ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 р. Справа № 520/12608/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Старосуда М.І.,

Суддів: Макаренко Я.М. ,  Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області   на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, по справі № 520/12608/19

за позовом      ОСОБА_1  

до      Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області                    

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, яка полягає у припиненні страхових виплат позивачу; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити страхові виплати ОСОБА_1 з жовтня 2019 р.; в частині присудження страхової сплати в межах суми стягнення за один місяць зобов`язати рішення суду виконати негайно.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм  матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано те, що постановою Харківського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 21.11.2019 № 2013/5871/5871/20 було припинено щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з листопада 2019 року на підставі п.3 ч.1 ст.46 Закону України № 1105 – надання документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)  справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в смт. Рогань Харківського району Харківської області як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 63240001647 від 03.12.2014 року.

03 грудня 2014 року Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації було взято на облік позивача, як особу, що тимчасово перемістилася до АДРЕСА_1 з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, де він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

17 грудня 2014 року позивач як внутрішньо переміщена особа звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Харківському районі Харківської області з заявою про тимчасове продовження йому раніше призначеної щомісячної страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням). До заяви було надано Довідку від 03.12.2014 №6324001647 про взяття його на облік як тимчасово переміщеної особи. Постановою від 30 грудня 2014 року №2038/5871/5871/1 позивачу було продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату в розмірі 1169,20 грн.

24.07.2018 Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації було здійснено перевірку достовірності інформації про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою, вказаною в Довідці від 03.12.2014 №6324001647 про взяття його на облік як тимчасово переміщеної особи.

За результатами перевірки головним державним соціальним інспектором управління із залученням спеціаліста уповноваженого зі справ роботи з населенням та секретаря Роганської селищної ради було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 24.07.2018 №1565 та зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не мешкає за вказаною адресою, так як багатоповерховий будинок із АДРЕСА_3 та квартирою АДРЕСА_4 відсутній на території цього населеного пункту, тобто такої адреси не існує.

Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування в Харківському районі Харківської області було відмовлено в призначенні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у кількості 24 осіб на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, у тому числі й ОСОБА_1 у зв`язку з непідтвердженням його проживання за адресою, вказаною в Довідці від 03.12.2014 №6324001647, про що й було складено протокол комісії від 29.08.2018 року №21.

В зв`язку з прийнятим комісією рішенням про відмову в призначенні ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати Харківським відділення було винесено постанову від 31.08.2018 №2038/5871/5871/16 про припинення позивачу виплати з 01.09.2018.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 р. у справі № 520/6746/19  позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано постанову Харківського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про припинення страхових виплати ОСОБА_1 від 31.08.2018 № 2038/5871/5871/16.

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити страхові виплати ОСОБА_1 з вересня 2018 року.

Однак, виплати позивачу були повторно припинені постановою Харківського відділення від 21.11.2019 р. № 2013/5871/5871/20 з листопада 2019 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України №1105 – надання документів, що містять неправдиві відомості.

На адвокатський запит відповідач повідомив позивача про те, що у поданій ОСОБА_1 до Фонду довідці від  03.12.2014 р. № 6324001647 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої йому 03.12.2014 р. Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації Харківської області, в графі фактичного місця проживання зазначена адреса, якої не існує.

Згідно інформації, наданої Комунальним підприємством  "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" листом від 07.11.2019 р. № 657, у будинку АДРЕСА_3 , який є індивідуальним житловим будинком садибного типу, одноповерховим, одноквартирним, квартири АДРЕСА_4 АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 не мешкає.

Оскільки надана ОСОБА_1 довідка від 03.12.2014 р. №6324001647 містить неправдиві відомості, що є підставою для припинення щомісячних страхових виплат, тому з метою продовження здійснення виплат відповідач запропонував позивачу звернутися до нього в строк до 01.12.2019 р. з відповідними документами.

Не погоджуючись із рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач з метою захисту своїх прав звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законних підстав для припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат з листопада 2019 року.  

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб регламентовано Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII).

Статтею першою Закону N 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Отже, внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою та має зареєстрований страховий випадок "профзахворювання", який йому було встановлено ще у 2006 році.  

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, урегульовано Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі по тексту - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №77-VIII.

Положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 №20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за №6/26451 (був чинним на час виникнення спірних відносин і до 28.12.2018, далі по тексту - Порядок № 20).

Відповідно до п.1 розділу І Порядку № 20 цей Порядок поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105) за фактичним місцем проживання (перебування) (далі - особи, які тимчасово переміщені) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

Пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку №20 передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред`явленні оригіналів.

У випадку відсутності в особи, яка тимчасово переміщена, оригіналу справи про страхові виплати, сформованої іншим робочим органом виконавчої дирекції Фонду відповідно до вимог законодавства, робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) одержує відомості з Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду про розмір щомісячних страхових виплат.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку № 20 встановлено, що щомісячні страхові виплати ВПО нараховуються з місяця подання заяви або з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зберігалася справа про страхові виплати на той час, та фінансується впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Отже, в розумінні норми пункту 5 розділу III Порядку № 20, щомісячні страхові виплати ВПО нараховуються з місяця подання заяви для осіб, які вперше звернулись за страховою виплатою, а для ВПО, які вже отримували страхові виплати - з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про відсутність у позивача права на отримання щомісячних страхових виплат у зв`язку з наданням документів, що містять неправдиві відомості, а саме щодо адреси фактичного місця проживання.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що органи влади не надали обґрунтування позбавлення права заявника на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, що було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права (пункти 51-54).

Виходячи зі змісту постанови Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», Україна від зобов`язань, визначених статями1,14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Колегія суддів звертає увагу, що саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Посилання апелянта, що судом першої інстанції не враховано те, що постановою Харківського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 21.11.2019 № 2013/5871/5871/20 було припинено щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з листопада 2019 року саме на підставі п.3 ч.1 ст.46 Закону України № 1105 – надання документів, що містять неправдиві відомості, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Статтею 46 Закону № 1105 XIV встановлено перелік підстав для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, п.3 ч.1 ст.46 Закону України № 1105 передбачено припинення страхових виплат і надання соціальних послуг у разі, якщо виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості, тобто, якщо такі документи слугували підставою саме при призначені страхових виплат.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що позивач має зареєстрований страховий випадок "профзахворювання", який йому було встановлено ще у 2006 році, тобто він здобув право на отримання  страхових виплат до моменту переміщення до Харківської області з Луганської області.

За таких обставин, відповідач безпідставно припинив щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з листопада 2019 року саме на підставі п.3 ч.1 ст.46 Закону України № 1105.

Враховуючи норми статті 14 Закону № 1706- VII щодо заборони дискримінації внутрішньо переміщених осіб, колегія суддів зазначає, що статтею 46 Закону № 1105 –XIV не передбачено такої підстави припинення страхової виплати, як надання документів, що містять неправдиві відомості, а саме щодо адреси фактичного місця проживання.

Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс  Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання допомоги передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином на них поширюється режим "існуючого майна".

Також, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою № 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підтягають захисту порушені права шляхом визнання протиправними дій та зобов`язання поновити нарахування страхових виплат.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316  КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав, висновків суду не спростовують.          

Керуючись ст.ст. 243, 250, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -                

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року по справі № 520/12608/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.І. Старосуд

Судді Я.М. Макаренко  О.М. Мінаєва