї постанови, щодо зменшення неустойки Касаційний господарський суд відхиляє і, окрім викладеного у пунктах 8.6.1 і 8.6.2 тієї ж постанови, виходить з того, що: позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів, тоді як оцінка доказів у силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції; суди попередніх інстанцій встановили факт невиконання Заводом основного зобов`язання щодо сплати вартості отриманого природного газу; нараховані Компанією штрафні санкції в сукупності складають менше, ніж 7 % від суми боргу, у зв`язку з чим розмір неустойки не є неспівмірним та/чи несправедливим.

8.8. Завод у касаційній скарзі зауважує про «неправильне» посилання апеляційного господарського суду на частину п`яту статті 269 ГПК України, за змістом якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тоді як «відповідне зменшення не є предметом самостійних позовних вимог».

Водночас таке помилкове посилання суду апеляційної інстанції на процесуальну норму не є безумовною підставою для скасування судового рішення згідно з приписами ГПК України і не призвело до прийняття судом незаконного рішення по суті, оскільки за відсутності передумов, які могли б бути підставою для зменшення неустойки, відповідне клопотання задоволенню не підлягало.

8.9. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду зі справ № 761/26293/16-ц і № 464/2759/16-ц є необґрунтованими, оскільки ці судові рішення не є ухваленими у правовідносинах, подібних до тих, що мають місце у справі, яка розглядається.

8.10. Щодо зустрічних позовних вимог Касаційний господарський суд зазначає таке.

8.10.1. Статтями 6, 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.10.2. За змістом частин третьої і четвертої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Обов`язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону, а не підзаконного нормативно-правового акта.

Відповідний висновок також наведено в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 зі справи № 914/813/17 і від 02.07.2019 зі справи № 905/1842/18.

8.10.3. В оцінці Розпорядження № 1018, яке є підставою зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: КМУ лише погодився з пропозицією ФДМУ щодо реструктуризації боргу Заводу перед Компанією; у Розпорядженні № 1018 відсутні будь-які вказівки для Компанії до виконання; Розпорядження № 1018 не містить жодних умов щодо зобов`язань Заводу і Компанії, пов`язаних як зі спірним Договором, так і за їх господарськими відносинами в цілому; у Розпорядженні № 1018 відсутня сума боргу, яка підлягає реструктуризації, вид заборгованості (період виконання, складові боргу); обумовлений Розпорядженням № 1018 період реструктуризації боргу вже закінчився.

8.10.4. Враховуючи, що додаткова угода про реструктуризацію заборгованості, яка є предметом позовних вимог за зустрічним позовом, не базується на державному замовленні, не є обов`язковою для укладання в силу прямої норми закону та жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання додаткової угоди № 1 до Договору сторони не досягли, Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога Заводу про визнання такої угоди укладеною є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

8.10.5. Касаційний господарський суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ними доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

8.11. Касаційний господарський суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді цієї справи, зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи. Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин цієї справи та обґрунтування судових рішень, Касаційний господарський суд погоджується з виконанням судами попередніх інстанцій обов`язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального і процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування оскаржуваних судових рішень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Завод не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Заводу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення і постанову - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд покладаються на Завод.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 зі справи № 916/188/17 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко