Ухвала

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/37621/16-ц

провадження № 61-7511ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплачених коштів на дату звільнення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що із листопада 1996 року він працював у відповідача, із березня 2011 року - на посаді головного фахівця відділу планування та формування управлінської звітності апарату Компанії Управління економіки та планування Департаменту економічного планування та бюджетних розрахунків. 21 січня 2015 року відповідач видав наказ № 17 «Про затвердження змін до штатного розпису Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яким передбачалося ліквідувати департамент, у якому він працював. 25 липня 2016 року його ознайомлено з попередженням про звільнення. 26 вересня 2016 року відповідач видав наказ № 430-К про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату із 27 вересня 2016 року.

Позивач просив суд визнати незаконним і скасувати наказ ПАТ «НАК «Нафтогаз України» від 26 вересня 2016 року № 430-К, поновити його на посаді, зобов`язати внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення, визнати незаконним нездійснення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати виплатити належні йому кошти на дату звільнення, стягнути з відповідача на його користь завдану незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 360 мінімальних заробітних плат, судові витрати, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11 711,20 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове. Визнано незаконним наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» від 26 вересня 2016 року № 430-К «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 27 вересня 2016 року у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного фахівця відділу планування та формування управлінської звітності апарату Компанії Управління економіки та планування Департаменту економічного планування та бюджетних розрахунків у АТ «НАК «Нафтогаз України» із дати звільнення - 27 вересня 2016 року. Стягнуто із АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 453 075,00 грн (без відрахування обов`язкових платежів), невиплачені кошти на дату звільнення (остаточний розрахунок при звільненні) у сумі 30 910,25 грн, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення із АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 заробітної плати к межах платежу за один місяць, без врахування відповідних податків, зборів та інших обов`язкових платежів, допущено негайному виконанню.

28 квітня 2020 року АТ «НАК «Нафтогаз України»звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у вищевказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» залишено без руху та надано для усунення недоліків строк до 09 червня 2020 року, але не більше десяти днів із дня вручення ухвали, а саме: надати уточнену касаційну скаргу, із зазначенням передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження, сплатити судовий збір.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: уточнена касаційна скарга, докази сплати судового збору.

Таким чином недоліки касаційної скарги усунуто.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 28 квітня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2018 року у справі № 519/161/16-ц (провадження № 61-845св17), від 20 червня 2018 року у справі № 583/874/16-ц (провадження № 61-11428св18).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження (частина шоста статті 394 ЦПК України).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що 21 січня 2015 року АТ «НАК «Нафтогаз України» видало наказ № 17 «Про затвердження змін до штатного розпису Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»», відповідно до якого передбачалося ліквідувати Департамент економічного планування та бюджетних розрахунків; Департаменту управління персоналом та соціальної сфери надано доручення попередити працівників, посади яких скорочуються, про переведення на іншу посаду або про наступне вивільнення.

14 лютого 2015 року АТ «НАК «Нафтогаз України» видав наказ № 8-р «Про тимчасове підпорядкування працівників ліквідованого структурного підрозділу», відповідно до якого тимчасово підпорядковано працівників ліквідованого Департаменту директору Департаменту економіки і планування ОСОБА_2 на період до переведення їх на інші посади або звільнення з роботи в установленому законодавством порядку.

25 липня 2016 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням посади.

26 вересня 2016 року АТ «НАК «Нафтогаз України» видало наказ № 430-К про звільнення позивача із займаної посади головного фахівця Відділу планування та формування управлінської звітності апарату Компанії Управління економіки та планування Департаменту економічного планування та бюджетних розрахунків за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату із 27 вересня 2016 року.

26 вересня 2016 року відбулося засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації АТ «НАК «Нафтогаз України», на якому прийняте рішення надати адміністрації Компанії згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 згідно з пунктом статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

На момент звільнення позивача у АТ «НАК «Нафтогаз України» були у наявності вакантні посади, що підтверджується довідками про перелік усіх вакантних посад у АТ «НАК «Нафтогаз України» від 25 липня та 27 вересня 2016 року.

Так, станом на 25 липня 2016 року у АТ «НАК «Нафтогаз України» були наявні 14 вакантних посад, станом на 26 вересня 2016 року - 8 вакантних посад, серед яких, зокрема посади головного фахівця відділу опрацювання документів державних органів та архівування, керівника служби голови правління, радника голови правління, головного фахівця відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління обов`язкової звітності та інші.

Щодо звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Наведений правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-40цс15 та відтворений Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц (провадження № 61-34104св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/4224/17 (провадження № 61-45618св18), від 29 січня 2020 року у справі 761/41149/16-ц (провадження № 61-508св18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у відповідача на момент звільнення позивача були наявні посади, які могли бути запропоновані останньому, виходячи із його освіти, кваліфікації, досвіду, проте відповідач не запропонував жодної вакантної посади, дійшов правильного висновку про те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки роботодавцем не виконано обов`язку по працевлаштуванню працівника, передбаченого частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не з`ясував чи міг позивач обіймати вакантні посади із урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, оскільки із урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. У порушення наведеного відповідач не довів, що освіта, кваліфікація та досвід роботи позивача не відповідав жодній наявній вакантній посаді.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належних працівнику виплат, відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Враховуючи те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, тому апеляційний суд обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України. Наведений апеляційним судом розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає приписам статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (стаття 116 КЗпП України).

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Встановивши, що при звільненні позивачу не виплачено належних від АТ «НАК «Нафтогаз України» сум, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов у цій частині вимог.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що в день звільнення позивачу повідомлено про те, що належні до виплати кошти він зможе отримати в касі підприємства, є необґрунтовані, оскільки апеляційним судом встановлено, що позивач отримував заробітну плату через установу банку.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши, що внаслідок незаконного звільнення позивачу завдано моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості.

Висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Вказана справа вже була предмет касаційного перегляду та судом апеляційної інстанції враховані висновки Верховного Суду.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/161/16-ц (провадження № 61-845св17) та від 20 червня 2018 року у справі № 583/874/16-ц (провадження № 61-11428св18) є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновків щодо застосування норм матеріального права, зроблених у вказаних постановах.

Отже, оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, постановленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи те, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення нарахованих та не виплачених сум заробітної плати та компенсації за не використану відпустку, відшкодування моральної шкодивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик