РІШЕННЯ

 ІMEНЕМ   УКРАЇНИ

17 грудня 2008 року     Справа № 2-856/08

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді     Шаповала Г.І.

при секретарі     Кудіній Н.І.

з участю: третьої особи     ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним, третя особа у справі: приватний нотаріус - ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову, який надійшов до суду 11.11.08 року, 14.08.2005 року в м. Вільногірську, Дніпропетровської області помер батько позивачки - ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина, яка зокрема, складається з належної йому 1/2 частки в квартирі АДРЕСА_1. Однак 08.12.2004 року батьками позивачки : ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було складено заповіт подружжя, відповідно до якого 1/2 частка належної кожному з них квартири АДРЕСА_2 після їх смерті заповідалася на користь позивачки. Заповіт було складено та посвідчено приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу ОСОБА_5, який на цей час є нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу. Квартира була отримана батьками безоплатно в порядку, передбаченому Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду", і складати заповіт мали право лише кожен на свою 1/2 частку квартири, оскільки зазначена квартира в цілому у спільну сумісну власність батьками за спільні кошти не придбавалася, а кожен з них отримав безоплатно від держави свою частку, якою і мав право розпорядитися на власний розсуд, в тому числі і скласти заповіт на свою частку. Оскільки заповіт складено батьками на квартиру в цілому, позивачці на цей час неможливо отримати право власності на майно за заповітом, що залишилося після смерті батька, тобто на належну йому при житті 1/2 частку зазначеної вище квартири. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, у разі складання заповіту подружжя стосовно їх спільного майна, право на частку після смерті одного із них успадковує інший з подружжя, що пережив померлого, і тільки після смерті останнього із подружжя, право на спадкування переходить до особи, що зазначена в заповіті. Таким чином, на думку позивачки, наявність зазначеного заповіту, який до того ж є нікчемним з підстав, зазначених вище, позивачка не може отримати спадщину після смерті батька і оформити на неї правоустановчі документи, тобто свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом.

Керуючись ст. 1257 ЦК України, позивачка прохає визнати нікчемним заповіт, складений 08.12.2004 року подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, та зареєстрований в реєстрі за № 1543.

В судове засідання позивачка не з'явилася, але надала дві письмові заяви з проханням розглядати справу за її відсутності, де також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачка також в судове засідання не з'явилася і також надала дві письмові заяви з проханням розглядати справу за її відсутності, де також зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі і прохає їх задовольнити.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі та пояснив, що посвідчений ним заповіт подружжя ОСОБА_3 не може бути визнаний нікчемним, оскільки, згідно свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2, зазначена квартира належала подружжю на праві приватної спільної сумісної власності без визначення часток. Приватизація зазначеного житла відбулася без визначення часток співвласників, могла бути і в частках, якщо про це було б надано вчасно відповідну заяву. За таких обставин єдиними документами, які б свідчили про розмір часток в спільному сумісному майні подружжя, є відповідний договір між ними, посвідчений в нотаріальному порядку, або рішення суду. Цих документів немає. Згідно ч.1 ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Відповідно до цих вимог і був складений та посвідчений заповіт подружжя ОСОБА_3.

Згідно копії заповіту від 08.12.2004 року, складеного ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, та зареєстрованого в реєстрі за № 1543, заповідачі на випадок своєї смерті зробили наступне розпорядження: „квартиру № 3 (три), що знаходиться у м. Вільногоірську по вул.  Леніна, буд. 79-а, яка належить нам (по 1 /2) частці кожному), на праві приватної спільної сумісної власності, заповідаємо своїй дочці: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_2".

Згідно копії свідоцтва про смерть серії І-КИ № 040126, виданого 15.08.2005 року ВРАЦС Вільногірського МУЮ, Дніпропетровської області, ОСОБА_4 помер 14.08.2005 року у віці 61 року в м. Вільногірську.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 28.12.1998 року, виданого виконкомом Вільногірської міської ради згідно розпорядження від 25.11.1998 року № 648, та копії технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності громадянина, квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, право власності зареєстроване в БТІ ВО ЖКГ м. Вільногірська у реєстровій книзі за № 3-1005.

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії ІІ-КЕ № 281567, виданого 26.01.1991 року Світлогірською сільською радою, Кобеляцького району, Полтавської області, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка м. Вільногірська, уклали шлюб, про що зроблено актовий запис № 6 від 26.01.1991 року.

Суд вважає, що спірні правовідносини між сторонами виникли за фактом відкриття спадщини внаслідок настання смерті бутька позивачки, який одночасно був чоловіком відповідачки, при цьому має місце спільний заповіт даного подружжя.

Згідно ст. 174 ЦК України, 1. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. 3. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. 4. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи пояснення третьої особи, оцінюючи всі досліджені в судовому засіданніна докази в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що визнання позову не може бути прийняте, оскільки воно суперечить закону, і в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 345 ЦК України, фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Згідно п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі смерті власника.

Згідно ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-ХІІ, приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-ХІІ, 1. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. 2. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Згідно ст. 1243 ЦК України, 1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. 2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. 3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. 4. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Згідно копії свідоцтва про право власності на квартиру, вона належала на час складення заповіту подружжю ОСОБА_7, саме, на праві спільної сумісної власності, що було оформлено відповідно до ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду», а не на праві спільної часткової власності. В той же час, спільний заповіт міг бути складений виключно на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Ця

обставина і зазначена в заповіті. Юридично подружжя ОСОБА_7 на час складання спільного заповіту не визначило розмір своїх часток в спільному сумісному майні. Вказівка в дужках в заповіті, що квартира належить по 1/2 частці кожному із заповідачів, судом не може бути прийнята за тієї ж обставини, що юридично ці частки не були визначені на час укладення заповіту і на час смерті одного із заповідачів. Тому в даному випадку, згідно вищенаведеної статті ЦК України, у разі складення спільного заповіту, частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Законодавець, зазначаючи частку, яка переходить до пережившого подружжя, не вказує на те, що розмір її повинен бути визначеним заздалегідь, ця частка носить характер ідеальної до того часу, поки її розмір не буде визначено в порядку, встановленому законом, тобто, або за договором сторін або за рішенням суду, при цьому вважається, що розмір часток в спільному майні подружжя є рівний. Так, згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, згідно ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в виді судового збору - 08.50 грн. та витрат з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи -07.50 грн., всього на загальну суму 16.00 грн., суд приходить до висновку про покладення всіх судових витрат на позивача, згідно ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 174, 212-215, 222, 223, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним - відмовити в повному обсязі.

Відмовити у визнанні нікчемним заповіту, складеного 08.12.2004 року подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, та зареєстрованого в реєстрі за № 1543.

Всі судові витрати, понесені позивачкою - ОСОБА_2, в виді судового збору - 08.50 грн. та оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи - 07.50 грн., всього на загальну суму 16.00 грн., покласти на неї.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана в Вільногірський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в строк, установлений для подання заяви про апеляційне оскарження, через Вільногірський міський суд.

Копію рішення протягом п'яти днів з часу його проголошення надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення позивачці та відповідачці.