Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 370/2754/14-ц

провадження № 61-22453св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року у складі судді - Мазки Н. Б., та постанову апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Приходька К. П., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивований тим, що 13 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством ««Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 223367717 з додатковими угодами, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 60 900 дол. США на 240 місяців по 13 серпня 2028 року зі сплатою 13,85 % річних.

13 серпня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме:

- житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого Голяченко М.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13 серпня 2008 року за реєстром 7381 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 13 серпня 2008 року за № 3077936;

- земельної ділянки (кадастровий номер: 3222784801:00:017:0223) площею 0,2500 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належить іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Голяченко М. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13 серпня 2008 року за реєстром 7381 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 13 серпня 2008 року за № 3077910.

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а саме видав кредитні кошти позичальнику. Відповідач умови договору не виконує, на вимогу про дострокове виконання зобов`язань не реагує, внаслідок чого станом на 01 вересня 2014 року виникла заборгованість, яка становить 133 043,10 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 744 742,11 грн, з яких:

- заборгованість за кредитом 69 151,73 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 906 863,53 гривень, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом -1 136.08 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 14 898,68 грн;

- заборгованість за відсотками - 15 628,68 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 204 956,26 грн;

- пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 48 262,69 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 632 922,32 грн.

У листопаді 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав заяву про зміну предмету позову, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 223367717 від 13 серпня 2008 року , що станом на 01 вересня 2014 року складає 133 043,10 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 744 742,11 грн та стягнути судовий збір.

22 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання частини договору недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що умови договору кредиту не відповідають вимогам статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, вважає, що ставка пені встановлена за умовами договору кредиту в розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання не відповідає принципам справедливості та розумності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Просив визнати недійсною умову кредитного договору № 223367717 від 13 серпня 2008 року, яка встановлює пеню у розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання за споживчим кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 223367717 від 13 серпня 2008 року, що станом на 01 вересня 2014 року складає 133 043,10 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 744 742,11 грн та судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, у позивача виникло право на дострокове стягнення кредиту, а також штрафних санкцій. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином був ознайомлений з умовами кредитного договору, а також штрафними санкціями за його невиконання. Крім того, суд зазначив про сплив позовної давності за цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 і в цій частині ухвалено нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання частини договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним умову викладену в п. 16.3 кредитного договору № 223367717, укладеному між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , яка встановлює пеню у розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року змінено в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зазначивши що стягненню підлягає 84 780,41 доларів США , що в еквіваленті по курсу НБУ на час зміни позову на 01 вересня 2014 року становило 1 111 819,79 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов та змінюючи рішення суду в частині стягнення заборгованості по пені за прострочення погашення кредиту та відсотків, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначений у пункті 16.3 кредитного договору розмір підвищеної процентної ставки перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у статтях 509 та 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, тобто такі умови є явно несправедливими по відношенню до боржника, позивач звернувся до суду в межах визначеного строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , якого не було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання. Суд незаконно задовольнив заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки даною заявою фактично було змінено і предмет і підстави позову одночасно. Крім того, в матеріалах справи не міститься жодного належного та допустимого доказу того, що ОСОБА_1 взагалі отримував передбачені спірним кредитним договором грошові кошти у доларах США, а відтак кредитний договір не набрав чинності.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року залишити без змін

Відзив мотивований тим, що з моменту укладення кредитного договору, відповідач жодного разу не повідомляв про те, що не отримував кредитних коштів. Вказаний договір не оскаржувався за безгрошовістю. Вказані дії ОСОБА_1 почав вчиняти після звернення до суду кредитором з вимогою про повернення належних коштів. Відповідачем не було зазначено в чому полягає невірність наданого банком розрахунку заборгованості. Саме по собі не розуміння наданого банком розрахунку заборгованості, не може бути підставою для призначення судової бухгалтерської економічної експертизи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та постанови апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У серпні 2018 року цивільна справа № 370/2754/14-ц надійшла до Верховного Суду.

02 жовтня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи 26 червня 2017 року, 09 серпня 2017 року, оскільки рекомендоване повідомлення повернулося до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (т. 2 арк. спр. 107-1, 114).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507 цс 18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що не був повідомлений про судовий розгляд справи та суд розглянув справу без участі відповідача або його представника (а. с. 134 т. 2).

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Вказівка суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції були вчинені всі передбачені законом заходи про повідомлення учасників процесу про дату судового засідання, а тому процесуальні права відповідача не були порушені. Разом із тим неотримання ним судових повісток свідчить про відсутність заінтересованості в перебігу справи суперечить вищевказаним нормам права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року скасувати.

Передати справу № 370/2754/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук