КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер судової справи: 758/11173/18

номер апеляційного провадження: 22-ц/824/322/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.

суддів Коцюрби О.П., Іванченка М.М.

при секретарі Кемському В.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Оксенюк М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Коноваленка Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Подільського районного суду м. Києва Гребенюк В.В.,

по цивільній справі № 758/11173/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ ГЕРМЕС» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після звільнення.

в с т а н о в и л а:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «СФГ ГЕРМЕС», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - 39 402,73 грн., грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 5 175,84 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 44 567,94 грн., що разом складає - 89 146,51 грн. Просив також стягнути 10 000 гривень витрат на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 19 січня 2015 року по 07 лютого 2017 року він був призначений та працював на посаді директора ТОВ «СФГ ГЕРМЕС», та був звільнений з посади директора за власним бажанням без проведення остаточного розрахунку, що суперечить нормам трудового законодавства.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Посилаючись на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив дві взаємовиключні підстави, а саме: встановив, що відносини між сторонами є корпоративними та не передбачають оплату праці позивача, а також дійшов висновку про те, що нарахована ОСОБА_1 заробітна плата була виплачена відповідачем в повному обсязі. Позивач вважав, що висновки суду не ґрунтуються на доказах, поданими сторонами, та вчинені з неповним дослідження обставин справи.

ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Так, судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 з 19.01.2015 року займав посаду директора ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «СФГ ГЕРМЕС».

06 лютого 2017 року згідно протоколу № 2-2017 загальних зборів учасників ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» позивач звільнений з посади директора за власним бажанням, починаючи з 07 лютого 2017 року.

Тобто, на протязі 2015 -2017 років, ОСОБА_1 був директором і засновником ТОВ «СФГ Гермес», що підтверджується Статутом від 20.01.2015 року, а відтак, був бенефіціарним власником підприємства, керівником та єдиним його засновником.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин щодо не виплати йому за час роботи нарахованої заробітної плати, не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а відтак відсутності підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Так, ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Аналогічні положення передбачені в ст. 21 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ч.1ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач мав довести факт не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема наявності заборгованості роботодавця перед працівником з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

З урахуванням того, що згідно з вимогами ст. 21 КЗпП України до одного із обов`язків ОСОБА_1 , як директора підприємства в спірний період часу, належала виплата працівникам заробітної плати.

У той же час, при подачі позову позивачем надані відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам на підприємстві ТОВ «СФГ ГЕРМЕС», у тому числі позивачу ОСОБА_1 , а також податковий розрахунок - форми № 1ДФ(а.с. 51-65), який містить інформацію як про нарахований, так і фактично виплачений дохід позивача, суми утриманого податку (графа 3а, 3) - а.с. 25 -50.

Згідно з п. 3.3. Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового рахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з їх податку, який затверджено наказом Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015 року, у графі «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом. Заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, повинна бути відображена в податковому розрахунку за той період, у який ходить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано. Наприклад, до податкового розрахунку за І квартал входить заробітна плата за січень, яка нарахована у січні та виплачена в лютому, за лютий (нарахована у лютому та виплачена в березні), за березень (нарахована в березні та виплачена у квітні).

У всіх звітах форми 1 ДФ за період першого кварталу 2015 року - першого кварталу 2017 року вказано про те, що ОСОБА_1 (податковий номер - НОМЕР_1 ) було не тільки нараховано дохід (заробітну плату), а і виплачено її та утримано податок з такого доходу. Тобто, документально підтверджено те, що відбулось не тільки нарахування заробітної плати, а і її фактична виплата.

Згідно з п. 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється нормування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, чинним законодавством передбачена відповідальність платників податків за порушення порядку заповнення документів податкової звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.

Тобто, внесення інформації про виплачену заробітну плату до звіту форми 1 ДФ без первинних документів, якими підтверджено таку виплату, забороняється.

З цього слідує неможливість зазначення інформації про виплачену заробітну плату у звітах форми 1 ДФ без фактичного такого здійснення та без існування документів, які підтверджують фактичне отримання працівником заробітної плати.

Також необхідно звернути увагу на те, що відповідно до оборотно-сальдових відомостей бухгалтерської програми 1 С, відомостей по рахунку 661 («Розрахунки за заробітною платою»), довідки про стан розрахунків, у ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» відсутня будь-яка заборгованість по нарахованій заробітній платі на підприємстві за 2015-2017 роки, в тому числі перед позивачем.

На підтвердження відсутності будь-якої заборгованості перед позивачем відповідачем вказується на перевірку проведену аудиторською фірмою «Експерт плюс», якою 01.03.2017 року було складено акт прийому-передачі первинної документації підприємства від колишнього його власника - ОСОБА_1 . Наявність якого, не було спростовано також позивачем як в ході розгляду справи в суді першої так і апеляційної інстанцій.

Крім того, заробітна плата підлягає виплаті як: через касу підприємства, на платіжні картки працівників, або за дорученням.

Зокрема, відповідно до п. 3.4 Положення №637 про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 29.12.2017 року №148, заробітна плата працівникам підприємства з каси видається за: 1) видатковою відомістю із зазначенням на титульній сторінці дозвільного підпису керівника або головного бухгалтера на видачу готівки, строків видачі готівки та суми літерами; 2) видатковими касовими ордерами, як правило, тільки за одноразовими виплатами (допомога соціального характеру, депонована зарплата тощо). При видачі працівникам грошей із каси за ордером касир вимагає пред`явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу, яка отримує кошти за ордером, та записати до видаткового касового ордера найменування документа, серію, номер, ким і коли виданий. Працівник ставить свій підпис про отримання готівки та зазначає отриману суму літерами; 3) довіреністю - готівка видається іншій особі, ніж та, що зазначена в ордері або відомості, за нотаріально посвідченою довіреністю, замість особи, яка не має змоги через хворобу чи з інших поважних причин поставити підпис власноручно. У зв`язку з цим у тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім`я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис «За довіреністю». Довіреність залишається у касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Згідно з п. 1.27 Закону України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки. Вона використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі у касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Подана позовна заява не містить у собі будь-яких посилань позивача на докази, які б вказували на спосіб видачі працівникам товариства позивача ( в тому числі і самого позивача) нарахованої заробітної плати за час спірного періоду часу ТОВ «СФГ ГЕРМЕС».

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Надані до апеляційного суду сторонами по справі клопотання про приєднання доказів по справи: відповідачем - копія акту приймання - передачі первинної документації товариства від 30.03.3017 року; представником позивача - довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» та копії акту приймання - передачі первинної документації товариства від 30.03.2017 року не приймається колегією суддів, як новий доказ у підтвердження позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою.

За правилами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представником позивача та представником відповідача не зазначено, з яких підстав ними не було надано суду першої інстанції зазначених вище документів, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття вказаних документів, як доказу.

Не можуть бути підставою для скасування ухваленого рішення суду і доводи апеляційної скарги в частині двох взаємовиключних підстав, що стали підставою для відмови у позові, а саме: встановивши, що відносини між сторонами є корпоративними та не передбачають оплату праці позивача, суд дійшов висновку про те, що нарахована ОСОБА_1 заробітна плата була виплачена відповідачем в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не відповідають матеріалам справи. Надаючи, оцінку спірним правовідносинам, суд в оскарженому судовому рішенні здійснив порівняння тих законодавчих норм, які регулюють подібні правовідносини. Зокрема, суд у своєму рішенні вказав лише про обставини, які б мали місце у разі не укладення позивачем трудового договору. А відтак, у рішенні містяться чіткі висновки, які обґрунтовані нормами трудового законодавства та підтверджені відповідними доказами стосовно перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу адвоката Коноваленка Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 травня 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді: