АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22ц-1113/10 Головуючий в суді 1 інстанції: Ладиченко С.В.
Доповідач: Ступіна Я.Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2010 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого судді Ступіної Я. Ю.,
суддів: Темнікової В.І., Мартинюка В. І.,
за участю секретаря Нестеровській Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора м. Ровеньки Луганської області на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 04 серпня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи: виконкому Ровеньківської міської ради у особі відділу архітектури та містобудування про визнання права власності,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 04 серпня 2006 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі прокурор в інтересах держави в особі Ровеньківської міської ради, вважає рішенням таким, що не відповідає вимогам закону, тому просив його скасувати та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Смирнова О.О., обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України р ішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак судом вказані вимоги при розгляді справи не дотримано.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем ( ст. 413 ЦК України, ст. 116 ЗК України) відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами Закону України „ Про планування та забудову територій”.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації. При цьому зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку.
Ст. 375 ЦК України передбачено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, право давати дозвіл на будівництво на своїй земельній ділянці таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки. Право на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Законами України "Про містобудування", "Про архітектурну діяльність” та "Про планування та забудову територій" передбачено порядок здійснення будівництва об'єктів нерухомості, згідно яких при будівництві висновок відповідних органів архітектури та будівництва є обов’язковим.
Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".
Згідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У тому числі самочинним будівництвом за зазначених умов, також визнається здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування, у тому числі реконструкція, реставрація, капітальний ремонт або впорядкування існуючих об’єктів нерухомості ( ст.ст. 23, 29 Закону України „ Про планування і забудову територій”, ст. 9 Закону України „ Про архітектурну діяльність”).
Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, випливає, що право власності на самочинне збудований об’єкт нерухомості ( реконструйований) у разі виникнення спору, може бути визнано лише тоді, коли це будівництво було здійснено з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.
З матеріалів справи вбачається, що у справі відсутні висновки всіх відповідних державних органів щодо спірного будівництва; дані про прийняття нерухомого майна в експлуатацію.
Крім того, судом не вирішено питання про коло осіб, які мають бути залучені до участі у справі, з врахуванням того, що о ргани, які здійснюють державне регулювання в сфері містобудування, їх компетенція у цій сфері, державні стандарти, норми і правила, містобудівна документація визначені Законом України „Про основи містобудування” та Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”.
Згідно зі ст. 26 Закону України „ Про основи містобудування” та ст. 31 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні” спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх компетенції, а також судом відповідно до законодавства.
Таким чином, належним відповідачем у справах про визнання права власності на самочинне будівництво, є місцеві ради.
З матеріалів справи вбачається, що у даній справі місцева рада у якості відповідача не залучалася.
Відділ архітектури та містобудування зазначена у якості третьої особи, при цьому у справі відсутні відомості про те, що цьому відділу радою делеговано вирішення питань щодо права власності на самочинне будівництво.
Крім того, у матеріалах справи відсутній висновок відділу архітектури та містобудування у справі.
Тобто суд не визначив належним чином правовий статус цього відділу.
Таким чином, суд першої інстанції, не залучивши до участі у справі всіх осіб, чиї інтереси зачіпляються виниклим спором, не визначивши їх правовий статут у справі, не встановивши факту повної відповідності самочинної будівлі діючим нормам і правилам за висновками відповідних органів, до компетенції яких нормативними актами віднесено здійснення такого контролю та подання висновків, фактично вирішив справу щодо прав та обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
У відповідності зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення суду.
Згідно зі ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у передбачених цією статтею випадках, у тому числі, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не були притягнуті до участі у справі.
Таким чином колегія суддів вважає, що судом допущено порушення норм процесуального права, яке є безумовною обов’язковою підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 313 – 315, 319 ЦПК України, колегія судів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу прокурора м. Ровеньки Луганської області задовольнити повністю.
Рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 04 серпня 2006 р. скасувати, направив справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: