Справа №2-12155

2008 рік

РІШЕННЯ

іменем України

15 грудня 2008 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Шостака О.О.

при секретарі Симоненко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Руно» про визнання правочину договору купівлі-продажу нежитлової будівлі чинним

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про визнання правочину договору купівлі-продажу нежитлової будівлі чинним, вказуючи на те, що згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 09.02.2001 року приватне підприємство «Руно» продало йому нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 189, 93 кв.м.

Згідно договору купівлі-продажу продаж було вчинено за 25780 гривень, які він сплатив відповідачеві до підписання договору повністю.

Позивач вказує, що відповідно до умов акту прийому - передачі нежитлової будівлі від 16.02.2001 року згідно договору купівлі - продажу від 09.02.2001 року він прийняв зазначену вище нежитлову будівлю, при цьому зазначені документи були укладені без дотримання нотаріальної форми, оскільки діючим на той час законодавством договір купівлі - продажу нежитлової будівлі від 09.02.2001 року Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 року не передбачав дотримання нотаріальної форми.

В подальшому було встановлено, що зазначена будівля не була зареєстрована в БТІ м. Києва, про що було повідомлено відповідача, який взяв на себе обов»язок провести реєстрацію, однак до цього часу не виконав взяті на себе зобов»язання.

Позивач вказує, що він звернувся до Київського БТІ про проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою: вул.  Баумана, 31 в м. Києві, однак йому в цьому було відмовлено, тому він і звернувся з вказаним позовом до суду.

Представник відповідача позовні вимоги визнав.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи судом було встановлено слідуюче.

Згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 09.02.2001 року приватне підприємство «Руно» продало, а позивач придбав нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 189, 93 кв.м., яка належала у відповідністю з довідкою від 09.12.20008 року, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна №23912 на праві власності ПП «Руно».

Згідно договору купівлі-продажу продаж було вчинено за 25780 гривень, які позивач сплатив відповідачеві до підписання договору повністю.

Згідно акту прийому - передачі нежитлової будівлі від 16 лютого 2001 року позивач прийняв зазначену вище нежитлову будівлю.

Вищевказаний договір купівлі - продажу нежитлової будівлі було укладено без дотримання нотаріальної форми.

У відповідності до ст.227 Цивільного кодексу УРСР ( в редакції 1963 року) нотаріальна форма договору купівлі-продажу була передбачена лише при укладанні договору купівлі - продажу житлового будинку.

Предметом купівлі-продажу Договору від 09.02.2001 року було нежитлове приміщення, а тому на думку суду, вказаний договір було укладено з дотриманням чинного на час укладення договору законодавства.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач набув право власності на вказану споруду правомірно.

Стосовно пропущеного строку позовної давності позивачем судом встановлено слідуюче.

У відповідності до ст.71 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) позовна давність - строк для захисту прав аза позовом особи, право якої порушено.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) та ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлений в три роки.

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ст.257 ЦК України цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цивільного кодексу України застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

У відповідності до ст. 71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено в судовому засіданні позивач дізнався про порушення відповідачем взятих на себе зобов»язань щодо проведення реєстрації лише з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 09.08.2007 року.

У 2007 році відповідач був виключений з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Таким чином, суд вважає правильним поновити позивачу строк позовної давності для звернення з вказаним позовом до суду.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.256, 257, 328 ЦК України, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ст.257 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 211, 212, 213, 215 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного підприємства «Руно» задовольнити.

Визнати правочин договір купівлі — продажу від 09.02.2001 року нежитлової будівлі, розташованої на АДРЕСА_1, укладений між приватним підприємством «Руно» та ОСОБА_1 чинним.

Заяву на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцятії днів після подання заяви про апеляційне оскарження.