Справа № 169/808/23

Провадження № 2/169/52/24

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року                                                        селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді                                        Ковальчук О. В.,

з участю секретаря                                        Гаврилюк Н. В.,

справа 169/808/23

учасники справи:

позивач                                                         ОСОБА_1 ,

відповідач                                                         ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Турійськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданої шкоди,

представники учасників справи:

представник позивача                                         ОСОБА_3 ,

представник відповідача                                 ОСОБА_4

встановив:

Позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_6 на її користь 141 520 гривень завданої майнової шкоди та судових витрат у справі.

       Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 07 лютого 2011 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який 05 листопада 2021 року рішенням Турійського районного суду Волинської області розірваний. За час перебування в шлюбі за спільні кошти, крім іншого майна, було придбано транспортний засіб – автомобіль марки DODGE CALIBER 2.0 CRD, 2006 року випуску, право власності на який зареєстровано на відповідача у справі –  ОСОБА_6 . 27 лютого 2023 року відповідачем подано до Камінь-Каширського районного суду Волинської області позов про поділ майна подружжя та стягнення з ОСОБА_5 141 520 гривень компенсації вартості частини зазначеного автомобіля. Свій позов мотивував тим, що як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання, транспортний засіб перебував у користуванні позивачки та був нею відчужений третій особі без згоди та відома відповідача. В задоволенні позову про поділ майна подружжя суд відмовив за безпідставністю. Постановою Волинського апеляційного суду 18 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

       Позивач стверджує, що спірний транспортний засіб вона не відчужувала і не могла цього зробити без згоди відповідача, який був власником зазначеного майна.

       Враховуючи наведене, з посиланням на вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача на її користь завдану майнову шкоду та судові витрати у справі.

Ухвалою Турійського районного суду від 09 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а. с. 22).

Відповідачем ОСОБА_2 15 вересня 2023 року подано відзив на позовну заяву (а. с. 36).

25 вересня 2023 року позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив (а. с. 38).

17 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

05 лютого 2024 року ОСОБА_2 заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (а. с. 89-90).

09 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_2 щодо призначення почеркознавчої експертизи (а. с. 97).

08 березня 2024 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи (а. с. 102-103).

Будь-яких інших процесуальних дій у справі не вчинялося.

Позивач ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином та вчасно, про причини своєї неявки суду не повідомила.

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_8 в судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі та зазначив наступне. На порталі «Дія» побачив зміну реєстраційного номера спірного транспортного засобу. Жодних документів на відчуження чи доручення представляти свої інтереси третім особам не надавав. Не розуміє, яким чином в акті огляду транспортного засобу при відчуженні вказано його паспортні дані.

Представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні позов заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 . Крім того, зазначила, що транспортний засіб відповідач не відчужував, оскільки після розірвання шлюбу ним користувалася позивач.

Свідок ОСОБА_10 – дружина відповідача, в судовому засіданні пояснила, що її чоловік ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із колишньою дружиною придбали транспортний засіб. Стверджує, що автомобілем чоловік ніколи не користувався, хоча право власності було зареєстроване за ним. Як під час шлюбу так і після розлучення транспортним засобом користувалася колишня дружина. Чоловік побачив в Єдиному порталі державних послуг Дія відсутність відомостей про зареєстрований на нього автомобіль, після чого звернувся до суду з позовом про поділ майна, в задоволенні якого судом було відмовлено. Після цього написав заяву в поліцію. Вважає, що транспортний засіб продала ОСОБА_1 .

       Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

       З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 листопада 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 (а. с. 6). За час перебування у шлюбі придбано автомобіль марки DODGE CALIBER 2.0 CRD, 2006 року випуску, право власності на який зареєстровано на  ОСОБА_6 (а. с. 13).

       Згідно вимог частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

       Як вбачається із матеріалів справи об`єкт поділу – спірний транспортний засіб було відчужено після розірвання шлюбу. Згідно акту огляду реалізованого транспортного засобу № 8003/22/00386 від 09 лютого 2022 року на підставі договору купівлі-продажу № 005858-3 автомобіль марки DODGE CALIBER 2.0 CRD, 2006 року випуску відчужено третій особі – ОСОБА_12 . При цьому, в графі відомості про власника вказано ОСОБА_2 та зазначено його паспортні дані (а. с. 15). Разом з тим, вартість транспортного засобу зазначена в сумі 20 000 гривень.

       Як доказ позивачем ОСОБА_5 надано суду копію висновку оцінювача щодо середньо-ринкової вартості автомобіля марки DODGE CALIBER 2.0 CRD, 2006 року випуску, вартість якого, станом на 09 лютого 2023 року, становить 283 040 гривень (а. с. 16).

       Стаття 60 Сімейного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       Згідно статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

       Положення частини першої статті 71 Сімейного кодексу України передбачає, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

       Вирішуючи спір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 Сімейного кодексу України, в окремих випадках, може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

       Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 Сімейного кодексу України).

       Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

       З урахуванням всіх досліджених у справі доказів суд вважає, що спірне майно було набуте подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. Отже, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 Сімейного кодексу України відсутні.

       Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України).

       У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

       Постановою роз`яснено, що поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягнення згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

       Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

       Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.        

       Оцінюючи пояснення відповідача суд приходить до наступного.

       Згідно пункту восьмого «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» від 07 вересня 1998 року № 1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність).

        Відповідно до частини третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Частиною першою статті 89 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

       Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відчуження спірного транспортного засобу саме позивачем ОСОБА_1 . Натомість, в акті огляду реалізованого транспортного засобу № 8003/22/00386 від 09 лютого 2022 року в графі відомості про власника зазначено паспортні дані ОСОБА_2 . Крім того, як вказав відповідач: паспорт, виданий на його ім`я, він не втрачав, довіреності на представлення його інтересів іншим особам не надавав, що свідчить про його особисту присутність під час оформлення документів під час відчуження автомобіля. Із заявою в поліцію про відчуження без його відома транспортного засобу звернувся не після проголошення рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області про поділ майна подружжя, а після звернення ОСОБА_1 до Турійського районного суду Волинської області із позовом про відшкодування шкоди, що не дає підстав встановити факт відчуження транспортного засобу саме позивачем. Крім того, оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії досудового слідства та не встановлено винної особи, суд не може розцінювати доводи відповідача про відчуження транспортного засобу позивачем ОСОБА_1 як доказ. Разом з тим, в разі встановлення винної особи та проголошення обвинувального вироку відповідач має право звернутись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

       За таких обставин справи та відповідно до зазначених вище норм матеріального права, виходячи із характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

       Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

       Згідно частини другої  статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

       Частиною восьмою цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

       Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Бельським І. В. 08 серпня 2023 року укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого, адвокат зобов`язується надати послуги клієнту за винагороду. На підставі розрахунку оплати правничої допомоги адвоката, понесені позивачем витрати становлять 11500 гривень (а. с. 109).

       Таким чином, склад та розмір витрат на правову допомогу суд вважає, співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом, значенням справи для сторони. Розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

       Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

       Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1415 гривень 20 копійок судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 11, 13, 256, 261, 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 60, 63, 69-71 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 81, 89, 133, 141, 257, 259, 263, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданої шкоди, задовольнити.

       Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 141 520 гривень завданої майнової шкоди, судові витрати: 1415 гривень 20 копійок сплаченого судового збору судового збору, 11500 гривень витрати на правничу допомогу, всього 154 435 (сто п`ятдесят чотири тисячі чотириста тридцять п`ять) гривень 20 копійок.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2024 року

       Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

       Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя                                                                         О. В. Ковальчук