Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 339/400/16-ц

провадження № 61-14114св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просила стягнути з Державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України на її користь інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду в сумі 101 721 грн 32 коп. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 6 389 грн, а також 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року, яким змінено рішення Болехівського міського суду від 27 березня 2014 року, частково задоволено її позов до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на її користь 17 098 грн 92 коп. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Після набрання рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року законної сили, вона отримавши виконавчий лист, 03 липня 2014 року пред`явила його до виконання.

Посилаючись на те, що Державна казначейська служба України вказане рішення виконала лише 03 вересня 2015 року, тобто через рік і три місяці, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію за прострочення перерахування коштів за рішенням суду в розмірі 4 670 грн та 3 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Місцевий суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що виконавчий лист № 339/71/13-ц, виданий на підставі рішення Болехівського міського суду від 27 березня 2014 року про стягнення з Державного бюджету в користь позивача 170 098 грн 92 коп. отримано Державною казначейською службою України 03 липня 2014 року. Таким чином, трьохмісячний строк на виконання рішення Болехівського міського суду від 27 березня 2014 року сплив 03 жовтня 2014 року. При цьому фактичне виконання рішення відбулося 03 вересня 2015 року, тобто через 334 дня. Тому компенсація за прострочення перерахування коштів за рішенням в розмірі трьох відсотків річних складає 4 670 грн, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 в порядку статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Що ж стосується вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 101 721 грн, то такі не підлягають до задоволення, оскільки положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено нарахування індексу інфляції на суму коштів, які стягуються на користь осіб у порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду, у зв`язку з простроченням здійснення реальної виплати коштів, оскільки законом встановлено інший спосіб відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду. При цьому не застосовуються і положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» до спірних правовідносин, так як компенсація має разовий характер. Визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, місцевий суд врахував характер і тривалість моральних страждань позивача, його фінансове становище, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди та, виходячи з принципів розумності та справедливості, визначив розмір заподіяної моральної шкоди у сумі 3 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Болехівського міського суду від 11 жовтня 2017 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та у стягненні 3 % річних на суму боргу скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 37 081 грн 36 коп. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 4 670 на суму боргу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та у стягненні 3 % річних на суму боргу, виходив з того, що відповідно до статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги, що при виконанні судових рішень про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету, Державна казначейська служба України не має повноважень для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів, оскільки граничного терміну перерахування таких коштів не встановлено.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення суми інфляційних втрат, 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди злочину призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду відповідає.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 17 098 грн 92 коп. та 300 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року рішення Болехівського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , зменшено суму відшкодування до 150 000 грн. В іншій частині рішення Болехівського міського суду від 27 березня 2014 року залишено без змін.

18 червня 2014 року Болехівським районним судом Івано-Франківської області на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист зі встановленим строком пред`явлення до виконання до 04 червня 2015 року.

03 липня 2014 року ОСОБА_1 пред`явила вищевказаний виконавчий лист до виконання до Державної казначейської служби України, а в подальшому неодноразово зверталася із заявами до відповідача та Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо виконання рішення суду.

03 вересня 2015 року Державною казначейською службою України здійснено перерахування коштів відповідно до виконавчого листа, виданого 18 червня 2014 року Болехівським районним судом Івано-Франківської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов`язання виникають і із завдання шкоди.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто грошового зобов`язання здійснюється судом у порядку, передбаченому, у разі, якщо позивачем є фізична особа, ЦПК України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Апеляційний суд, вирішуючи питання про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував висновки і мотиви скасування рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2017 року, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року.

Установивши несвоєчасне виконання Державною казначейською службою України рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 37 081 грн 36 коп. і трьох процентів річних у сумі 4 670 грн.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним

обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року зупинено дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаного судового рішення у цій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов