Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 754/3283/17

провадження № 61-45013св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Панченко О. М., від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Соколової В. В., від 13 вересня 2018 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», про зміну договору найму житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на запрошення сина ОСОБА_2 у 2007 році вона заселилась до квартири АДРЕСА_1 . 18 жовтня 2007 року вона зареєструвала місце проживання за вказаною адресою, їй виділено окрему кімнату. Вказувала,

що до цього вона мала власне житло, але продала його та гроші подарувала сину. Посилалась на те, що з 2012 року стосунки у сім`ї погіршились, син та його дружина ОСОБА_6 , яка у зазначеній квартирі не зареєстрована, а також правнучка ОСОБА_4 почали створювати перешкоди у користуванні житлом, не пускали на кухню, викрадали гроші. Зазначала, що

ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд змінити договір найму квартири АДРЕСА_1 , виділивши їй в користування кімнату, площею 12,4 кв. м, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м, шляхом укладення з Деснянською районною державною адміністрацією у м. Києві окремого договору найму кімнати, площею 12,4 кв. м. Кухню, ванну, туалет, коридор та інші підсобні приміщення позивач просила залишити в спільному користуванні.

ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартиру АДРЕСА_1 надано йому у користування на підставі ордеру у 1988 році на сім`ю у складі: дружини, дочки, батька дружини. Зазначав, що ОСОБА_1 створила нову сім`ю та у 2009 році переїхала на постійне місце проживання у с. Мочалище Чернігівської області, після чого вона рідко з`являлась у квартирі, обов`язків з утримання квартири не несе.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі частини другої статті 107 ЖК УРСР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Змінено договір найму квартири АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_1 у користування кімнату, площею 12,4 кв. м; ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 - кімнати, площею 17,3 та 12,3 кв. м, шляхом укладення з ОСОБА_1 окремого договору найму на кімнату, площею 12,4 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Місця загального користування - кухню, ванну кімнату, туалет, інші підсобні приміщення залишено у загальному користуванні. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між проживаючими у квартирі АДРЕСА_1 склався порядок користування нею, а саме: ОСОБА_1 займає ізольовану кімнату, площею 12,4 кв. м, відповідачі - кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м. Врахувавши зазначене, районний суд дійшов висновку про те, що з урахуванням розміру жилої площі, яка припадає на кожного члена сім`ї, є неможливим виділення окремих приміщень без порушення санітарних норм на житлове приміщення, проте житлова кімната, площею 12,4 кв. м, є ізольованою й такою, що відповідає вимогам статті 63 ЖК УРСР, та нею вже окремо користується позивач за первісним позовом. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що є підстави для розподілу особового рахунку між сторонами та укладення окремих договорів найму. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 2009 року місцем постійного проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 , а позивач за зустрічним позовом не довів, що вона вибула на постійне місце проживання в інше жиле приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що виділення у окреме користування жилого приміщення (кімнати в ньому) забезпечує можливість відокремитися особі, в якої для цього виник інтерес, зокрема, внаслідок конфлікту з іншими мешканцями. На думку суду апеляційної інстанції, при вирішенні спірних правовідносин слід враховувати не тільки житлову площу квартири та окремих кімнат, які мешканці розподіляють між собою, а й фізичні межі цих кімнат, які унеможливлюють надання у користування кожному рівнозначної частки. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що виділення позивачу окремої кімнати у користування не порушить існуючого порядку користування квартирою, не призведе до суттєвого порушення прав відповідачів. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення зустрічних позовних вимог, зазначивши при цьому, що ОСОБА_2 не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вибуття позивача на інше постійне місце проживання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 просять скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що між наймачем та членами його сім`ї не склався порядок користування квартирою, будь-яких домовленостей між ними не досягнуто, а порядок, визначений судом, порушує права інших мешканців квартири, у тому числі право на приватизацію відповідної частки. Також заявник вказує, що поділ квартири призведе до штучного погіршення житлових умов осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, в результаті чого у сторін виникне право для постановки на квартирний облік. Наголошує на тому, що ОСОБА_1 не виконує обов`язків за існуючим договором найму житлового приміщення, всі витрати по утриманню квартири він несе самостійно.

Судові рішення оскаржуються лише у частині вирішення первісних позовних вимог, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги).

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві ОСОБА_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 754/3283/17 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 не приватизована, належить до державного житлового фонду та знаходиться на балансі комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

На підставі ордеру на жиле приміщення від 01 серпня 1988 року № 12881 серії Б, виданого виконавчим комітетом Дніпровської районної ради народних депутатів м. Києва, ОСОБА_2 та його сім`я у складі: дружини ОСОБА_3 , дочки ОСОБА_6 , батька дружини ОСОБА_9 (помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 ), вселились до квартири АДРЕСА_1 .

У квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дочка відповідача ОСОБА_3 (фактично не проживає), онука відповідача ОСОБА_11 . Без реєстрації в квартирі проживає дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Квартира складається з трьох кімнат, має загальну площу 72,25 кв. м, житлову площу 41,67 кв. м. Між особами, які проживають в спірній квартирі, склався порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_1 займає кімнату площею 12,4 кв. м, відповідачі - кімнати, площею 17,3 кв. м та 12, 3 кв. м. Житлова кімната, площею 12,4 кв. м, є ізольованою.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК Українипередбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 47 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її

відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з частиною першою та другою статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Відповідно до статті 103 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 104 ЖК УРСР передбачено, що член сім`ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає статті 63 цього Кодексу.

Право члена сім`ї наймача на зміну договору найму пов`язане із закріпленим в статті 64 ЖК УРСР принципу рівності прав і обов`язків всіх членів сім`ї. Житлове законодавство не визначає обставин, за наявності яких виникає необхідність зміни договору найму житлового приміщення за вимогою члена сім`ї наймача.

Зміна договору найму використовується зокрема для уникнення конфліктів в сім`ї, пов`язаних із спільним використанням жилих приміщень, умовами його утримання.

Частиною другою статті 104 ЖК УРСР передбачено, що у разі відмови членів сім`ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Згідно із статтею 63 ЖК УРСР предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Відповідно до частини першої статті 48 ЖК УРСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Статтею 47 ЖК Української РСР встановлена норма жилої площі 13,65 квадратного метра на одну особу.

Згідно з пунктом 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, жиле приміщенні надається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Відповідно до постанови виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» (з подальшими змінами) жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш як 9 кв. м жилої площі. Громадяни визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, якщо вони мають площу до 7,5 кв. м, включно на кожного члена сім`ї.

В силу статті 104 ЖК УРСР суд вправі задовольнити вимоги члена сім`ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім`ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак, поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2), оскільки судами встановлено наявність стійкого конфлікту між мешканцями квартири АДРЕСА_1 , а також існуючий усталений порядок користування зазначеною квартирою, згідно з яким позивач за первісним позовом постійно користується ізольованою кімнатою, площею 12,4 кв. м, а інші дві кімнати займають відповідач за первісним позовом з дружиною (місце проживання якої не зареєстровано у спірній квартирі) та онука наймача, отже зміна договору найму необхідна для вирішення конфліктної ситуації, забезпечення реалізації житлових прав мешканців квартири й не призведе до порушення житлових прав інших мешканців квартири.

Також судами враховано, що зміна зазначеного договору найму житла не призведе до штучного погіршення житлових умов позивача та відповідачів і не створить необхідності постановки їх на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов, оскільки розмір наданої позивачу у користування площі житла хоча й є неістотно меншим норми житлової площі в Україні (стаття 47 ЖК УРСР), проте більше розміру житлової площі, користування якою надає право громадянину для постановки на облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов. При цьому ОСОБА_1 судові рішення не оскаржує.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 30 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович