Київський районний суд м. Одеси
м. Одеса, вул.Варненська, 3б, 65080, (0482) 718-99-43
Справа № 2-5907/2008 року
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2008 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого-судді - Сватаненко В.І.
за участю секретаря - Забегловської Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради „Про визнання права власності",
ВСТАНОВИВ:
Предметом спору є садовий будинок літера „А", загальною площею 157,2 кв.м., літньою жилою площею 64 кв.м., сарай літера „Б", площе. 19,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ділянка № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності, по якому просить суд визнати за ним - позивачем право власності на зазначений садовий будинок, посилаючись на наступне.
Позивачу - ОСОБА_1 на праві приватної власності належать дві суміжні земельні ділянки: перша - за адресою: АДРЕСА_2 , ділянка № НОМЕР_1 , площею 402 кв.м. та 417 кв.м.; друга - за адресою: АДРЕСА_3 , ділянка № НОМЕР_2 , площею 417 кв.м., на яких розташований садовий будинок, яким позивач володіє.
У зв`язку з впорядкуванням виконкомом Одеської міської ради назв вулиць АДРЕСА_4 були прив`язані до первинних землекористувачів. Таким чином адреса: АДРЕСА_5 , діл. № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 змінилася на наступну: АДРЕСА_6 .
Рішенням Одеської міської ради у 2008 року позивачу було надано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення садівництва площею 367 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , яка прилягає впритул до належних позивачу земельних ділянок, є єдиним проїздом до них, та не межує з жодними землями, окрім земель Одеської міської ради.
У ході судового розгляду позивач стверджує, що на вказаній земельній ділянці був смітник, жили бродячі собаки, з якої позивачем було вивезено сміття, влаштований благоустрій, висаджені зелені насадження, здійснено укладку асфальтного покриття, а також для утримання якої у належному стані позивачем було побудовано капітальний сарай під літ. „Б" площею 19,9 кв.м.
Позивач намагався ввести зазначений сарай у експлуатацію та отримати свідоцтво на право власності у визначеному законом порядку, але у виконавчому комітеті Одеської міської ради від позивача вимагали надати договір оренди земельної ділянки, на якій розташовано сарай.
В свою чергу, при усному запиті щодо договору оренди земельної ділянки площею 367 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , в Управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради позивачу не відмовили, але відповіли, що договір буде укладено лише при пред`явленні правовстановлюючих документів на сарай.
У зв`язку з викладеним позивач був вимушений звернутись до суду з даним позовом, який просить суд задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - Виконавчий комітет Одеської міської ради про час, дату та місце судового засідання сповіщався належним чином, однак до суду без поважних причин його представник не з`явився, заяв та клопотань про відкладення слухання по справі чи можливий розгляд за його відсутності суду не заявляв та не надавав, у зв`язку з чим суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення по справі.
Суд, вислухавши думку, доводи, пояснення позивача, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, вважає за можливе позов задовольнити у повному обсязі.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року.
Позивачу - ОСОБА_1 на праві приватної власності належать дві суміжні земельні ділянки: перша - за адресою: АДРЕСА_2 , ділянка № 228, площею 402 кв.м. та 417 кв.м., про що свідчить відповідний державний акт (а.с.13); друга - за адресою: АДРЕСА_3 , ділянка № АДРЕСА_8 , площею 417 кв.м., про що свідчить відповідний державний акт (а.с.13), на яких розташований садовий будинок, яким позивач володіє на праві приватної власності згідно свідоцтва на право власності серії № НОМЕР_3 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.06.2007 року (а.с.15).
У зв`язку з впорядкуванням виконкомом Одеської міської ради назв вулиць АДРЕСА_4 були прив`язані до первинних землекористувачів. Таким чином адреса: АДРЕСА_5 , діл. № НОМЕР_1 , АДРЕСА_8 змінилася на наступну: АДРЕСА_6 , що підтверджується витягом Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17702471 від 12.02.2008 року (а.с.16).
Рішенням Одеської міської ради від 10.07.2008 року позивачу було надано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення садівництва площею 367 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.11).
Дана земельна ділянка прилягає впритул до належних позивачу земельних ділянок, є єдиним проїздом до них, та не межує з жодними землями, окрім земель Одеської міської ради.
Як було встановлено у ході судового розгляду на вказаній земельній ділянці був смітник, жили бродячі собаки, але зі вказаної земельної ділянки позивачем було вивезено сміття, влаштований благоустрій, висаджені зелені насадження, здійснено укладку асфальтного покриття, що підтверджується відповідною квитанцією про оплату робіт (а.с.12).
Відповідно до ст. 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є зокрема фізичні особи.
Як вбачається зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній зокрема будівлі та споруди. По аналогії ця норма застосовується і до користувачів земельної ділянки.
Для утримання вищезазначеної земельної ділянки у належному стані позивачем було побудовано капітальний сарай для зберігання садівничого інвентарю. Згідно технічного паспорту комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" від 01.09.2008 року площа сараю під літерою „Б" складає 19,9 кв.м. (а.с.8-10).
Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Виходячи з того, що земельна ділянка, на якій зведено сарай, прилягає впритул до належних позивачу земельних ділянок, використовується ним як проїзд до них, та не межує з жодними землями, окрім земель Одеської міської ради, права жодних осіб, у тому числі органів місцевого самоврядування міста Одеси, не порушуються.
Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності на житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою зареєстроване у КП „ОМБТІ і РОН", що підтверджується відповідними доказами, які були дослідженні у ході судового розгляду та знаходяться у матеріалах справи.
Отже, право власності позивача на будинко та земельні ділянки вважається набутим правомірно, оскільки незаконність набуття права власності не встановлена судом /ч. 2 ст. 328 ЦК України/.
Згідно до ст. 319 ЦК України власник майна володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Позивач, діючи згідно зі своїми правами, власними силами та за власні кошти побудував капітальний сарай, що не призвело до порушень чиїх-небудь прав та інтересів.
Процент готовності капітального сараю та виконаних будівельно-монтажних робіт щодо будування сараю складає 100 %.
Позивач закінчив будівництво сараю, тому суд вважає за можливе визнати за ним право власності на вказаний спірний будинок з сараєм.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач є власником земельної ділянки, на якій збудоване нерухоме майно, яке самочинно збудоване, та це самочинно збудоване нерухоме майно не порушує права інших осіб. Отже, визначені законодавцем умови за яких суд може визнати право власності за особою на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, позивачем виконані. Судом не встановлено будь яких інших підстав, які б перешкоджали застосуванню зазначеної норми матеріального права.
Згідно з висновку судової будівельно-технічної експертизи від 101.10.2008 року, можливе збереження, та прийняття до подальшої експлуатації зазначеного сараю, процент експлуатаційної готовності зазначеного сараю 100 %, а також даний сарай відповідає вимогам СНІП та ДБН, вимогам санітарно-епідеміологічного нагляду та пожежного нагляду, побудований технічно правильно, основні несучі та огороджуючи конструкції сараю і обладнання знаходяться у задовільному технічному стані (а.с.26-30).
Збудований сарай також не суперечить суспільним інтересам, тому що сарай побудований у відповідності з будівельними нормами і правилами та, одночасно, згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його право власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Окрім того, даючи правову оцінку заявленим позовним вимогам позивача, суд вважає за необхідне встановити факт можливості збереження, та прийняття до подальшої експлуатації вище вказаного нерухомого майна - сараю, яке самочинно збудоване, оскільки, вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до ст. 301 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-ІІІ „Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України від 16.11.1992 року № 2780-ХІІ „Про основи містобудування" будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам, закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
В відповідності до п. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Суд звертає увагу й на той факт, що позивач, звернувшись правомірно в суд з даним позовом сплатив, передбачену Декретом Кабінету Міністрів „Про держмито", державний збір у вигляді державного мита та збору на інформаційно-технічне забезпечення (а.с.1,2).
Відповідно до ст. 8 Конституції України й п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" - в Україні діє принцип верховенства права.
Згідно до ч. 2, 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Так, в відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Так, судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судове рішення по справі є актом, яким підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст і в такий спосіб спірні правовідносини перетворюються в безспірні, підлягаючими примусовому виконанню.
Судове рішення - це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.
Обов`язок виконувати судове рішення випливає не з рішення суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов`язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.
Судом приймається до уваги й та обставина, що відповідач у свою чергу, маючи право заперечувати проти задоволення позовних вимог позивача, спростовувати протилежне, надавати докази, своїм процесуальним право не скористався, не з"явившись до сулу та не давши письмові заперечення чи пояснення по справі.
Суд, розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно, неупереджено, дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача заявлені правомірно, відповідно до діючого законодавства України та без його порушень, вони не порушують законних інтересів та прав сторін по справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 224, 225, 226, 294 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 376, 392 ЦК України (у редакції 2003 року), суд, -
ВИРІШИВ :
Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради „Про визнання права власності" задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок літера „А", загальною площею 157,2 кв.м., літньою жилою площею 64 кв.м., сарай літера „Б", площе. 19,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_8.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня його отримання.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення копії оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня оголошення ухвали про залишення заяви без задоволення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: