Справа № 2-461
2010 рік
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Ярошенко С.С.
при секретарі - Дмитрієвій М.А.
за участю адвоката - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Мелітопольського міського округу Запорізької області ОСОБА_4, про визнання договору дарування квартири недійсним та визнання права власності на квартиру ,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Мелітопольського міського округу Запорізької області ОСОБА_4, про визнання договору дарування квартири недійсним та визнання права власності на квартиру.
В позові зазначено, що 20 жовтня 2005 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, належної позивачці на праві приватної власності. Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу, Запорізької області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 8762. Позивачка вважає, що зазначений договір дарування квартири суперечить вимогам закону, її інтересам та моральним засадам суспільства і повинен бути визнаний недійсним, за наступних підстав. Так, відповідач є рідним сином позивачки, якій у 2005 році виповнилося 69 років, вона стала частіше хворіти та потребувати сторонньої допомоги. В 2005 році стан здоров'я позивачки погіршився, а відповідач надавав їй допомогу, і вони домовились про те, що відповідач буде постійно допомагати позивачці матеріально, буде здійснювати постійний догляд за нею до самої смерті, а позивачка передасть йому у власність належну їй вищевказану квартиру. При цьому вони домовились, що позивачка буде мешкати у цій квартирі до кінця свого віку. Тому позивачка зазначає, що вони фактично намірювалися укласти договір довічного утримання, але в силу свого віку та юридичної непоінформованості позивачка уклала в нотаріальній конторі договір дарування, не усвідомлюючи в повній мірі різниці правових наслідків даного правочину, тобто зробила помилку. Також позивачка вважає, що вона вчинила правочин під впливом важкого матеріального становища на вкрай невигідних для неї умовах. Після оформлення договору дарування позивачка залишилась проживати у квартирі, а відповідач проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно допомагав позивачці матеріально, здійснював догляд за нею, купував продукти харчування, ліки, допомагав їй по господарству. Однак, починаючи з весни 2009 року, відповідач змінив своє ставлення до позивачки, став зловживати спиртними напоями, постійно влаштовує сварки, ображає позивачку, не допомагає їй ні матеріально, ні по веденню домашнього господарства, постійно вимагає від неї звільнити його квартиру та погрожує продати спірну квартиру А в останній час створює для позивачки неможливі умови для проживання в квартирі, постійно з'являється у квартиру п'яний, вчиняє скандали та часто виганяє позивачку з квартири, змушуючи її ночувати у сторонніх осіб. Позивачка зазначає, що в даний час їй 73 роки, вона пенсіонерка, її дохід складається з пенсії в розмірі 714 гривень, а іншого житла, крім спірної квартири, вона немає. В добровільному порядку визнати правочин недійсним відповідач не бажає.
Позивачка просить суд задовольнити позов і визнати недійсним договір дарування квартири від 20 жовтня 2005 року, укладений нею та відповідачем, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача на свою користь витрати по оплаті судового збору в розмірі 160 гривень 61 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.
В судовому засіданні позивачка наполягала на заявлених позовних вимогах та просила їх задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання відповідач не з'явився, однак надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
В судове засідання третя особа – приватний нотаріус Мелітопольського міського округу Запорізької області ОСОБА_4 не з'явилася, однак надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, з позовом не згодна, оскільки при укладенні договору дарування квартири нею було роз'яснено сторонам, що договір дарування – це безкоштовна та безумовна угода, і за бажанням сторін та при наявності усіх необхідних документів нею був посвідчений договір дарування. Сторони їй особисто не знайомі, про домовленість позивачки з відповідачем про постійний догляд та матеріальну допомогу їй нічого не відомо.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, вивчивши матеріали справи, проаналізував зібрані по справі докази, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які маючих істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 -233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також вона має істотне значення.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ДКП «Мелітопольжитлосервісом» від 01 березня 1995 року, договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 22 червня 2004 року за реєстровим № 5177, зареєстрованих КП «ММБТІ» за № 494/19-43.
Позивачка народилась в 1936 році, після виходу на пенсію вона часто хворіла та потребувала сторонньої допомоги. В 2005 році позивачці виповнилося 69 років і стан її здоров'я погіршився, а відповідач, який є рідним сином позивачки, надавав їй необхідну допомогу. Згодом позивачка домовилася з відповідачем, що він буде постійно їй допомагати матеріально, здійснювати постійний догляд за нею до самої її смерті, а вона передасть йому у власність належну їй вищезазначену квартиру. Також при цьому вони домовились, що позивачка буде мешкати у квартирі до самої смерті.
20 жовтня 2005 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 8762.
Однак, позивачка, вважаючи, що вони з відповідачем фактично намірювалися укласти договір довічного утримання, в силу свого похилого віку та юридичної необізнаності, уклала в нотаріальній конторі договір дарування належної їй квартири, не усвідомлюючи в повній мірі різниці правових наслідків даного правочину.
Таким чином, доводи позивачки знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, зібрані по справі докази не суперечать намірам позивачки щодо укладення з відповідачем договору довічного утримання, що підтверджується як поясненнями самої позивачки, так і не заперечуються самим відповідачем, який позов визнав цілком та не надав жодного заперечення проти обставин, викладених в позові.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачка, будучи особою похилого віку, яка потребує постійного стороннього догляду та допомоги, передаючи у власність відповідачеві належну їй квартиру, вважала, що буде мати від останнього довічне матеріальне забезпечення та належний догляд, на таких умовах вона й вчиняла правочин, що виключає згоду безоплатної передачі майна, тобто має місце правочин, вчинений позивачкою під впливом помилки, яка має істотне значення, тому необхідно визнати договір дарування квартири недійсним.
Крім того, вирішуючи питання про наслідки недійсності правочину, суд вважає, що, визнаючи недійсним вищезазначений договір дарування квартири, необхідно визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачкою.
Оскільки позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а саме: копією паспорта (а.с. 6); копією пенсійного посвідчення (а.с. 7); копією договору дарування квартири (а.с. 8); копією інформаційної довідки КП «ММБТІ» (а.с. 9 – 11); копією технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12 – 13); копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 14); іншими матеріалами справи, то вони підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 160 гривень 61 копійок та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, понесені позивачкою, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 229 ЦК України, п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 60, 88, 212 – 215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Мелітопольського міського округу Запорізької області ОСОБА_4, про визнання договору дарування квартири недійсним та визнання права власності на квартиру – задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири від 20 жовтня 2005 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 8762.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені по справі витрати по сплаті судового збору в розмірі 160 (сто шістдесят) гривень 61 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 (сто двадцять) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: