У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі :

 

 

головуючого, судді	Федченка О.С.,
суддів	Філатова В.М. і Нікітіна Ю.І.,
за участю прокурора	Ковзеля П.О.,
представника потерпілої	ОСОБА_1,

 

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві  18 липня 2006 року кримінальну справу за касаційною  скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_3 та за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2006 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2005 року

 

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянку України, раніше не судиму,

 

засуджено:

 

          - за ч. 3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна;

          - за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на два роки позбавлення волі без конфіскації майна.

          На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

       

          Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

         

          На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_4 було покладено обов'язки попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілих; не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

       

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження,

громадянку України, раніше не судиму,

 

засуджено за ч. 1 ст. 302 КК України на один рік обмеження волі.

 

          На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

       

          Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладені обов'язки: попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілих; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.          

 

         Потерпілій ОСОБА_5 у задоволенні цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди  відмовлено.

 

         Судом постановлено стягнути із засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_5, відповідно,  7000 грн. і 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

 

         Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2006 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2005 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 скасовано у зв'язку із необхідністю застосування більш суворого покарання.

 

         ОСОБА_4 визнано винною і засуджено за ч. 3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

 

          На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено шість років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

 

        ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за ч.3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

 

         Із засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стягнуто в користь потерпілої ОСОБА_5 по 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

 

        У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

 

       Як установив суд, злочини засудженими були вчинені за таких обставин.

    

       ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спільно з особами, матеріали справи відносно яких виділені у окреме провадження, попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для продажу людей і здійснення стосовно них незаконних угод, пов'язаних із законним переміщенням через державний кордон України для подальшого продажу з метою їх сексуальної експлуатації.

 

       Діючи у складі організованої групи, ОСОБА_4 у м. Чернігові за допомогою оголошень у засобах масової інформації і, спеціально відвідуючи кафе та бари, з використанням обману схилила кількох осіб - ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і неповнолітню ОСОБА_9 для поїздки у Об'єднані Арабські Емірати на роботу офіціантками, продавцями чи кухарями.

 

      Для того щоб поставити потерпілих в матеріально залежне становище, ОСОБА_4 та інші учасники групи за свої кошти оформили потерпілим закордонні паспорти, візи та проїзні документи, і супроводжуючи потерпілих з ОСОБА_3, 10 вересня 2002 року перемістили ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в Об'єднані Арабські Емірати, де у м. Шаржа, здійснили їх продаж ОСОБА_10 з метою сексуальної експлуатації.

 

      15 жовтня 2002 року ОСОБА_4 та учасники групи повторно  перемістили в ОАЕ неповнолітню ОСОБА_9, яку у м. Шаржа передали невстановленій слідством особі з метою сексуальної експлуатації.

 

      В кінці 2002 року ОСОБА_4 повторно, в складі цієї ж організованої групи, вчинила закінчений замах на продаж з метою сексуальної експлуатації в Об'єднаних Арабських Еміратах  потерпілої ОСОБА_8, яка відмовилась від поїздки в ОАЕ, довідавшись від ОСОБА_6 про вчинення щодо неї аналогічного злочину. 

 

       2 травня 2003 року ОСОБА_4 та учасники групи повторно, перемістили в ОАЕ потерпілу ОСОБА_7, яку в м. Олайн передали невстановленій слідством особі  з метою сексуальної експлуатації.      

         

       У касаційній скарзі захисника ОСОБА_2 ставиться питання про скасування вироку і закриття провадження у справі за відсутністю в діях

засудженої ОСОБА_3 складу злочину, оскільки вчинення нею злочину не доведено. Захисник вважає, що судом безпідставно не взято до уваги  показання ОСОБА_3 про поїздку в ОАЕ з метою здійснення  підприємницької діяльності. Проживання в одному номері готелю з потерпілими, спільне відвідування ними фуршетів в інших готелях і отримання грошових переказів з Об'єднаних Арабських Еміратів від ОСОБА_11 і ОСОБА_10 не є доказами продажу потерпілих з метою сексуальної експлуатації. Захисник  вважає, що судом безпідставно не взято до уваги показання потерпілої ОСОБА_5, про те, що вона свідомо їхала працювати повією і до цієї поїздки засудженої ОСОБА_3 не знала. Суд  необґрунтовано мотивував вирок показаннями засудженої ОСОБА_4, даними під час досудового слідства, оскільки вони отримані  внаслідок застосування недозволених методів. Захисник зазначає, що судом  безпідставно не взято до уваги показання потерпілої ОСОБА_6, що засуджена ОСОБА_3 не продавала її та потерпілу ОСОБА_5 

ОСОБА_11 і ОСОБА_10. Вказує, що його доводи про непричетність засудженої до вчиненого цього злочину повністю відносяться і до звинувачення її у звідництві.      

 

           У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо

ОСОБА_3 змінити і виключити застосування конфіскації майна до засудженої, оскільки суд, призначаючи додаткове покарання, не взяв до уваги, що засуджена має на утриманні неповнолітнього сина, чоловіка -  інваліда 2 групи, та фактично є єдиним працездатним членом родини, і конфіскація її майна призведе до суттєвого погіршення матеріального становища інших,  соціально незахищених її членів. Прокурор вважає, що у мотивувальній частині вироку слід зазначити, що дії ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кваліфікуються за ч.3 ст. 149 КК України в редакції від 12.01.2006 року, так як конфіскація майна, за новим законом, стала факультативним додатковим покаранням, а була обов'язковим. 

 

           Вирок щодо ОСОБА_4 в касаційному порядку не оскаржено і касаційне подання прокурором щодо неї не внесено.

 

           Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника потерпілої ОСОБА_5 і думку прокурора про законність і обґрунтованість вироку апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та скарг, колегія суддів підстав для їх задоволення не знаходить.  

 

           Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у        продажу людей і здійсненні стосовно них незаконних угод, пов'язаних із їх переміщенням для подальшого продажу з метою сексуальної експлуатації,  вчинених щодо неповнолітньої, кількох осіб, повторно, організованою групою, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на сукупності зібраних у ній доказів і є правильним.

 

          Незважаючи на невизнання вини засудженими, їх винність підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_5, згідно з якими ОСОБА_4 та ОСОБА_11 запропонували їй роботу офіціантки в ОАЕ і оформили їй за свій рахунок закордонний паспорт та візу. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 11 вересня 2002 року завезли її і ОСОБА_6 в Об'єднані Арабські Емірати, де ОСОБА_4 сказала їй, що вона повинна відпрацювати  5 тис. дол. США, займаючись проституцією. ОСОБА_3 возила їх із

ОСОБА_6 до готелю “Ройял - Плаза”, де пропонувала мужчинам. Згодом запропонувала поїхати до ОСОБА_10, яка примушувала її працювати повією і перепродала для цього іншій особі. 

 

Потерпіла ОСОБА_6 показала про те, що у червні 2002 року 

ОСОБА_4 запропонувала їй поїхати ОАЕ працювати кухарем чи офіціанткою і за свої кошти оформила їй закордонний паспорт і візу.

11 вересня 2002 року  ОСОБА_4 та ОСОБА_3 доставили її із ОСОБА_5 в ОАЕ. В аеропорту Дубаї їх зустрів раніше незнайомий чоловік, якого ОСОБА_4 і ОСОБА_3 представили їм, як людину, яка відкрила їм візи. ОСОБА_4 повідомила, що повинна приїхати її знайома ОСОБА_12 з міста Києва, яка влаштує її працювати. ОСОБА_3 завела її в готель “Ройял - Плаза”, де в номері мужчини - араба представила ОСОБА_10. Протягом тижня ОСОБА_3 водила їх із ОСОБА_5 по різних номерах цього готелю і про щось розмовляла з арабами англійською. Згодом  ОСОБА_3 відвезла її в місто Шаржу до ОСОБА_10. ОСОБА_10 сказала їй, що вона винна їй п'ять тисяч доларів США і направила на квартиру, де знаходилася ОСОБА_5. ОСОБА_5 розповіла, що в даній квартирі її та інших дівчат продають особам чоловічої статі для надання сексуальних послуг. Через тиждень її повернули ОСОБА_10, яка вела переговори з приводу перепродажу її і ОСОБА_5 іншим сутенерам, але продати їх не встигла, тому що за нею приїхала жінка на ім'я ОСОБА_13, яка сказала, що її і ОСОБА_5 забирає до себе. Після цього їй вдалося  повернутись на Україну.

 

Потерпіла ОСОБА_9 показала, що у червні 2002 року у

м. Чернігові  ОСОБА_4, знаючи, що вона неповнолітня, запропонувала їй роботу в Об'єднаних Арабських Еміратах і за свої кошти оформила їм з матір'ю закордонні паспорти і візи. ОСОБА_4 познайомила їх із

ОСОБА_5 та ОСОБА_6,  яких теж готувала для  відправки в ОАЕ.  15 жовтня 2002 року ОСОБА_4 передала їм з ОСОБА_14 документи і 16 жовтня 2002 року вони прибули у ОАЕ. В аеропорту м. Дубаї їх зустріла раніше незнайома жінка, що представилася подругою ОСОБА_12, і сказала віддати їм паспорти.  Її перевезли у м. Абу-Дабі, де поселили на квартирі разом з іншими дівчатами, які їй сказали, що вона продана і повинна працювати повією. ОСОБА_12, яка зустрічала їх в аеропорту, сказала їй, що її борг за оформлення документів та переїзд складає 6 тисяч доларів, і їх потрібно відпрацювати наданням сексуальних послуг. Через деякий час її перевезли в м. Олайн, де вона працювала повією і зустріла ОСОБА_7, яка розповіла, що ОСОБА_4 продала їх для надання сексуальних послуг. Наприкінці квітня 2003 року їх було затримано поліцією і депортовано в Україну.

 

Потерпіла ОСОБА_7 показала, що у грудні 2002 року вона в кафе “Лакомка” міста Чернігова познайомилася із ОСОБА_4, яка запропонувала їй роботу офіціантки чи продавця в Об'єднаних Арабських Еміратах.

ОСОБА_4  за свої кошти оформила їй закордонний паспорт, візу й переліт в ОАЕ. В аеропорту міста Дубаї її зустріла раніше незнайома жінка, яка назвалася ОСОБА_12 і забрала у неї всі документи і авіаквиток на повернення

до Києва. Її привезли в Абу-Дабі і поселили у квартирі, де жінка на ім'я ОСОБА_15 сказала їй, що вона буде працювати повією. Вона заперечувала, у зв'язку з чим її перевезли в м. Олайн, де вона зустріла ОСОБА_16 з м. Чернігова і довідалась від неї, що ОСОБА_4 продала її, і їй доведеться займатися проституцією. На п'ятий день перебування у місті Олайн їх із ОСОБА_9 і ще трьох дівчат повезли до клієнтів, де затримали і депортували в Україну.

        

          Потерпіла ОСОБА_8 показала, що в серпні 2002 року

від ОСОБА_6 дізналась, що ОСОБА_4 оформляє їй документи і візу для працевлаштування в ОАЕ. ОСОБА_6 познайомила її з ОСОБА_4,  яка запропонувала їй роботу в ОАЕ. ОСОБА_4 взяла у неї документи, фотокартки і заяву на оформлення закордонного паспорта. У вересні 2002 року вони з ОСОБА_6 зустрічались з ОСОБА_4 у

м. Чернігові. На цій зустрічі були присутні ОСОБА_5 С.В., ОСОБА_9 і її мати ОСОБА_14 ОСОБА_4 повідомила, що в ОАЕ з нею першими  полетять ОСОБА_6 і ОСОБА_5, а її закордонний паспорт ще не готовий. Через тиждень після від'їзду, ОСОБА_6 подзвонила їй з ОАЕ і сказала, що її продали і заставили займатись проституцією. Вона зустрілась з

ОСОБА_4 у м. Чернігові, яка прийшла на зустріч з ОСОБА_12 з м. Києва, і вони переконували її поїхати в ОАЕ. Вона відмовилась і розповіла їм, що дзвонила ОСОБА_6 і повідомила, що вони продали її в ОАЕ. ОСОБА_4 сказала, що ОСОБА_6 сама винна в тому, що її продали і наполягала вилетіти в Емірати. ОСОБА_12 з Києва та ОСОБА_4 сказали, що в неї вкладені гроші і вона повинна летіти в ОАЕ, однак знаючи від ОСОБА_6, що її продали, вона відмовилась. 

 

          Свідок ОСОБА_14 показала, що у червні 2002 року в м. Чернігові ОСОБА_4 запропонувала працевлаштувати їх з неповнолітньою донькою

ОСОБА_9  на роботу в ОАЕ. ОСОБА_4 оформила їм за свої гроші закордонні паспорти і візи. У серпні 2002 року в м. Чернігові вони зустрілись з ОСОБА_4, із якою були ОСОБА_5, ОСОБА_6  і ОСОБА_8, де ОСОБА_4 повідомила, що готові документи на виїзд в ОАЕ для ОСОБА_5 і ОСОБА_6. 15 жовтня 2002 року ОСОБА_4 дала їм документи і гроші на проїзд до аеропорту Бориспіль, звідки вони з ОСОБА_9 вилетіли в ОАЕ. В Дубаї їх зустріла раніше незнайома їй жінка, яка назвалася ОСОБА_12. Вона направила ОСОБА_16 зі своїм водієм в іншу квартиру і вона її більше не бачила. Протягом 7-8 днів їй говорили, що шукають роботу, однак відправили на Україну. Через півтора місяця донька ОСОБА_9 зателефонувала їй і сказала, що ОСОБА_4 і  ОСОБА_12 з Об'єднаних Арабських Еміратів примусили її займатись проституцією.

 

           З показань свідка ОСОБА_17 видно, що вона бачила ОСОБА_4 у 2002 році в оточенні молодих дівчат в кафе “Лакомка”, де вона працює барменом. ОСОБА_4 питала у неї, чи вона не має знайомих дівчат, які бажають їхати на заробітки до Об'єднаних Арабських Еміратів. Вона відповіла, що таких знайомих у неї немає.

 

Як вбачається з даних протоколів впізнання, потерпіла ОСОБА_5 впізнала ОСОБА_4 і ОСОБА_3, як осіб, які перемістили її із ОСОБА_6 в Об'єднані Арабські Емірати, де їх було продано для надання сексуальних послуг. (т. 1 а. с. 138-140, 143-145).

 

Згідно даних протоколу впізнання, ОСОБА_5 впізнала

ОСОБА_6, як дівчину на ім'я ОСОБА_6, яку ОСОБА_4 і

ОСОБА_3 разом з нею перемістили до ОАЕ (т.1, а. с. 147-148).

 

ОСОБА_5 при пред'явленні їй фотознімків впізнала ОСОБА_10, як дівчину на ім'я ОСОБА_18, якій в вересні 2002 року їх із ОСОБА_6 було продано для використання в сфері надання сексуальних послуг (т.1 а. с. 153-155).

 

Потерпіла ОСОБА_6 при пред'явлені їй фотознімків впізнала

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як осіб, які

10 вересня 2002 року перемістили її і ОСОБА_5 з України в ОАЕ, де в одному з готелів ОСОБА_3 познайомила їх із ОСОБА_10, якій вони були продані для сексуальної експлуатації (т. 2 а.с.172-174, 176-178).

 

Також потерпіла ОСОБА_6 при пред'явлені їй фотознімків впізнала ОСОБА_10, як дівчину на ім'я ОСОБА_18, яка в Об'єднаних Арабських Еміратах примушувала її і ОСОБА_5 до проституції ( т.2 а. с. 207-209).

При пред'явлені фотознімків для впізнання ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_5, як дівчину на ім'я ОСОБА_19, яку разом з нею, в вересні 2002 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вивезли у Об'єднані Арабські Емірати для сексуальної експлуатації.(т.2 а. с. 180-182).

Потерпіла ОСОБА_9 та її мати ОСОБА_14 при пред'явленні їм фотознімків для впізнання впізнали ОСОБА_4, як особу, яка вивезла неповнолітню ОСОБА_9 в ОАЕ для сексуальної експлуатації.

(т. 1 а. с. 220-222, 239-241).

 

Як вбачається з даних протоколів впізнання, потерпіла ОСОБА_7 при пред'явленні їй фотознімків для впізнання впізнала ОСОБА_4, як жінку на ім'я ОСОБА_20, яка продала її до ОАЕ, та впізнала

ОСОБА_9, з якою в м. Олайн ОАЕ  була продана для сексуальної експлуатації (т.2 а.с.88-90, 84-86).

 

Згідно протоколу впізнання потерпіла ОСОБА_9 за фотографіями впізнала ОСОБА_7, з якою ОСОБА_4 була продана сутенерам в

м. Олайн ОАЕ  для надання сексуальних послуг. (т.2 а. с. 61-63).

 

Потерпіла ОСОБА_8 при пред'явлені їй фотознімків впізнала ОСОБА_4, як особу,  яка перемістила ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в ОАЕ, та впізнала ОСОБА_5 і ОСОБА_14( т.2 а.с.133-135).

 

Як вбачається з даних протоколу очної ставки між ОСОБА_7 і ОСОБА_4,  потерпіла ОСОБА_7 повністю підтвердила свої показання. (т.4 а. с. 121-126).

 

Згідно даних адміністрації Державної прикордонної служби України та авіакомпанії “Аеросвіт” ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перетнули державний кордон України 10 вересня 2002 року і вилетіли в ОАЕ одним рейсом(т.4 а. с. 246-248, 140-147).

 

Згідно бланків грошових переказів, ОСОБА_3 по системі Вестерн Юніон отримувала грошові перекази від ОСОБА_11 на суму 350 доларів США та ОСОБА_10 на суму 300 доларів США під час перебування у неї ОСОБА_5 (т.2 а.с.7-16).

 

ОСОБА_4, згідно бланків грошових переказів по системі Вестерн Юніон, протягом року -_з квітня 2002 року по квітень 2003 року, отримала 5 грошових переказів:  з Бахрейну від ОСОБА_19 на суму 1100 доларів США; з ОАЕ від ОСОБА_21 на суму 150, 200, 600, та 420 доларів США (т.2 а. с. 2-16).

 

Як вбачається з даних протоколу обшуку у ОСОБА_4 були вилучені записи з розрахунками, які свідчать про переміщення потерпілих

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в ОАЕ з метою їх експлуатації (т. 4 а. с. 6, 112-113).

 

Даними висновку судової почеркознавчої експертизи встановлено, що  рукописні літеро-цифрові записи в заяві на ім'я начальника ПР та МР УМВС України в Чернігівській області від імені ОСОБА_8 були виконані

ОСОБА_4 (т. З а. с. 93-105).

 

         Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 216 від

19 серпня 2004 року, у ОСОБА_5 за час перебування в Об'єднаних Арабських Еміратах могла мати місце закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку і встановлені захворювання хронічним калькульозним холециститом, хронічним пієлонефритом, сечокислим діатезом, нейроциркуляторною дистонією, астеноневротичним синдромом, хронічним двохстороннім андексітом, ендоцервіцитом, хламідіозом, мікоплазмозом. Не виключно, що дані захворювання та їх загострення могли виникнути під час перебування ОСОБА_5 в Об'єднаних Арабських Еміратах (т. З а. с. 9-20).

З висновку амбулаторної комплексної судово-психіатричної та судово-медичної експертизи № 530 від 10.11.2004 року, вбачається, що у

ОСОБА_5 виявлені ознаки посттравматичного стресового розладу, які могли з'явитися вірогідніше за все з жовтня - листопада 2002 року. Встановлений у ОСОБА_5 посттравматичний стресовий розлад відноситься до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознаками тривалості розладу здоров'я понад 21 день. В даний час

ОСОБА_5 встановлено третю групу інвалідності (т. З а. с. 75-82).

 

          Аналіз і оцінка наведених доказів, які повно і всебічно перевірялись в судовому засіданні, дають підстави судовій колегії касаційного суду вважати обґрунтованим висновок апеляційного суду про доведеність обвинувачення ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у продажу людей і здійсненні незаконних угод, пов'язаних із їх переміщенням для подальшого продажу з метою сексуальної експлуатації, вчинених щодо кількох осіб, організованою групою, а

ОСОБА_4 щодо неповнолітньої і повторно. Тому доводи касаційної скарги захисника про недоведеність винності ОСОБА_3 є безпідставними.

 

          Ці доводи повністю спростовуються фактичними даними, встановленими показаннями потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6

про те, що ОСОБА_3 супроводжувала їх при переміщенні до ОАЕ і в аеропорту м. Дубаї.  ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зустрічала одна і та сама особа, яку вони представили потерпілим як особу, що оформила їм візи. Потерпілі ствердили, що саме ОСОБА_3 у м. Дубаї водила їх по кімнатах готелю “Ройял-Плаза”, після чого запропонувала поїхати до ОСОБА_10, яка  їх продала з метою сексуальної експлуатації. Такі показання потерпілих покладені в основу вироку лише після підтвердження їх сукупністю інших доказів, що є в справі. Вони підтверджені наведеними показаннями інших потерпілих і свідків, даними про впізнання ОСОБА_3 потерпілими, і письмовими доказами про одержання ОСОБА_3 грошей від ОСОБА_10 після передачі їй ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Стверджуються вони і показаннями ОСОБА_4 під час досудового слідства, згідно з якими, ОСОБА_11 ввела ОСОБА_3 у їх групу на стадії готування до злочину.

 

         При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги про те, що ОСОБА_4 дала ці показання  внаслідок застосування до неї недозволених методів слідства.

 

Як вбачається з матеріалів справи, з приводу заяв ОСОБА_4 прокурором проводилась перевірка, і викладені нею обставини про застосування недозволених методів слідства свого підтвердження не знайшли.

 

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_2 щодо недоведеності винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину організованою групою колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб ( три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цього злочину, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

 

Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 із особами, матеріали справи відносно яких виділені в окреме провадження, створила таку групу, до якої ввійшла, крім них, ОСОБА_3 Всі члени групи були об'єднані одним планом, спрямованим на отримання прибутків від торгівлі людьми. Дії всіх засуджених були спрямовані на досягнення цього плану, про який вони були добре обізнані.

 

У групі існував чіткий розподіл функцій між її учасниками.

Особа, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, здійснювала керівництво і координацію дій членів організованої групи, фінансувала її діяльність, розподіляла грошові кошти між учасниками групи.

 

ОСОБА_4 підшукувала і вербувала людей на Україні, ставила їх в матеріально залежне становище і забезпечувала оформлення їм закордонних паспортів.

 

ОСОБА_3 супроводжувала потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в Об'єднані Арабські Емірати, де організувала їх передачу ОСОБА_10, яка продала потерпілих для сексуальної експлуатації.

 

Колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про необхідність пом'якшення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді конфіскації майна з підстав, передбачених у ст. 69 КК України.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 69 цього кодексу, на підставах, передбачених у ч.1 цієї ж статті, суд може не призначати те додаткове покарання, яке передбачене в санкції Особливої частини цього кодексу, як обов'язкове. 

 

Отже, для застосування ч.2 ст. 69 необхідно, крім вказаних прокурором підстав, щоб додаткове покарання було закріплене в цій санкції як обов'язкове.

 

Беручи до уваги, що санкцією частини 3 ст. 149  КК України в

редакції Закону України від 12 січня 2006 року “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією” покарання у виді конфіскації майна визначено факультативним додатковим покаранням, а засудженим призначено покарання, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України, і є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів, підстав для зміни вироку і пом'якшення покарання  немає.

 

Разом з тим, враховуючи, що цим законом статтю 149 КК України викладено у новій редакції, і пом'якшено кримінальну відповідальність, він має зворотну дію у часі, і дії ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 149 КК України в редакції цього закону як торгівля людьми і здійснення незаконних угод, об'єктом яких є людина та переміщення людей, вчинені з метою їх експлуатації, виключивши  із обвинувачення  покликання, що здійснення  незаконної угоди щодо потерпілих було пов'язано із законним переміщенням за їх згодою через державний кордон України.

 

Касаційний суд також вважає за необхідне виключити із формулювання обвинувачення покликання про вчинення злочину

ОСОБА_11, оскільки формулюючи свої висновки, суд у вироку не може припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших осіб, які не є підсудними у справі.

 

          Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

 

у х в а л и л а :

 

          касаційне подання прокурора і касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2006 року відносно ОСОБА_4 і ОСОБА_3 без зміни.

 

           В порядку ст. 395 КПК України виключити із формулювання обвинувачення покликання про вчинення злочину ОСОБА_11 і, що   здійснення  ОСОБА_4 та ОСОБА_3 незаконної угоди щодо потерпілих було пов'язано із законним переміщенням за їх згодою через державний кордон України.  

 

судді:

 

 Федченко О.С.                                Філатов В.М.                                    Нікітін Ю.І.