БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 2-а-140/2010/1507                                                                 Категорія КАС:    

Головуючий у першій інстанції Кодінцева

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2010 року, суддя Болградського  районного суду Одеської області Кодінцева С.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до  ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області (надалі ОСОБА_2)  про визнання дій ОСОБА_2 неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивачка ОСОБА_1  24 лютого 2010 року звернулася до суду з вищеназваним позовом та заявою про уточнення позовних вимог, якими просила поновити їй строк на звернення до суду, визнати дії відповідача щодо невиплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – неправомірними та  зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплати на її, Позивачки, користь недоплачену їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки та зобов’язати Відповідача з 1 січня 2010 року, щомісяця нараховувати їй, як дитині війни, соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    В обґрунтування своїх вимог Позивачка зазначила, що є «дитиною війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Позивачка зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    Позивачка також вказала, що бездіяльність Відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області.

    В позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог позивачка зазначила клопотання про розгляд справи у її відсутність (а.с.4, 5).

    Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що він діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, Відповідач зазначив, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, Відповідач зазначив, що частиною третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується.      

    Також вказав, що жодним законом не передбачено, які органи повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким чином обчислювати вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Виходячи із зазначеного, Відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України, а також вказав на те, що починаючи з січня 2008 року і до цієї пори нараховує і виплачує пенсію позивачці, як дитині війни у розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідач просив також відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку на звернення до суду.

    В представлених запереченнях відповідач зазначив заяву, про розгляд справи без участі представника управління (а.с.12-13).

    Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

    Позивачка, ОСОБА_1, народилася 28 червня 1942 року . Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, Позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідач ОСОБА_2  не заперечує того факту, що Позивачка є дитиною війни. Виходячи із того, що Позивачка є дитиною війни, суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

    Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону.

    Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-VІ внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань Бюджету.

    Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни та питання щодо конституційності Закону № 3235-IV від 20.12.05 року Конституційним судом України не вирішувалось, то вимоги позивачки, що стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

    Згідно зі ст. 6 названого Закону (відповідно до редакції статті чинної на час розгляду і вирішення справи), дітям війни пенсії, або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

              Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року і дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

              Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність затверджено: з 1 січня  - 380 гривень, з 1 квітня – 406 гривень, з 1 жовтня – 411 гривень.

              Частиною 3 цієї ж норми у редакції Закону України від 15.03.2007 року № 749-V Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини першої зазначеної статті, збільшений на 1%. Тобто розрахунковий мінімальний розмір пенсії за віком складає: з 1.04.2007 року  410,06 грн. ( 406 грн. х 1,01 ); з 1.10.2007 року  415,11 грн.  ( 411 грн. х 1,01 ).

              При цьому, пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено з урахуванням ст. 111 того ж Закону, якою обмежено коло суб`єктів підвищення пенсії, а також встановлені інші його розміри.

Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнав положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (п. 12. ст. 71), яким призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони,  інші правові  акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.  

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік»  статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, а саме: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від  22 травня 2008 року вказані зміни у статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно п. 5  постанови  Кабінету Міністрів України № 530  від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (діє з  22.05.2008 року) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  та «Про жертви нацистських переслідувань»)  до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,10 гривні, з 1 липня – 48,20  гривні та з  1 жовтня – 49,80 гривні.

    В даний час відповідач нараховує і виплачує позивачці пенсію за віком із надбавкою, як дитині війни, відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», що підтверджується  запереченням відповідача на позов позивачки.

            Станом на 1 січня 2009 року ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни пенсії…. підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком, є діючою.

             Закон – це акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу по відношенню до інших правових актів, оскільки вони (інші правові акти) повинні йому, закону відповідати, прийматися на підставі і з метою виконання закону, як акту вищого органу державної влади.

            Таким чином Закон України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі і його ст. 6, має пріоритет, а також вищу юридичну силу по відношенню до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання захисту окремих категорій громадян», яка є підзаконним актом.

    Разом з тим частиною 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

    В той же час, що відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

    Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

    Крім того, згідно ст.17 ч.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції «Кожна … особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу № 1 до Конвенції, і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права» і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і  дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).

    В зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).  

    Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

    Тобто, між Позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

    За таких обставин, суд вважає, що право позивачки порушено, вона має право на підвищення  пенсії в розмірі, визначеному Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

    Проте, відповідно до ст. 99 КАС України суд  відмовляє у задоволенні позову в частині поновлення позивачці  строку звернення до суду з даним позовом щодо вимог до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Болградському районі Одеської області за період з 1 січня 2006 року по 23 лютого 2009 року, так як позивачкою  не надано доказів поважності причини пропуску даного строку. Посилання позивачки на Закон України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо строків звернення до суду з даним позовом суд не бере до уваги, оскільки державна соціальна допомога дітям війни не є пенсією, виплата цієї допомоги врегульована спеціальним законом, а тому, на думку суду, до даного позову належить застосовувати річний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.99 КАС України.

    Тому позовні вимоги  ОСОБА_1 стосовно виплати їй державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 01.01.2006 р. по 23.02.2009 р. задоволенню не підлягають у зв’язку з пропуском позивачкою річного строку звернення до суду.

    У відповідності до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

    Суд вважає можливим задовольнити вимогу позивачки в частині зобов'язання відповідача   провести  перерахунок їй, позивачці підвищення у розмірі 30 відсотків надбавки до мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та доплатити позивачці  різницю між сумою сплаченого підвищення до пенсії та 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 24 лютого 2009 року по 30  березня  2010 року, тобто на день постановлення судового рішення, так як в даному випадку, слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян. Так як саме  ці обставини знайшли своє підтвердження  у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, а також   у рішенні по справі  N 10-рп/2008 22 травня 2008 року.  

     В той же час вимоги позивачки про зобов’язання відповідача проводити нарахування підвищення пенсії, як дитині війни, на наступний час є безпідставними і задоволенні бути не можуть, оскільки суд не може наперед вказати на протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.    

    Суд вважає необхідним не зазначати в рішенні конкретну суму, яку належить виплатити позивачу, оскільки це компетенція відповідного органу пенсійного забезпечення.    

    Керуючись ст. 19, 22, 46, 48, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статтями 2, 17, 18, 69-71,160-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

    1.Адміністративний позов ОСОБА_1  -  задовольнити частково.

    2. Відмовити   ОСОБА_1   в поновленні строку звернення до суду з даним позовом щодо вимог до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Болградському районі Одеської області за період з 1 січня 2006 року по 23 лютого 2009 року.

    2. Визнати дії ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Болградському районі Одеської області щодо не виплати ОСОБА_1  , як дитині війни підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії – неправомірними.

    3. Зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1   підвищення у розмірі 30 відсотків надбавки до мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 24 лютого 2009  року по 30 березня 2010 року за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням фактично проведених нарахувань та виплачених сум.

    4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

    Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

    Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                     С.В.Кодінцева