Судове рішення #8636717

Справа № 2-а-1604/09 (2-а-2101/08)

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 лютого 2009 року 11:41 м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі Зінов'євій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

 до Управління   праці   та   соціального   захисту   Сквирської   районної

 державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій відповідача щодо відмови йому у здійсненні перерахунку та виплаті сум щорічної допомоги на оздоровлення неправомірними та стягнення на його користь суми у розмірі 3635 грн. 00 коп.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду II групи, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХП (далі - Закон №796-ХІІ) – має виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Проте, у 2006 - 2007 роках позивач отримував щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах значно менших, ніж це передбачено статтею 48 Закону №796-ХП.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення перерахунку і виплати недоплачених сум допомоги на оздоровлення, але отримав відмову, мотивовану тим, що всі виплати орган праці та соціального захисту населення здійснював згідно з чинним законодавством. У зв'язку з цим позивач звернувся до адміністративного суду про захист порушеного права.

Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких просить у задоволенні позову відмовити. На думку відповідача вимоги позивача є безпідставними, оскільки позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення у розмірах, що були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими

Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для всіх видів виплат, передбачених Законом №796-ХП. Районні управління праці і соціального захисту населення не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір компенсаційних виплат громадянам, тому у відповідача не було законних підстав проводити доплати позивачу в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562.

Крім того, відповідач наполягав на відмові у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

У судове засідання, призначене на 13 лютого 2009 року, позивач та представник відповідача не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду справи. Матеріали справи містять клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, подані позивачем документи та письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 -ї категорії та інвалідом II групи, що підтверджується посвідченням від 13.11.2002 серії НОМЕР_1 та довідкою МСЕК від 05.11.2002 серії НОМЕР_2. Статус позивача як постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи і його право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідачем не заперечуються.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про проведення перерахунку належних до виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до розмірів, визначених статтею 48 Закону №796-ХІІ. Листом від 05.11.2008 № 2057 відповідач повідомив, що підстав для перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 -2007 роки немає, оскільки суми виплачені в повному обсязі у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України: за 2006 рік - 120 грн. (виплачено у жовтні 2006), за 2007 рік - 120 грн. (виплачено у березні 2007).

Спірні правовідносини охоплюють період за 2006 - 2007 роки, упродовж якого законодавче регулювання зазнавало змін, окремі положення оцінювалися Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 06.06.1996 №230/96-ВР) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам II групи виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Однак, право осіб, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи, на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», упродовж 2006 та 2007 років обмежувалося на підставі законів України про Державний бюджет на 2006 та 2007 роки.

Так, пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року №3235-IV дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року на 2006 рік було зупинено. Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" не переглядались Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України. Протягом 2006 року зазначена норма закону була чинною.

Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 №489-V дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та

сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону № 796-ХІІ на 2007 рік також було зупинено. Однак, у подальшому ці положення Закону про державний бюджет визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).

Як вже зазначалося судом, у період з 2006 по 2007 pp. спірні відносини регулювалися статтею 48 Закону № 796-ХІІ, дія положень якої зупинялися законами про держбюджет на відповідний рік: з 01.01.2006 по 31.12.2006 - Законом від 20.12.2005 №3235-IV; з 01.01.2007 по 09.07.2007 -Законом від 19.12.2006 №489-V.

Це означає, що в період з 01.01.2006 по 09.07.2007 відповідач не мав законних підстав для здійснення виплати передбаченої законом щорічної допомоги на оздоровлення, відтак, його дії у цей проміжок часу не можуть вважатися неправомірними, тож в цій частині позов задоволенню не підлягає.

У липні 2007 року Конституційним Судом України прийнято рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007, яким положення Закону від 19.12.2006 №489-V, що зупиняли дію статті 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», були визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Це означає, що такі законодавчі акти не підлягають застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000).

Рішення Конституційного Суду України, згідно зі статтею 69 Закону «Про Конституційний Суд України», є обов'язковим до виконання на території України. Ухвалюючи рішення про неконституційність законодавчого акта, Конституційний суд позбавляє неконституційні норми юридичної сили і здатності до застосування, усуваючи їх із чинного законодавства.

Відтак, починаючи з 09.07.2007 по 31.12.2007 (після прийняття Конституційним судом України рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007), законодавче регулювання відносин з виплати щорічної допомоги на оздоровлення визначалося статтею 48 Закону №796-ХП (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР), оскільки обмеження щодо її застосування було скасовано, а жодних інших обмежень Верховна Рада України не встановлювала.

Таким чином, у цей період часу щорічна допомога на оздоровлення позивачу мала виплачуватися у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Невиконання суб'єктом владних повноважень вимог закону тягне за собою визнання його дій неправомірними.

Відносно застосування до спірних відносин Постанови КМУ «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 №836 та Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд зазначає наступне.

Принцип законності закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції, є визначальним для дій органів державної влади.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,

материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається статтею 48 Закону №796-ХН. Статтею 67 цього ж Закону Кабінету Міністрів України були надані повноваження підвищувати конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати у 2006 та 2007 роках встановлювався законами України про Державний бюджет.

Розмір щорічної допомоги на оздоровлення був встановлений ще у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 № 836. Так, згідно з підпунктом є) пункту 1 вказаної Постанови розмір щорічної допомоги на оздоровлення встановлювався: інвалідам І і II групи - 2670 тис. крб (2, 67 грн.), III групи - 2150 тис. крб.(2, 15 грн.), учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: 2 категорії - 2670 тис. крб. (2.67 грн.), З категорії - 1570 тис. карбованців (1, 57 грн.). Постановою КМУ від 12.07.2005 №562 розміри щорічної допомоги на оздоровлення було змінено: інвалідам І і II групи щорічна допомога на оздоровлення встановлена у розмірі 120 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - 75 гривень. Розмір виплат, визначений постановою Кабінету Міністрів України є набагато меншим, ніж встановлений законами розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема, у 2006 році відповідно до Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV розмір мінімальної заробітної плати становив 350, 00 грн., 375, 00 грн. та 400, 00 грн., а у 2007 - 400, 00 грн., 420, 00 грн., 440, 00 грн. та 460 грн. (Закон України від 19.12.2006 № 489-V).

В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанови КМУ від 26.07.1996 №836 та від 12.07.2005 №562 застосуванню не підлягають, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України.

Відповідно до частини п'ятої статті 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 25.03.1999 №563-XIV) щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка визначається на момент виплати.

Позивач проживає у місті Сквира Київської області, на територію якого поширюється компетенція Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача у проведенні перерахунку і здійсненні виплати позивачу заборгованості за щорічною допомогою на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є неправомірною з дня прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня. коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позовна заява була подана позивачем до суду 27.11.2008. Вимоги позивача, що

випливають з права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення як різновиду соціальної виплати, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених КАС України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.

Відповідач наполягає на застосуванні частини першої статті 100 КАС України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у 2007 році щорічна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу в березні 2007 року, отже, саме з цього часу позивач дізнався про порушення свого права. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, яким утворено правову визначеність щодо змісту права громадян на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, стало загальновідомим фактом з 09.07.2007. Відомостей щодо обставин, які б надавали суду підстави вважати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду або відраховувати цей строк від іншого моменту позивачем не надано і не доведено належними доказами.

Враховуючи, що позивачем не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не доведено поважності причин пропущення цього строку, а відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог з причин пропущення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку звернення до суду.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, який в силу пункту 19 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 99, 100, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту Сквирської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення у сумі 3635 грн. 00 коп..- відмовити.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо гаку заяв) не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в мовному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація