Справа № 344/2698/18

Провадження № 22-ц/4808/485/20

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого                Матківського Р.Й.

суддів                        Максюти І.О., Мелінишин Г.П.

секретаря                Бойчука Л.М.

з участю        представника ОСОБА_1 – Майкович Л.М., представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Рокетської С.В.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою представникаАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2020 року, постановленого суддею Пастернак І.А.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2018 року представник позивача звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість у розмірі 116 554, 97 гривень за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2011 року та судові витрати.

Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг 16 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 300,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов`язався виконати кредитні зобов`язання відповідно до умов кредитного договору. У зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором відповідач на 31 грудня 2017 року має заборгованість у розмірі 116 554, 97  гривень, з яких: 4108, 25 гривень – заборгованість за кредитом; 112 446, 72 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 4108, 25 гривень заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2011 року та судовий збір. В решті вимог позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

На дане рішення представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Банку в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що з рішенням суду не згодний в частині відмови у стягненні заборгованості по процентах, вважає, що в цій частині рішення прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви відповідач згоден, що анкета – заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування, складають договір про надання банківських послуг. 16 вересня 2011 року відповідач підписав довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, Contract», у якій зазначено що з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, Contract» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. У вказаній довідці зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом – 1,7% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів. Тобто сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов. Суд першої інстанції у рішенні не вказав, чому не взяв до уваги даний доказ як підтвердження ознайомлення клієнта з умовами кредитування. Адже підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, Contract» і є тарифами по кредиту. Доказів, що відповідача було ознайомлено з іншими тарифами, ніж ті, що долучено до позовної заяви, відповідачем не надано, тому суд першої інстанції не мав правових підстав не брати до уваги саме ті тарифи, що долучені банком до позовної заяви. Рішення суду першої інстанції щодо не ознайомлення відповідача з тарифами ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч.6 ст. 81 ЦПК України.

Оскільки у даному випадку сторони узгодили розмір відсоткової ставки у підписаній відповідачем довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, Contract», а суд першої інстанції належним чином не дослідив даний доказ, то правових підстав відмовляти у стягненні відсотків у суду не було.

Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

16 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за яким банк надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 300,00 гривень. Умовами кредитного договору встановлено розмір відсотків за користування кредитними коштами, який становить 1,7% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів. Кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, клієнт погоджується з тим, що ця заява разом з із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді (а.с. 9, т.1, зворот,).

16 вересня 2011 року відповідач підписав довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, Contract», де зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом – 1,7% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів (а.с.10, т.1).

ОСОБА_1 належним чином не виконував умов кредитного договору у зв`язку з чим на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 116 554, 97  гривень, з яких: 4108, 25 гривень – заборгованість за кредитом; 112 446, 72 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року задоволено клопотання представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та розгляд справи здійснено в режимі відеоконференції.

Позиція суду апеляційної інстанції

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка вимоги скарги підтримала, представника відповідача ОСОБА_1 , яка вимоги скарги заперечила, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Апелянт оскаржив рішення суду першої інстанції тільки в частині стягнення відсотків за користування кредитом, тому в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки факт отримання грошових коштів та неналежне виконання умов кредитного договору щодо погашення заборгованості підтверджено матеріалами справи, відповідач ОСОБА_1 , підписуючи 16 вересня 2011 року анкету-заяву, також підписав довідку про умови кредитування з використання платіжної картки «КРЕДИТКА Універсальна» Contract по договору SAMDN52000050202030 (а.с. 10), тобто погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, що передбачають базову відсоткову ставку за користування кредитом – 1,7% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам ст. ст.633,634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки суду першої інстанції про відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, є безпідставними.

Суд встановив наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, стягнув тіло кредиту, і відповідач у цій частині рішення не оскаржував.

Щодо стягнення процентів за користування кредитом, для правильного вирішення спору в цій частині необхідно зауважити про висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року щодо поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У даній справі сторони визначили, що кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки.

Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 16 вересня 2011 року отримав картку № НОМЕР_1 зі строком її дії до останнього дня квітня 2015 року (а.с. 94, т.1).

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

 У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

 Враховуючи висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року стосовно того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки Банк мав право нараховувати відсотки виключно до кінця квітня 2015 року – строку дії картки.

Згідно довідки про умови кредитування з використання платіжної картки «КРЕДИТКА Універсальна» Contract по договору SAMDN52000050202030, укладеному з  ОСОБА_1 , сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом та кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки – останнього дня квітня 2015 року (а.с. 94, т.1).

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця, а до останнього дня квітня 2015 року відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за договором.

Також Верховний Суд у справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року зазначив щодо перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов`язань.

Крім цього, слід звернути увагу на той факт, що під час розгляду справи в суді першої інстанції у заяві про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 12 листопада 2018 року заявник ОСОБА_1 заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

  У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Таким чином, встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

 Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 25 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Строк дії кредитного договору фактично визначено сторонами терміном дії кредитної картки, тобто до квітня 2015 року, позивач звернувся до суду з позовом 01 березня 2018 року, тобто трирічний строк позовної давності, який передував зверненню до суду з цим позовом, обмежується датою 01 березня 2015 року. Враховуючи, що строк дії картки – до кінця квітня 2015 року, а черговий платіж з повернення кредиту здійснюється до 25 числа кожного місяця, Банк повинен був обмежити нарахування відсотків по кредиту до кінця місяця - 30 квітня 2015 року.

Доводи апелянта про право нараховувати проценти за кредитом після закінчення строку дії картки – 30 квітня 2015 року з огляду на викладене вище є необґрунтованими.

Таким чином, стягнення заборгованості за кредитним договором охоплює в межах трирічного строку позовної давності, який передував зверненню до суду з цим позовом, період, за який банк вправі ставити вимогу про стягнення заборгованості за процентами, з 01 березня до закінчення строку кредитування 30 квітня 2015 року.

Щодо розміру заборгованості за процентами слід зазначити наступне.

Базова ставка за процентами за користування кредитом, зазначена у довідці про умови кредитування, підписаній ОСОБА_1 , становить 1,7 % на місяць (20,4 % річних), проте згідно із розрахунку заборгованості позивач нараховував відсотки як у передбаченому розмірі, так і у більшому розмірі, а саме: 2,9 % на місяць (34,8 % річних) та 3,6 % на місяць (43, 2 % річних), що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 6-7, т.1).

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено погодження та підписання відповідачем збільшення базової ставки по кредиту,  вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, виходячи з базової процентної ставки 1,7 % на місяць (20,4 % річних) за період з 01 березня 2015 року по 30 квітня 2015 року за наступною формулою: % = тіло кредиту х % ставка х к-сть днів місяця, за які нарахована заборгованість за відсотками / на 360 днів у році.

Необхідно зазначити, що згідно колонки №2 розрахунку заборгованості, поданого Банком до суду першої інстанції, кількість днів, за які Банк нарахував заборгованість за відсотками, пенею та комісією за березень 2015 року визначено 5 днів, за квітень 2015 року – 29 днів (а.с. 6-7).

Тому, загальна сума по процентах за користування коштами з 01 березня 2015 року по 30 квітня 2015 року становить 79,15 гривень (11,64 гривень за 5 днів березеня + 67, 51 гривень за 29 днів квітня).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 зазначеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно розподілити таким чином.

Вимоги апеляційної скарги задоволено на 0,07 %, а тому враховуючи сплачений апелянтом судовий збір у розмірі 2643 гривень х 0,07 % = 1,85 гривень необхідно покласти на відповідача за апеляційну скаргу, тобто стягнути з ОСОБА_1 1,85 гривень судового збору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за кредитом підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2020 року в частині відмови стягнути з ОСОБА_1 112 446, 72 гривень заборгованості по процентах за користування кредитом скасувати та ухвалити нове.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, з зарахуванням на рахунок № НОМЕР_3 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 – 79,15 гривень заборгованості по процентах за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2011 року та 1,85 гривень витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 травня 2020 року.

Головуючий:                                                 Р.Й. Матківський

       Судді:                І.О. Максюта

       Г.П. Мелінишин