АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 квітня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Щолокової О.В.
Суддів: Міхасішина І.В., Колоса С.С.,
При секретарі: Зозулі Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом,-
в с т а н о в и л а:
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулася о суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення відповідача з житлового будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 січня 2010 року до участі в справі залучено ОСОБА_3 як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом, шляхом виселення відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що дана скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 правомірно набув право користування спірним житловим будинком, а припинення сімейних відносин між третьою особою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 не позбавляє останнього права на користування житловим приміщенням, при цьому, підстави для виселення відповідача, встановлені ст.ст. 157, 116 ЖК України відсутні.
Проте, з такими висновками суду погодитися неможливо, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом по справі встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 08 липня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 з реєстровим №57, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 незакінчений будівництвом жилий будинок, технічною готовністю 7% в АДРЕСА_1 (а.с.32).
Розпорядженням Тиврівської райдержадміністрації Вінницької області від 27 серпня 2002 року затверджено акт технічної комісії та архітектурно-технічного паспорта об’єкта при прийнятті в експлуатацію житлового будинку в АДРЕСА_1 забудовника ОСОБА_1 (а.с.33).
Згідно з договором дарування від 10 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №2761, зареєстрованого у ВООБТІ від 17 вересня 2002 року ОСОБА_1 подарувала будинок, розташований на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_3 (а.с. 26).
ОСОБА_3 з 1995 року перебувала в шлюбі з відповідачем у справі ОСОБА_2
Як вбачається з виписки про реєстрацію осіб, ОСОБА_2 був зареєстрований у спірному житловому будинку 22 січня 2003 року (а.с. 30).
09 жовтня 2004 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 вищевказаний будинок на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області за реєстровим №1754 та зареєстровано право особистої власності останньої на вищевказаний будинок (а.с. 27-29).
22 грудня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1(а.с.25).
Згідно із ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно із ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Тобто, вселення ОСОБА_2 в будинок по АДРЕСА_1, відбулося на підставі ст.ст. 64, 156 ЖК України, як члена сім’ї власника будинку – ОСОБА_3
Проте, відповідно до договору дарування від 09 жовтня 2004 року право власності на будинок по АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1
Виходячи зі змісту ст.ст. 64, 156 ЖК України ОСОБА_2 не є членом сім’ї власника будинку ОСОБА_1, а також відповідачем не надано доказів того, що він постійно проживав з позивачкою і вів з нею спільне господарство.
Таким чином, посилання суду першої інстанції на ч.4 ст. 156 ЖК України, згідно якої припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням є неправомірним, оскільки положення цієї статті не поширюються на дані правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відмовляючись виселитися із житлового будинку ОСОБА_1, ОСОБА_2 створює перешкоди останній у здійсненні права власності на майно.
В зв’язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами в справі та такими, що підлягають до задоволення.
За таких обставин, враховуючи те, що судом при вирішення даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309 , 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку з дня набрання ним законної сили протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
З оригіналом вірно: