ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2010 р. Справа № 2-а-533/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича,
при секретарі судового засідання: Мороз Вікторії Валентинівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1;
відповідача : Томчук М.А. - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: військової частини А 0549
про: визнання відмови неправомірною та зобов'язання до вчинення дій
ВСТАНОВИВ :
В лютому 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини А 0549 про визнання відмови неправомірною та зобов'язання виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач двічі подавав рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009 році. Проте, питання щодо отримання коштів залишалось не вирішеним, обґрунтованої відповіді надано не було.19.01.2010р. на адресу військової частини А 0549 позивачем подано заяву з вимогою пояснити у зв'язку з чим матеріальна допомога у 2009 році виплачена не була. В своїй відповіді керівництво військової частини А 0549 покликається на те, що в зверненнях позивача про виплату матеріальної допомоги не вказано причини у зв'язку з якими необхідно виплатити матеріальну допомогу. Позивач вважає відмову у виплаті належної йому матеріальної допомоги протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси.
26.02.2010р. на адресу суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог в якій він пункт 3 змісту позовних вимог змінює та просить суд стягнути з військової частини А 0549 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2009 році в розмірі місячного грошового забезпечення ОСОБА_1.
З огляду на права надані позивачу ст.ст. 49, 51 КАС України, вказана заява прийнята судом до розгляду.
Представник відповідача в судовому засіданні не погодився із заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.20-21). Крім того, зазначив, що відповідь командира військової частини А 0549 є цілком правомірною та такою, що відповідає вимогам відомчих керівних документів, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
ОСОБА_1, старший лейтенант юстиції, проходе військову службу у військовій частині А 0549 на посаді юрисконсульта юридичної служби.
В липні 2009 року ОСОБА_1 було подано рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009 році.
31.08.2009р. позивачем вдруге подано рапорт щодо отримання матеріальної допомоги у 2009 році. Проте, кошти військовою частиною виплачені не були.
20.01.2010р. на адресу військової частини А0549 надійшла заява ОСОБА_1, в якій він просив керівництво частини повідомити про результати розгляду його звернень від 17.07.2009р. та 31.08.2009р. щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік та вирішити питання виплати коштів.
Листом від 10.02.2009р. за № 296 т.в.о. командира ВЧ А0549 майор ОСОБА_3 повідомив позивача, що в зв'язку із не зазначенням у рапорті причин за якими необхідно виплатити матеріальну допомогу, відсутні підстави для порушення клопотання про виплату вказаної допомоги, та прийняття рішення щодо її виплати за 2009 рік.
Судом встановлено, що керівництвом ВЧ А0549 рішення про відмову у виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не приймалось, а листом було надано відповідь про відсутність підстав для порушення клопотання про виплату вказаної допомоги, та прийняття рішення щодо її виплати за 2009 рік.
Визначаючись щодо вимог позивача, суд виходить із приписів пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007р. "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Відповідно до вказаної норми постанови Кабінету Міністрів України керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Посилання позивача на обов'язок, визначений наказом Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008р. "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є безпідставним, оскільки вказаний наказ прийнятий відповідно до Постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007р. на врегулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а не на закріплення прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин.
Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавцем не визначений обов'язок, а визначено право керівників державних органів у межах асигнувань надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань.
На реалізацію вказаного права, наказом Міністра оборони України від 24.01.2009р. № 30 визначено, що видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань необхідно здійснювати після розгляду заяв військовослужбовців, поданих за підпорядкованістю, та прийняття за ними рішення заступниками Міністра оброни України, начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України та командувачами видів Збройних Сил України. Сума цієї допомоги не повинна перевищувати розмір місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія телеграми командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №350/147/2/51т від 06.02.2009р., в якій вказано, що у рапортах про виплату матеріальної допомоги необхідно зазначати конкретні причини (важкий стан здоров'я, смерть рідних по крові або по шлюбу, пожежа або інше стихійне лихо тощо), які стали підставою для порушення клопотання.
Вказана телеграма не містить ознак нормативно-правового акту, а є вимогою вищестоящого керівництва, яка згідно положень Закону України "Про статут внутрішньої служби збройних сил України" є обов'язковою для виконання командиром ВЧ0549.
Таким чином, вказане свідчить про фактичне закріплення процедури прийняття рішення щодо виплати матеріальних допомог, а тому твердження позивача, що дані керівні відомчі документи змінюють порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необґрунтованим та спростовується вищевикладеним.
Оскільки Постановою КМУ № 1294 від 07.11.2007р. "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" не встановлено обов'язку надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а визначено надання такої допомоги як право керівників державних органів, враховуючи, що на реалізацію вказаного права керівництвом Збройних Сил України видавались відповідні накази та спрямовувались інші вимоги, які обов'язкові для виконання військовослужбовцями та в свою чергу були дотримані відповідачем, суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в позові, з підстав у ньому заявлених слід відмовити.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007р. "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Наказом Міністра оборони України від 24.01.2009р. № 30, Наказом Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008р. "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", Законом України "Про статут внутрішньої служби збройних сил України", суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини про визнання відмови неправомірною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 19.03.10
Суддя Свентух Віталій Михайлович
15.03.2010