Справа № 2-6225/2008р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08 грудня 2008 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області у складі:

головуючого судді - Реутової В.І.
при секретарі - Баштовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про стягнення сум у відшкодування моральної шкоди, заподіяного ушкодженням здоров’я

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він більше 19 років працював на підземних роботах на вугільних підприємствах. Під час роботи в шкідливих умовах виробництва одержав профзахворювання - хронічний бронхіт, і в жовтні 2001 року за висновком МСЕК від 30.10.2001 року йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25% по вперше встановленому професійному захворюванню - хронічний бронхіт, а по сукупності захворювань 65%. У зв’язку із втратою професійної працездатності йому заподіяна моральна шкода, тому що він випробував фізичний біль і страждання, часто звертався за медичною допомогою й неодноразово проходив курс лікування в умовах стаціонару, повинен вживати медикаменти, що привело до порушення його звичного укладу життя і це вимагає додаткових зусиль по його організації. У зв’язку з інвалідністю, стан здоров’я його не відновлено, випробувані ним моральні страждання він оцінює в 27250 гривень, які просить стягнути з відповідача на його користь.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, підтвердивши викладені обставини.

Представник відповідача, що діє за дорученням, позов не визнав, посилаючись на те, що дія Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, призупинена і просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи і давши їм належну оцінку, дійшов висновку.

Як установлено судом позивач більше 19 років працював на підземних роботах у шкідливих умовах виробництва, у зв’язку із чим у нього розвилося професійне захворювання - хронічний бронхіт, що підтверджено актом розслідування хронічного професійного захворювання. Згідно з висновком МСЕК від 30.10.2001 року йому вперше встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% у зв’язку з професійним захворюванням -хронічний бронхіт, а по сукупності захворювань у розмірі 65%.

Проти цих обставин сторони не заперечували.

Зазначене захворювання послужило причиною постановки позивача на диспансерний облік, він регулярно лікувався амбулаторно й умовах стаціонару, що вбачається з наданої позивачем виписки.

Відповідно до статей 1, 3, 21, 43ч4, 46ч1 та ч.2 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі Основи), є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Основами передбачено відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків (п.4ч. 1ст25).

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 21 листопада 2002 року державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

Преамбулою Закону передбачено, що він визнає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Зазначені закони України, по-перше спрямовані на соціальний захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до втрати професійної працездатності, і по-друге, передбачають відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З урахуванням конституційної значущості здоров’я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я нещасним випадком чи професійним захворюванням, і передбачив комплекс заходів, спрямованих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Враховуючи особливості захисту здоров’я потерпілого, поряд із відшкодуванням майнової шкоди передбачено статтею 1 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника.

Укладаючи з роботодавцем угоду про обов’язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків)тим самим бере на себе зобов’язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.

Згідно п.п. «є» п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачене надання відповідачеві соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.

Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.

У відповідності зі ст.. ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або в слідство профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він поніс у зв’язку з ушкодженням здоров’я.

Встановлення Законом обов’язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання (стаття 3).

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою (ч.4 ст. 14 Закону).

Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров’я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні й фізичні страждання, обмежують його можливість вести звичний спосіб життя. Як наслідок, моральна шкода заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров’я.

Ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.-3.1995 року «Про судову практику по справа х про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) (п. 3) роз’яснив, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.

Зазначені обставини наступили в позивача у зв’язку із втратою працездатності, що було встановлено в судовому засіданні, тому суд доходить висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода.

Таким чином, суд вважає, що позивачеві заподіяна моральна шкода умовами виробництва, що покладає на відповідача обов’язок відшкодувати цю шкоду.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справа х про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року «5) (п.9)вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд вважає, що обов’язок про відшкодування моральної шкоди необхідно покласти на відповідача в частині ушкодження здоров’я в результаті професійного захворювання, яке потягло за собою втрату професійної працездатності у розмірі 25%.

Таким чином, розв’язуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, погіршення стану його здоров’я, ступінь втрати професійної працездатності - 25% і доходить висновку про часткове задоволення позову у розмірі 25000 гривень.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що ст..77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV зупинено дію абзацу 4 ст. 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), п.п. «є» п.1 ч. 1 ст. 21, ч.3ст28, ч. 3 ст. 34 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» тому що згідно ст..2ч.4 ЦПК України закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі, правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», тому суд вважає необхідним задовольнити позов.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст..21, 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Центрально-Міського району міста Горлівки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань України на користь ОСОБА_1 25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я.

В іншій частині заявлені позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Центрально-Міського району міста Горлівки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань України на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 1, 50 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Горлівки шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів з дня проголошення) заяви не було подано, а також, якщо суду було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.