Справа № 2-1045

2010 рік

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

15 березня 2010 року          Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого                                         -                   судді       Ярошенко С.С.

при секретарі                                        -                                   Дмитрієвій М.А.

за участю представника позивачки    -                                 ОСОБА_1

за участю представника відповідача   -                                 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання недійсним договору оренди ,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 міської ради про визнання недійсним договору оренди.

В позові зазначено, що 24 листопада 2003 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Кірова, 37-А (кадастровий номер 2310700000.02.014.0042), площею ідеальної частки 0,006533 га, на якій знаходиться вбудоване в житловий будинок приміщення перукарні. Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 8144. Позивачка вважає, що зазначений договір оренди земельної ділянки суперечить вимогам закону, її інтересам та повинен бути визнаний недійсним, за наступних підстав. Так, при укладенні договору оренди земельної ділянки були порушені істотні умови договору щодо об'єкту договору, місце розташування та розмір земельної ділянки в договорі фактично не вказані. Крім того, передавати в оренду прибудинкову територію та земельні ділянки під багатоквартирними жилими будинками мають право тільки спеціальні установи, що здійснюють управління цими будинками, наприклад, об'єднанням власників. Позивачка зазначає, що в липні 2009 року вона звернулася до відповідача із відповідною заявою про розірвання договору оренди, але отримала відмову. Аналогічну відмову вона отримала і в жовтні 2009 року на свою повторну заяву про розірвання договору оренди.

Позивачка просить суд задовольнити позов і визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2003 року, укладений нею та відповідачем.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 наполягала на заявлених позовних вимогах та просила їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 міської ради ОСОБА_2 заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні на тих підставах, що укладений позивачкою та відповідачем договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2003 року є законним, обґрунтованим, його укладення відбувалося згідно вимог чинного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, позивачкою пропущений строк для звернення до суду із позовом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, проаналізував зібрані по справі докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка є власником вбудованого приміщення перукарні, розташованого в квартирі АДРЕСА_1, що належить їй на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 18 травня 2001 року за реєстровим № 1538.

24 листопада 2003 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 8144.

Відповідно до умов договору в оренду строком до 23 грудня 2032 року передавалася земельна ділянка, розташована за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Кірова, 37-А (кадастровий номер 2310700000.02.014.0042), площею ідеальної частки 0,006533 га, на якій знаходиться вбудоване в житловий будинок приміщення перукарні, із цільовим призначенням земельної ділянки під розташування зазначеного вбудованого приміщення перукарні. Невід'ємною частиною цього договору є план земельної ділянки.

Однак, у вищезазначеному договорі оренди земельної ділянки не зазначені всі істотні умови, передбачені законодавством, оскільки об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки) в договорі фактично не вказаний, цим об'єктом одночасно є і вся прибудинкова територія, розмір якої визначений, але не передбачений лише для розміщення вбудованого приміщення, а також ідеальна частка, межі якої в натурі, на місцевості, не визначені. Тобто, в оренду передана земельна частка взагалі, бо ідеальна частка її визначалась в розрахунку на всі квартири багатоквартирного будинку.

Крім того, при передачі землі в оренду повинні бути визначені межі земельної ділянки в натурі, її розмір, план або схема розташування. Однак, в доданій до договору оренди план-схемі земельної ділянки визначено план розташування багатоквартирного жилого будинку та прибудинкової території в цілому, а ідеальна частка, що надається в оренду позивачці, на цій схемі не визначена.

Посилання відповідача на пропуск позивачкою строку для звернення до суду не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позивачкою зазначений термін не пропущений, так як право звернення до суду в неї виникло лише з моменту, коли вона довідалася про порушення свого права, тобто з 28 серпня 2009 року, коли відповідачем було прийнято рішення про відмову в розірванні договору оренди.

Також необґрунтованими та безпідставними є посилання відповідача на законність та відповідність вимогам закону укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки, оскільки зазначений договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» щодо істотних умов договору оренди землі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір оренди землі від 24 листопада 2003 року не можна визнати обґрунтованим, законним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, і встановлені в судовому засіданні докази у своїй сукупності повністю це підтверджують. Доказів, які спростовують це, відповідачем суду не надано, а повідомлені позивачкою обставини не викликають жодного сумніву, тому суд вважає заявлені позивачкою вимоги обґрунтованими.

Оскільки позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а саме: копією договору дарування (а.с. 5); копією договору оренди земельної ділянки (а.с. 6 – 7); копією витягу з рішення (а.с. 8); копією заяви (а.с. 9); копіями повідомлень (а.с. 10 – 11); іншими матеріалами справи, то вони підлягають повному задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 79, 141 – 142 ЗК України, ст.. 15 Закону України «про оренду землі», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 60, 212 – 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання недійсним договору оренди  – задовольнити.

Визнати недійсним договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 міською радою, від 24 листопада 2003 року, відносно оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Кірова, 37-А, та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 8144.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: