Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 607/10223/17-ц

провадження № 61-47690св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа (за первісним та зустрічним позовами) - кредитна спілка «Кредит-ФОС»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Дикун С. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - кредитна спілка «Кредит-Фос» (далі -

КС «Кредит-Фос»), про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що упорядку виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 липня 2011 року, яке набрало законної сили, із нього, як із поручителя, за борговими зобов`язаннями, які виникли у ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 вересня 2010 року № 241, було стягнуто 55 187,93 грн. 04 липня 2017 року він направляв вимогу до ОСОБА_2 щодо повернення йому стягнутих з нього вказаних коштів, проте, зазначену вимогу останній не виконав.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_2 55 187,93 грн - боргу, 10 000,00 грн - послуг поручителя, а також суму індексації, відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України, у розмірі 24 512,22 грн та понесені ним судові витрати, а усього коштів у розмірі 89 937,75 грн.

У грудні 2017 рокуОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - КС «Кредит-Фос», про визнання договору поруки недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 у залі суду визнавав, що підписував декілька договорів поруки, які стосувались одного кредитного договору № 241, нібито виданого одному позичальнику ОСОБА_2 після 2010 року.

Вважав, що зазначеним одноособовим договором поруки № 241, який укладений між ОСОБА_1 та КС «Кредит-Фос» у рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 вересня 2010 року № 241, порушені його права та інтереси, оскільки він не міг знати про його існування у 2010-2017 роках, а тому такий договір є оспорюваним та має бути визнаний судом недійсним.

Зазначав, що поручителів у реальному договорі поруки № 241 було двоє, зокрема: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Вважав, що ОСОБА_1 , заручившись підтримкою та допомогою представника кредитора, обманним шляхом долучив до позовної заяви новий, на його думку, підроблений договір поруки, якого не існувало взагалі.

Також, вважав, що умисел ОСОБА_1 був направлений на те, щоб

на підставі нових договорів поруки ввести суд в оману, надавши сумнівну довідку про погашення боргу за боржника.

Зазначав, що відповідно до вимог статті 230 ЦК України правочин, здійснений під впливом обману, має бути визнаний судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує чи змовчує про наявність певних обставин і навмисно цілеспрямовано вводить іншу сторону в оману щодо фактів, які впливають на укладення цього правочину. Істотне значення мав факт наявності двох поручителів у визначеному договорі поруки, оскільки вважалося, що вони діяли спільно, даючи поруку. Якщо ж тільки один поручитель у договорі, то домовленості між поручителями не було, і кожен

з них діяв самостійно.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати договір поруки від 28 вересня 2010 року № 241 недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 55 187,93 грн коштів, сплачених ним як поручителем за борговим зобов`язанням за кредитним договором від 28 вересня 2010 року № 241.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки він, як поручитель ОСОБА_2 у кредитному зобов`язанні виконав у повному обсязі судове рішення, яким було стягнуто

з них у солідарному порядку кредитну заборгованість та до нього перейшли усі права кредитора у цьому зобов`язанні, а тому у відповідності до вимог статті 556 ЦК України він має право на стягнення з відповідача за первісним позовом коштів, сплаченим ним, як поручителем за борговим зобов`язанням за кредитним договором від 28 вересня 2010 року № 241.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про визнання договору поруки недійсним з підстав його укладення під впливом обману.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь із ОСОБА_2 коштів, які він сплатив як поручитель за зобов`язанням, яке виникло на підставі кредитного договору від 28 вересня 2010 року № 241, укладеного між ОСОБА_2 та КС «Кредит-Фос».

Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що спірний правочин було укладено сторонами під впливом обману.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та у цій частині передати справу на новий апеляційний розгляд.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -

КС «Кредит-Фос», про стягнення коштів не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (стаття 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності

та неправильно застосовано норми матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судами першої

та апеляційної інстанцій.

Зазначав, що судами попередніх інстанцій не було враховано того, що ОСОБА_1 не було долучено до матеріалів справи оригіналу договору поруки від 28 вересня 2010 року та того, що довідка КС «Кредит-Фос»

від 25 травня 2018 року № 52 не була предметом дослідження у судах.

Також, посилався на те, що справа розглядалась судом першої інстанції

з порушенням строків розгляду справи, визначених статтею 210 ЦПК України.

Вважав, що його заява про відвід судді суду першої інстанції Ромазану В. В. була необґрунтована останнім відхилена.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 06 липня 2011 року у цивільній справі за позовом КС «Кредит-Фос»

до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу

за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до

КС «Кредит-Фос» про розірвання кредитного договору, яке набрало законної сили, позов КС «Кредит-Фос» задоволено. Стягнуто солідарно із

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь КС «Кредит-Фос» заборгованість за кредитним договором у розмірі 192 902,75 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до КС «Кредит-Фос» про розірвання кредитного договору, відмовлено (а. с. 6-9).

Вказаним рішенням було встановлено, що 28 вересня 2010 року між

КС «Кредит-Фос» (кредитодавець) в особі голови правління Колісника Д . В. та членом кредитної спілки ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 241.

Вищезгаданий кредитний договір був забезпечений договором поруки

від 28 вересня 2010 року № 241, який укладено між КС «Кредит-Фос» в особі голови правління Колісника Д. В. та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Відповідно до умов договору поруки (підпункти 2.1, 2.2.) поручителі зобов`язалися відповідати перед КС «Кредит-Фос» за виконання зобов`язань ОСОБА_2 у такому ж обсязі, що і боржник. Поручителі і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручителі відповідають

за зобов`язаннями боржника у повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів за його користування, додаткового проценту

за несвоєчасний розрахунок, а також відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.

КС «Кредит-Фос» виконала свої зобов`язання за договором повністю

та видала ОСОБА_2 кредит у розмірі 130 000,00 грн.

ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту неналежним чином, у зв`язку із чим заборгованість за кредитом станом на 28 березня 2011 року складала 192 902,75 грн, із яких: 130 000,00 грн - неповернутий кредит; 62 902,75 грн - несплачені відсотки за користування кредитом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 липня 2016 року, яке набрало законної сили, у цивільній праві за позовом ОСОБА_2

до КС «Кредит-Фос», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання діяльності нечесною, визнання недійсним кредитного договору від 28 вересня

2010 року № 241, у задоволенні позову відмовлено (а. с. 59-61).

Вказаним рішенням було встановлено, що 28 вересня 2010 року між

КС «Кредит-Фос» в особі голови правління та членом кредитної спілки ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 241, згідно умов якого кредитодавець зобов`язався надати грошові кошти у кредит позичальникові у розмірі 130 000,00 грн та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 39 % річних. Кредит надався строком на 2 місяці, а саме: з 28 вересня

2010 року до 28 листопада 2010 року.

У забезпечення виконання вказаного кредитного договору 28 вересня

2010 року між КС «Кредит-Фос» в особі голови правління Колісника Д. В.,

та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір поруки № 241, відповідно до умов якого поручителі зобов`язалися відповідати перед

КС «Кредит-Фос» за виконання зобов`язань ОСОБА_2 у такому

ж обсязі, що і боржник. Поручителі та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручителі відповідають

за зобов`язанням боржника у повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів за його користування, додаткового проценту

за несвоєчасний розрахунок, а також відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.

Відповідно до записів у касовій книзі КС «Кредит-Фос» ОСОБА_2 видано кредит у розмірі 130 000,00 грн згідно договору від 28 вересня

2010 року № 241. Отримання ОСОБА_2 коштів також підтверджувалося видатковим касовим ордером від 29 вересня 2010 року № 1271, з якого вбачалося, що позивач за договором від 28 вересня

2010 року № 241 одержав від КС «Кредит-Фос» 130 000,00 грн. Дослідженими судом доказами, зокрема видатковим касовим ордером

від 29 вересня 2010 року № 1271, а також висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи № 2698, було встановлено, що ОСОБА_2

на виконання умов спірного кредитного договору отримав у касі кредитної спілки грошові кошти у розмірі 130 000,00 грн, про що розписався. Договір застави майна (земельної ділянки) від 28 вересня 2010 року № 241, укладений між ОСОБА_2 та КС «Кредит-Фос» у особі голови правління Колісника Д. В. нотаріально не посвідчувався, а тому у силу частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним та не потребує визнання його недійсним судом.

ОСОБА_1 як поручитель сплатив 55 187,93 грн за борговим зобов`язанням за кредитним договором від 28 вересня 2010 року № 241,

що підтверджується довідкою КС «Кредит-Фос» від 16 травня 2017 року

№ 102 (а. с. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог

та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін

не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують

на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що укладаючи спірний договір, сторони діяли вільно і свідомо та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили, що спірний правочин укладено сторонами під впливом обману, обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстави для визнання спірного договору поруки недійсним, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника

з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(у редакції, чинній станом на 18 травня 2020 року).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було долучено

до матеріалів справи оригіналу договору поруки від 28 вересня 2010 року, довідка КС «Кредит-Фос» від 25 травня 2018 року № 52 не була предметом дослідження у суді та те, що справа розглядалась судом першої інстанції

з порушенням строків розгляду справи, визначених статтею 210 ЦПК України є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести

до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 липня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 19 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - кредитна спілка «Кредит-Фос», про визнання договору поруки недійсним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович