Справа № 442/5832/19 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/3774/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Шандри М.М., Шеремети Н.О.

розглянув апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін

на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2019 року у складі судді Хомик А.П.

у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 11559,58 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 12.06.2008 , в розмірі 6705,91 грн. ( шість тисяч сімсот п`ять гривень 91 коп.) та 1114,40 грн. (одну тисячу сто чотирнадцять гривень 40 коп.) судового збору.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив АТ КБ «Приватбанк», подавши апеляційну скаргу.

З рішенням не погоджується, вважає, що воно є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вказує, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

Вважає посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року безпідставним, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Але місцевий суд не мав підстав приймати зазначений висновок до уваги, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб.

Просить, рішенняДрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2019 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити вимоги банку у цій частині.

ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги 02.01.2020 року, проте відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ч.1,3 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Матеріалами справи встановлено, що 12.06.2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання відповідачем заяви б/н, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 4000,00 грн.

У вказаній вище заяві-анкеті зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася з даним договором до його підписання і погодилася з його умовами.

До матеріалів справи позивачем додано довідку про умови кредитування, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача складається із: 4569,21 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 2136,70 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 3243,96 грн. - за пенею за простроченим зобов'язанням; 821,16 грн. - пенею за несвоєчасністю сплати боргу на суму від 100 грн.; штрафу ( фіксована частина) -250 грн.; 538грн. - штрафу ( процентна складова).

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір від 12.06.2008 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

У заяві позичальника від 12.06.2008, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, чи інших видів відповідальності.

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, прийшов до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, прийшов до висновку про стягнення з відповідача 6705,91грн. заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, в іншій частині позову відмовив за безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як встановлено судом та видно із матеріалів справи, сторони уклали кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 12.06.2008.

У цій заяві міститься умова, згідно якої відповідач згідний, що така заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і правилами надання послуг, а також Тарифами складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.

Оцінивши такі умови договору та спосіб його укладення, апеляційний суд дійшов висновку, що укладення договору кредиту у формі заяви, якою сторона позичальника приєднується до типових умов договору відповідає вимогам ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним Договором б/н від 12.06.2008 року за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту у розмірі 6705,91грн.

Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що вирішуючи спір, в кожному конкретному випадку суду необхідно на підставі належних та допустимих доказів оцінювати обставину укладення такого договору та його умови.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 12.06.2008 року процентна ставка не зазначена.

Процентна ставка зазначена в довідці про умови кредитування, яка підписана ОСОБА_1 .. У вказаній довідці процентна ставка встановлено в розмірі 3%, а як вбачається розрахунку заборгованості, банк самостійно здійснював нарахування відсотків в розмірі 3,5%, при цьому відповідач, умов та правил, якими б таке збільшення відсоткової ставки було передбачено, не підписував. Будь-яких доказів про те, що Банк повідомляв відповідача про зміну (збільшення) процентної ставки та він визнавав таку зміну та у будь-якій формі погоджувався та сплату таких відсотків матеріали справи не містять.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12.06.2008 року, посилався довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомивсяя і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний витяг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати пені та штрафів у зазначених розмірах та порядку їх нарахування.

Роздруківки із сайту позивача Умов та Правил, Тарифів належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».)

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, та від 12 лютого 2020 року у справі №365/159/19.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

А відповідно до ч. 1 ст. 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12.06.2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафів, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 12.06.2008, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», хоч і підписана відповідачем ОСОБА_1 , проте, не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту тощо, тому не може бути належним доказом погодження сторонами умов кредитного договору.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12.06.2008 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також враховуючи, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2020

Головуючий

Судді